Дуже страшне кіно. Чому Україна погрожує роздягнути аудиторів PricewaterhouseCoopers
Протистояння між колишніми власниками Приватбанку і державою Україна виходить на нові юридичні рубежі.Вміло витримавши паузу, представники найбільшого державного банку заявили про подання позову до материнської аудиторської компанії PricewaterhouseCoopers (Кіпр) та її дочірньої структури в нашій країні PricewaterhouseCoopers (Україна) на загальну суму $3 млрд.
Як казав радянський коментатор Микола Озеров: "так, положення стає небезпечним...". В історії України немає прикладів такої масштабної тяжби з одним зі світових гігантів ринку аудиторських послуг. Та й взагалі якось не було прийнято в нашій країні судиться з великими світовими гравцями в будь-якому сегменті ринку, позначалося якесь "иностранопочитание" і небажання сваритися з тими, хто в майбутньому може перейти дорогу на вузьких світових тропках ринку капіталу.
Адже сучасний світ - це, як висловився канадський філософ Маршалл Маклюен, "глобальне село", на одному кінці вулиці якого баран чхнув, а на іншому - молоко у корови від страху пропало.
І ось такий поворот, коли в складній, багатоходової грі з любителем математики, гарних схем і "многоходовочек" Ігорем Коломойським, Україна все-таки ризикнула відкрити "другий" судовий фронт - і проти кого? Проти іменитих PwC. При цьому не варто забувати, що "аудиторська френология", яка дозволяє вивчити аудиторські здібності по умовному будовою черепа" компанії, завжди зможе знайти у даної контори кілька елітарних "шишичек" і "опуклих часток", завдяки яким для PwC зарезервований особистий столик "біля вікна з видом".
Отже, 30 березня 2018 р. у районний суд Нікосії (Кіпр) був поданий офіційний судовий позов до PwC. Причина позову: PwC аудировать фінансову звітність Приватбанку, тобто підтверджував його баланс, включаючи суму резервів та показники прибутку, за звітні періоди станом на 31 грудня 2013, 2014 і 2015 рр.., тобто за період, який передував націоналізації.
Чому не копнули глибше? Традиційно період позовної давності в Україні становить три роки. Націоналізація була проведена в грудні 2016-го, і аудит за цей рік робила вже інша компанія. Саме виходячи з цих міркувань і взяли три зазначених періоду. Сума позову в $3 мільярди пояснюється досить просто: у неї включили практично всі резерви, які були донараховані за період з 2013 по 2014 рр. за знецінення кредитного портфелю, "усадка й утруска" якого сталася по ряду об'єктивних і суб'єктивних причин: війна, криза, девальвація національної валюти, інфляція, але головне, на думку держави, - це використання фіктивних позичальників і перехресного кредитування для приховування "фінансової діри", що утворилася в результаті роботи тіньових схем виведення капіталу. Всього ж на докапіталізацію банку держава витратила понад $5 млрд, щоправда, частину цих грошей досі не монетизована і перебуває у вигляді ОВДП, внесених у статутний капітал. Але ми-то знаємо, що "небезпечне це справа, виходити за поріг: варто ступити на дорогу і, якщо даси волю ногам, невідомо, куди тебе занесе", так і з державними облігаціями - варто їм тільки вийти за поріг мінфіну, як...
На даний момент в банку є два альтернативних погляду на фінансовий стан Приватбанку: звіт за 2016 р., оформлений вже після його націоналізації аудиторською компанією E&Y, де все дуже депресивно, як нинішня весна в Києві, і звіти PwC, попередні націоналізації, де загальна картина ситуації, не скажемо - райдужна, але в цілому витримана з почуттям міри до хорошого.
Як заявив голова правління Приватбанку Петро Крумханзл: "Подача позову проти PwC є логічним та необхідним кроком, враховуючи велику відповідальність PwC з перевірки фінансової звітності банку. Абсолютна нездатність PwC виявити в банку операції шахрайства протягом багатьох років призвела до того, що практично весь корпоративний кредитний портфель банку не обслуговується та не має відповідного заставного забезпечення. Відтепер кіпрський суд буде приймати рішення про PwC в установленому порядку".
Свого часу, аналізуючи призначення Петра Крумханзла на посаду керівника Приватбанку, ми вказали на математичні здібності цього кандидата, які, можливо, пройдуться "по печінці" колишніх акціонерів. Схоже, наш прогноз починає збуватися. "Блукаючий нерв" прихованої юридичної стратегії щодо повернення витрачених на націоналізацію засобів виліз в самому непередбаченому місці, чому у деяких фігурантів явно почалися мімічні судоми.
Судиться з PwC повинна міжнародна юридична компанія Quinn Emanuel Urquhart & Sullivan (Великобританія) спільно з кіпрськими юридичними фірмами antis відділ Triantafyllides & Sons та Chrysses Demetriades&Co.
Нагадаємо: PwC - це мережа міжнародних компаній, які надають професійні послуги в сегменті консалтингу та аудиту. Фірмі вже більше 160 років і вона входить у так звану "велику четвірку" провідних світових аудиторських компаній.
