Вогонь по своїх. Кому має дякувати Кремль за недовіру між нашими політиками та військовими

Одна з найсумніших реалій війни – це вогонь по своїх, або так званий friendly fire (дружній вогонь). До цієї категорії можна віднести й ті випадки, коли політики, хай і ненавмисно, завдають інформаційних ударів по своїх військових.

Ймовірно, наші військові іноді припускаються помилок. Але навіть у цьому випадку вони не заслуговують на публічні засудження. Вони герої, і це те, що політики мають говорити публічно. А невдоволення, навіть якщо воно обґрунтоване, краще висловлювати закритими каналами зв'язку.

Проте, останніми днями було кілька інформаційних ударів по військових із боку представників політичної влади. І це точно не залишилося непоміченим у військах.

Відповідальність за розмінування

Серед найболючіших тем для політичної влади — питання про відповідальність за проведене раніше (до 24 лютого) розмінування території Херсонської області біля адміністративного кордону з Кримом, що полегшило окупантам швидке просування із Криму на Херсон та Маріуполь. Цю тему було порушено і в інтерв'ю, яке дав "Українській правді" міністр оборони Олексій Резніков.

"Чонгар та розмінування мостів на всіх перешийках. Це ж, якщо це було, мало бути цивільним рішенням, проведеним через уряд, ні?" — запитали журналісти.

"Це вас хтось добряче вводить в оману. Я абсолютно вам відповідально скажу, що прийняття рішення про замінування, розмінування, натискання кнопки, щоб щось підірвати, взагалі не відноситься до компетенції цивільної влади. Ні до уряду, ні до президента, ні до міністра оборони, ні до прем'єр-міністра, ні до народних депутатів, ні до вас — ні до кого. Це суто військове питання, — відповів міністр. — Це суто військова історія, саперна".

Наскільки це відповідає дійсності, перевірити неважко. Достатньо провести пошук на сайті президента — там слово "розмінування" зустрічається у 48 новинах за перші два з половиною роки президентства Володимира Зеленського. З цих новин можна зрозуміти, як технічно організовувався процес розмінування. Наприклад, 7 серпня 2019 р. Зеленський провів нараду з військовим керівництвом. "Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак... наголосив, що на підтримку мирних ініціатив Президента України військовослужбовці продовжують розмінування дільниці в районі Станиці Луганської. "Ми практично завершуємо нашу ділянку, окрім ділянки зруйнованого мосту, куди поки що немає доступу. Решту заходів, визначених Президентом України щодо ділянки Станиці Луганської, з боку Збройних сил України виконано", — резюмував начальник Генштабу", — повідомив сайт президента. І вже 20 листопада того ж року Зеленський відкрив у Станиці Луганській пішохідний міст через лінію розмежування.

Тобто все абсолютно прозоро: справді, розмінування провели військові, але рішення про це було ухвалено на найвищому політичному рівні. І так було на кожному контрольному пункті в'їзду-виїзду (КПВВ). Через рік після відкриття пішохідного КПВВ "Станиця Луганська" було відкрито, після розмінування відповідної території, КПВВ "Щастя" на Луганщині та "Новотроїцьке" на Донеччині. А потім цей досвід було поширено на інші ділянки лінії розмежування на Донбасі та на адміністративний кордон із Кримом.

28 грудня 2020 р. Кабмін на своєму засіданні визначив держпідприємство "Реінтеграція та відновлення" Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (це міністерство тоді очолював Олексій Резніков) відповідальним за облаштування, утримання та обслуговування КПВВ та прилеглі до них території Донецької, Луганської та Херсонської областей. "Ми вже заклали новий стандарт — це КПВВ у Щасті та Новотроїцькому. І за таким же принципом будуть облаштовані всі КПВВ, а утриманням займатиметься один оператор — наше державне підприємство "Реінтеграція та відновлення", — процитував Резнікова сайт Кабміну.

4 листопада 2021 р. Резніков пересів у крісло міністра оборони, а звільнене ним крісло зайняла Ірина Верещук. 23 листопада вона пообіцяла, що протягом трьох місяців команда Мінреінтеграції запустить шатли на КПВВ "Чонгар" та "Каланчак": від пункту пропуску до адмінкордону з Кримом. Ці шатли почали курсувати 14 лютого 2022 р., на тиждень раніше строку.

На той час російські війська вже сформували потужні угруповання в районі Медведівки (біля Чонгара) та Армянська (біля Каланчака). Чи могли наші військові сапери прийти на КПВВ "Чонгар" та "Каланчак", підвідомчі Мінреінтеграції, і сказати — які до біса шатли, ми очікуємо на напад ворога, тому зараз ми тут все замінуємо? Очевидно, що це було б можливим лише в одному випадку — якби відповідне рішення було ухвалено на найвищому політичному рівні. Але цього не сталося.

Тому розповіді про те, що "ухвалення рішення про замінування, розмінування… це суто військова історія, саперна", звучать дуже дивно навіть для цивільних. А з погляду військових, це виглядає саме як інформаційний удар.

Підозра у розголошенні таємниці

Також чималий резонанс викликало повідомлення, яке розмістила на своїй сторінці у Facebook заступник міністра оборони Ганна Маляр. "Днями СБУ встановлено, що в інтерв'ю військового з високим званням відомому виданню міститься інформація, яка за окремими показниками розкриває відомості про зміст стратегічних (оперативних) планів застосування Збройних Сил України, підготовку, організацію ведення бойових дій. За цим фактом ведеться слідство у встановленому законом порядку", — повідомила заступник міністра.

