Дарма вчилися. Розумні прилаштуються до сировинній економіці або виїдуть

Не секрет, що багато студентів навчаються тільки заради диплому і ніколи не працюють за спеціальністю. У такій ситуації, природно, виникає питання реформування освіти, а значить, чергового перерозподілу коштів.

Грошове питання

20 жовтня Кабінет Міністрів планує представити до першого читання проект державного бюджету на 2017 р. У сфері освіти нас чекає низка змін: зокрема, комунальні послуги та технічного персоналу шкіл та профтехучилищ будуть фінансуватися з місцевих бюджетів, а кошти з державного підуть тільки на зарплати викладачів.

Зміниться система нарахування стипендій. Однак глобальних перетворень, які могли б вивести українську освіту на новий рівень, немає. Як немає і грошей на зміни.

Здавалося б, у національній валюті ми вкладаємо в освіту дедалі більше, проте девальвація з інфляцією з'їдають ці кошти. Наприклад, в 2013 р. Міністерству освіти і науки дали 24,3 млрд грн, тобто $3,04 млрд, а в 2016 — 26,3 млрд грн, що в доларовому еквіваленті означає суму втричі меншу.

При цьому велика частина грошей, виділених на освіту не тільки МОНу, але і іншим структурам, йде на зарплати, оплату підвищених комунальних послуг та стипендії. Підвищення кваліфікації викладачів, поліпшення технічної бази та впровадження нових методів навчання фінансуються за залишковим принципом.

Ще одна проблема — непрозорість фінансування. Як зазначає експерт проекту CEDOS Єгор Стадний, витрати на освіту розкидані між різними міністерствами та відомствами. Це ознака того, що уряд не хоче реформувати систему фінансування освіти.

Наприклад, гроші на підготовку кадрів для всіх навчальних закладів отримають 20 відомств, а на підвищення кваліфікації — 21 відомство. У проекті держбюджету на 2017 р. ця сума разом зі стипендіями становить 24,34 млрд грн. У такій ситуації дуже складно встежити, як витрачаються ці кошти.

Бідність як стимул

У серпні Міністерство фінансів заявило, що хоче змінити систему отримання стипендій. Заступник міністра фінансів Сергій Марченко сказав: "Ми не будемо підтримувати ситуацію, коли підтримується сірість і 75% студентів отримують стипендію просто тому, що вони вчаться". Він запропонував фінансувати тільки найкращих і самих бідних.

Учнівська молодь обурилася, а президент Петро Порошенко поспішив заспокоїти студентів: стипендії скасовувати ніхто не буде. Більше того, міністр освіти і науки Лілія Гриневич пообіцяла підняти їх, встановивши мінімальну на рівні 1000 грн, а максимальну -1600 грн. Це в два рази більше, ніж зараз. Як пояснила Гриневич, різниця між відмінниками і хорошистами повинна становити не 50-80 грн, а більше, щоб мотивувати студентів. Втім, стати відмінником дуже непросто.

Однак у проекті бюджету і супровідних законопроектах зміни з питання підтримки студентів видно неозброєним поглядом. Зокрема, зараз соціальні стипендії отримують пільгові категорії. Уряд пропонує враховувати і фінансове становище сім'ї, і успіхи в навчанні. В принципі це логічно: якщо студент з бідної сім'ї, але вчиться погано і роками не з'являється на парах, чи повинні ми за нього платити?

Однак чітких критеріїв для прийняття рішення поки немає. Більш того, незрозуміло, наскільки неблагополучним повинно бути фінансове становище батьків, щоб дитина мала право на соціальну стипендію. Якщо виходити з прожиткового мінімуму, то навіть сімейний дохід в 4 тис. грн виявиться "занадто високим". Крім того, згідно з новим держбюджетом, виплатою соціальних стипендій займеться Міністерство соцполітики, а не освіти: вони будуть розглядатися як соціальна допомога, а не заохочення у навчанні. При цьому якщо в 2016 р. на соцстипендии виділили всього 565 млн грн, то в наступному обіцяють дати майже 3 млрд грн.

З академічними стипендіями все ще складніше. Зараз вони призначені для не менш ніж 66% студентів-бюджетників, які показали гідні успіхи в навчанні. З 2017 р. університети зможуть самі вирішувати, скільки студентів отримають грошові заохочення. Кабмін лише визначить максимальний відсоток стипендіатів. Яким він буде, поки невідомо.

Разом з тим уряд обіцяє підвищити стипендії тим, хто навчається на дефіцитних професій, наприклад, хоче стати вчителем. Також мають намір заохотити студентів складних спеціальностей — математичних, природничих і технічних, як зазначила Лілія Гриневич. Треба думати, що гуманітаріям як представникам простих професій доведеться виживати на подножном корму. Але які саме професії потраплять в список, ще невідомо. Крім того, стипендії — не єдина мотивація в навчанні, не меншу роль грає можливість знайти хорошу роботу з гідною зарплатою. Це стосується в тому числі вчителів, адже багато випускників педагогічних спеціальностей все одно не підуть працювати до школи.

Світові зразки

Ідея, що приватні вкладення врятують українську освіту, досить популярна серед вітчизняної еліти. Тим не менш далеко не скрізь у світі приватні інвестиції носять визначальний характер. Наприклад, серед топ-50 систем вищої освіти (QS Higher Education System Strength Rankings 2016.) Україна лише на 45-му місці. Її випереджають близькі сусіди: Росія займає 26-е місце, Польща — 43-е. Очолюють рейтинг США, Великобританія і Німеччина.

Ясна річ, що в США і Великобританії освіта платне і коштує дорого. Плата за навчання і допомога приватних фондів дозволяють розвиватися вузам. Деякі студенти отримують стипендії за високі академічні заслуги, але більшість людей не можуть дозволити собі навчання в університеті.

А от у Німеччині, опинилася на третьому місці рейтингу, ситуація зовсім інша. В освіту вкладається держава. У Німеччині, Франції, Швеції, багатьох скандинавських країнах студенти навчаються безкоштовно. Частина з них отримує стипендію від держави або приватних компаній. У Польщі, як і в Україні, існують і академічні і соціальні стипендії. Соціальні отримують ті, чий дохід менше 800 злотих (приблизно 5,5 тис. грн) на людину. При цьому європейські країни готові приймати і безкоштовно вчити не тільки своїх громадян, але й іноземців.

Втім, ключове відмінність України від розвинених країн — не стільки обсяги фінансування системи освіти, скільки сировинний характер економіки, яка залежить від експорту металів, руди, зерна та продуктів їх переробки. В такій економіці складно знайти місце для робота за фахом для мільйонів молодих людей, які здобувають вищу освіту в українських вузах. Якщо економіка такою і залишиться, то вибір буде невеликий — доведеться пристосовуватися до вимог місцевого ринку праці, або зовнішнього. Насолоджуватися обраною у вузі професією скоро буде розкішшю. Втім, навіть у такому випадку грамотне населення — плюс для країни і шансів, що рано чи пізно почне розвиватися, у неї більше, ніж у Еритреї або Афганістану, що не може не радувати.