Технологія залучення аудиторів у "розбірки" між державою і системної приватною компанією, в принципі, не нова.
У 2007 р. московський арбітражний суд звинуватив PwC в порушенні стандартів аудиту при аудіюванні звітності компанії "ЮКОС".
Тоді справа дійшла до невеликого штрафу та відкликання аудованої звітності за 1996-2004 рр.
На даний момент стратегія держави щодо отсуживанию витрачених на Приватбанк коштів впирається в кілька "блоків", які необхідно послідовно зняти, якщо є бажання відсудити в колишніх акціонерів банку кілька мільярдів. Ну, або, на худий кінець, "взяти активами". Серед таких напрямків, необхідно виділити наступні:
1. "Гармонізація" висновків спеціалізованого детективного агентства Kroll і аудиторських звітів PwC. У судовому розслідуванні обидва ці документи будуть прийматися в якості доказової бази, але пріоритет буде віддаватися саме легітимному аудиторського звіту.
2. Лондонським суддям треба буде якось пояснити, чому при наявності таких масштабних схем розкрадання коштів з банку ніхто в Україні так і не поніс кримінальну відповідальність. Наприклад, у справі націоналізованого в Казахстані БТА-банку було засуджено з десяток топ-менеджерів. У випадку з Приватом виникає унікальний когнітивний дисонанс: з одного боку, держава заявляє, що "пропало" п'ять мільярдів доларів, а з іншого - немає жодного вступив в силу вироку і всі фігуранти чисті перед законом. Подібна ситуація практично неможлива для ніжних європейських умів, як якщо б "одинадцять друзів Оушена" спокійно продовжували робити ставки в "виставленому" ними казино.
3. Необхідно синхронізувати дані двох аудитів: аудит періоду приватних власників (PwC) і матеріали аудиторських перевірок після націоналізації (E&Y). Поки ж ці аудити "синхронізуються", як їжака з вужем.
4. Лондонським суддям необхідно довести, що всі ті "зловживання", які приписуються колишнім власникам, інтерпретуються як протизаконні нормами чинного українського законодавства. При бажанні, в 99% банків можна виявити приблизно такі ж схеми і моделі взаємодії з клієнтами. Найчастіше саме самі клієнти банків грішать практикою постійної зміни/ліквідації підконтрольних їм юридичних осіб. А що залишається робити при цьому банку? Ясна річ, що перекредитовувати і змінювати застави. У зв'язку з цим, якщо колишнім власникам банку вдасться довести, що операції, в яких їх звинувачують, насправді, проводилися в суворій відповідності з вимогами і звичаями "місцевого ділового обороту", всі звинувачення, зібрані міжнародними детективами, накриються мідним тазом.
Природно, гармонізувати матеріали Kroll і аудиторські висновки PwC практично неможливо.
Так само як і проблематично це ж саме зробити між аудиторськими документами PwC і E&Y. Але є вихід: висновки колишнього аудитора необхідно в судовому порядку визнати такими, що не відповідають прийнятим стандартам аудиту. В такому випадку будь-яка доказова база відповідачів по справі (колишніх акціонерів) у вигляді позитивних аудиторських висновків буде визнана судом недійсною, і у держави на руках залишаться одні козирі. Але як змусити аудиторів відмовитися від своїх слів, адже подібний "камінг-аут" буде рівнозначний колосального удару по репутації. Можна застосувати, як у РФ, політичний тиск: мовляв, хочете працювати на нашому ринку - отзывайте аудиторський висновок. Але у нас немає такої владної вертикалі - і це добре. Зате можна "взяти" аудиторів сумою позову. Насправді ніхто не розраховує отримати з них три мільярди. Головна мета читається між рядків - піти на мирову і змусити PwC добровільно відкликати аудиторські висновки за 2013-2015 рр. У такому разі все обмежиться лише невеликим штрафом.
І пояснення виник казусу буде знайдено досить прогнозований. Українське законодавство дозволяє дуже широко інтерпретувати ті або інші операції. Все залежить від волі аудитора: чи захоче він проявляти "упередженість" або "лояльність". На практиці ніхто не хоче втрачати великого клієнта. Але "нововиявлені обставини" цілком дозволяють відкликати аудиторський висновок. Таким чином, аудитори можуть зберегти обличчя.
Ну а битва за Приватбанк продовжиться і далі. Найближчим часом українській стороні доведеться не тільки зняти "ручне гальмо" у вигляді позитивного висновку PwC за 2013-2015 рр., але і довести суддям, що операції, які проходили в Приватбанку, насправді настільки разюче відрізнялися від загальної банківської механіки, прийнятої в ті роки.
І головний десерт - лондонському суду потрібно пред'явити винних у розкраданні коштів з банку. Інакше вся ця насправді непогана юридична конструкція може обрушитися внаслідок когнітивного дисонансу англійських суддів: адже вони щиро вважають, що злочини без винуватих не буває.