Вона не назвала прізвище генерала, і ми теж не робитимемо цього, бо справа не у прізвищі, а в принципі. Починаючи з 24 лютого, ціла низка представників політичного керівництва дозволяла собі висловлювання, які підпадають під це формулювання — "розкриває відомості про зміст стратегічних (оперативних) планів". Мова в даному випадку не про президента (він верховний головнокомандувач і відповідає за свої слова), а про політиків рангом нижче.

Неодноразово ділився нашими планами секретар РНБО Олексій Данілов. 20 квітня, відповідаючи в ефірі "Радіо НВ" на питання про можливість удару по Кримському мосту, Данілов анонсував: "Якщо буде можливість це зробити, ми це обов'язково зробимо". 28 червня він повідомив за допомогою Twitter: "Повернення тимчасово окупованої території Криму буде проведено без спроб, одразу".

Мабуть найгучніший приклад — інтерв'ю Олексія Резнікова британській газеті The Times. "Україна збирає мільйонні бойові сили, оснащені західною зброєю, щоб відвоювати свою південну територію у Росії, повідомив The Times міністр оборони країни, — написала газета 10 липня. — Олексій Резніков сказав, що президент Зеленський наказав військовим України відбити окуповані прибережні райони, які мають життєво важливе значення для економіки країни " .

Наступного дня ці плани підтвердив голова Миколаївської ОДА Віталій Кім. "Ситуація така, що була команда від президента звільнити південь. Що не може не тішити. Чим далі, тим більше горітиме в Херсоні складів боєприпасів та ворожих командних пунктів", — анонсував він у відеозверненні.

У порівнянні з усіма цими заявами генерал, про якого згадала Ганна Маляр, не сказав нічого нового. Можна, звісно, заперечити, що військовим дозволено менше, ніж цивільним. Мовляв, політики за свої слова не відповідають, а військові мають мовчати.

Але в такому разі перші публічні претензії слід було б висловлювати іншому генералу — начальнику Головного управління розвідки Міноборони генерал-майору Кирилу Буданову. 13 травня він розголосив наші плани в інтерв'ю Sky News: "Перелом буде в другій половині серпня. До кінця цього року буде завершено більшу частину активних бойових дій. У результаті ми відновимо українську владу на всіх наших територіях, які ми втратили, включаючи Донбас та Крим ". 25 травня він же в інтерв'ю "Українській правді" уточнив подробиці: "До кінця року ми маємо, як мінімум, зайти на територію Криму".

Виходить, що генерал ГУР МО спокійно може розповідати на весь світ про плани ЗСУ, а от генералам ЗСУ про ці плани згадувати не можна, інакше буде порушено кримінальне провадження. Найгірше, в соцмережах одразу ж було розгорнуто кампанію дискредитації генерала, на якого натякнула Маляр. Наголосимо, йдеться про бойового генерала, одного з керівників оборони півдня, завдяки яким ми зараз обговорюємо перспективи звільнення Херсона та Криму, а не, скажімо, Миколаєва та Кривого Рогу.

Заборона на критику влади

Одразу кілька джерел повідомили про плани влади прискорити ухвалення законопроекту №7271 "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку реалізації військовослужбовцями Збройних Сил України та іншими особами права на свободу думки та слова, а також на вільне вираження своїх поглядів та переконань". Він був внесений до парламенту 11 квітня представником президента у Конституційному суді Федором Веніславським та шістьма іншими "слугами народу", у тому числі Мар'яною Безуглою та Олександром Федієнком, які були авторами іншого скандального законопроекту — №7351, прозваного в соцмережах "законопроектом про розстріл військовослужбовців". Той їхній проект неабияк використала кремлівська пропаганда з метою дискредитації нашої армії, і автори були змушені його відкликати. Але проект №7271 не менш небезпечний.

Суть його в тому, що військовослужбовцям забороняється оприлюднювати та/або розповсюджувати в медіа та інтернеті (в т.ч. на своїх сторінках у соцмережах) "висловлювання, погляди та думки щодо діяльності вищого військово-політичного керівництва Держави та інших командирів (начальників)".

Очевидно, така заборона не додасть симпатій до нинішньої влади у військових, які зараз щодня ризикують своїм життям на лінії фронту. Водночас, це буде подарунок кремлівським пропагандистам, які доводитимуть, що "оскільки Зеленський заборонив військовим критикувати себе, значить, він втратив популярність в армії". Тобто ми самі створюємо собі проблему на рівному місці.

Взагалі дуже погано, що все це вилізло в публічну площину. Фактично ми самі дали ворогові докази того, що ми маємо проблеми у відносинах між політичною владою та військовими. І це зовсім не ті сигнали, які б надихнули наше суспільство.

Можливо, за цією кампанією стоять чиїсь дріб'язкові мотиви. Чи комусь хочеться придушити розмови на тему, чому ворог так швидко дійшов із Криму до Херсона та Маріуполя. Чи хтось стурбований високим рейтингом довіри військових у суспільстві і почав вбачати в них політичних конкурентів. Але навряд чи спроби дискредитації військових будуть успішними. Така кампанія швидше дасть зворотний результат.