Оборонна доктрина. Де української ППО взяти "довгу" та "середню" руки
І пов'язано це насамперед з оборонною доктриною країни, згідно з якою одним з важливих елементів є можливість хоча б часткового відбиття повітряно-ракетного удару "ймовірного супротивника" (ця фігура мови означає тільки одного ворога української державності - Російську Федерацію).
Причому виходячи з поставлених завдань, основні зусилля прикладають для модернізації об'єктової системи ППО. А основними тут є комплекси типу С-300. Ситуація тут спрощується тим, що модернізацією та проведенням капітальних ремонтів цих комплексів окремо від РФ підприємства нашого воєнпрому почали займатися задовго до подій 2014 р. Тому досить швидко вдалося не тільки нарощувати кількість комплексів на озброєнні (за рахунок капітального ремонту наявних на складському зберіганні), але і, наприклад, повернути в 2018 р. на озброєння комплекси С-300В1.
Тобто чисто теоретично наша армія має можливості для відбиття атаки малопомітних стратегічних крилатих ракет різних типів (включаючи "Калібр-ПЛ/ПК") і всіх протирадіолокаційних ракет, наявних на озброєнні ВКЗ Росії. Мало того, такими ракетами ми можемо також відбити удар, наприклад, ракети Х-32, що запускається з борту Ту-22М3, оперативно-тактичної балістичної ракети "Точка-У" або 300-мм реактивних снарядів РСЗВ "Смерч". Однак збити вже "Іскандер" нашими ракетами неможливо через низьку маневреність протиракет.
За 2015-2017 роках заводський ремонт пройшли 65% зенітно-ракетних комплексів С-300П (нині ця цифра ще більше). Частково вирішена проблема і з ракетами - так, ракети до С-300П як виготовляються, так і продовжується ресурс на Жулянському машинобудівному підприємстві "Візар". При цьому зазначимо, що ракети до С-300В1 на території України не виробляються взагалі.
Причому варто відзначити, що капітальний ремонт комплексів С-300П затребуваний не тільки всередині країни, але і за кордоном. Про зарубіжних контрактах відомо не так багато, але, наприклад, є інформація про контракт з Казахстаном. Причому після бойових стрільб на полігоні Сари-Шаган місцеві військові цілком собі залишилися задоволені якістю ремонту.
Повертаючись до нашої ППО, відзначимо, що якщо говорити глобально, то у нас є дві проблеми. Перша - відсутність "довгої руки", тобто комплексу далекого радіусу дії.
Дійшло до того, що якийсь час серйозно розглядався варіант повернення в стрій комплексу С-200, який був знятий з бойового чергування в 2013 р. Комплекс з радіусом дії до 300 км було б украй затребуваний для потреб ЗСУ, однак тут є цілий ряд проблем. Так, у нас є вся робоча документація по цьому комплексу, що чисто теоретично означає, що ми можемо запустити програму модернізації. Однак можливості відновити ракети до нього немає. Справа в тому, що рідинні ракети вимагають використання окислювача "меланж", якого у нас просто немає. За минулі роки його просто весь утилізували. Тому говорити про відновлення цих комплексів поки не доводиться.
Довгий час йшли розмови про закупівлю американських "Пэтриотов". Однак питань тут більше, ніж відповідей. Так, дивізіон таких ЗРК коштує $750 млн, що в рази перевищує ті кошти, які американці готові надати Україні на своїх умовах. По-друге, постачання таких комплексів, як показує міжнародна практика, питання більше політичне. А в умовах, коли наша країна ще не знає, яким чином вона йде в НАТО і коли прийде говорити про якесь стратегічне партнерство з Вашингтоном, на жаль, поки не доведеться. А тим більше на тлі останніх політичних скандалів.
Ще більш заплутана ситуація з перспективним зенітно-ракетним комплексом середньої дальності. Адже практично всі віддають собі звіт, що капітальний ремонт і модернізація комплексів С-300 все-таки здебільшого вимушений захід. Тому ще з часів Ющенка була запущена така собі програма розробки перспективного ЗРК "Дніпро".
Спочатку він був призначений для установки на перспективні корвети проекту 58250 і тільки з 2014 р. почав розроблятися як армійський варіант. Судячи з уривчастих даними, його планували робити навколо зенітного варіанту ракети класу "повітря-повітря" Р-27 з командним телеуправлением на початковому і середньому ділянках траєкторії і активним самонаведення на кінцевому ділянці.
Публікувалися навіть картинки, з яких випливало, що до складу перспективного ЗРК "Дніпро" входить пункт бойового управління, багатофункціональна РЛС 1Л220У, а також пускові установки. Базою для них виступають броньовані машини КрАЗ-6322. Слід зазначити, що багатофункціональна радіолокаційна станція розроблена за технологією активних фазованих антенних решіток і забезпечує дальність виявлення цілі в 150 км.
Проте останнім часом інформації про хід реалізації проекту практично немає, і з великою часткою ймовірності він якщо не припинено зовсім, то вже точно заморожений. Зате під час проведення спеціалізованої виставки "Зброя та безпека - 2019" з'явилася інформація про те, що Україна і Туреччина планують спільно працювати з програмою створення зенітного ракетного комплексу середньої дальності. Що мається на увазі, поки зовсім незрозуміло. Найголовніше питання, як нам бачиться, - будуть "доводити до розуму" вітчизняний "Дніпро" або турецький CASABLANCA.
В цілому ж можна говорити, що розвиток нашої системи ППО йде в правильному руслі стратегії нанесення противнику неприйнятного збитку. Адже очевидно, що у випадку прямого військового зіткнення з Російською Федерацією ні про яке більш або менш тривале опорі, а тим більше перемозі мова не йде через непорівнянність можливостей наших збройних сил.
