Обмін полоненими. Чотири бомби, які Путін підклав Зеленському
При великому скупченні телекамер президент України Володимир Зеленський особисто зустрічав звільнених прямо біля трапа, дякував, обнімав, тиснув руки... А на послідувала відразу за зустріччю імпровізованій прес-конференції кілька разів повторив, що сьогодні "радісний день" і що обмін-це тільки початок і перший етап у досягненні великих домовленостей про світ.
Загалом поки все складається так, як і планував Зеленський, звільнення полонених він цілком може записати собі в заслуги, що обов'язково позначиться на його і без того надхмарному рейтингу. Правда, все далеко не так добре, як могло б бути, ейфорія рано чи пізно зникне. Та й вона охоплює далеко не всі верстви населення. При цьому умови обміну, на які погодився Зеленський, несуть і досить серйозні ризики для нього самого.
В першу чергу це Володимир Цемах - обвинувачений і важливий свідок у справі про збитий росіянами над Донбасом "Боїнгу". Його Україна, не дивлячись на прохання нідерландської поліції і депутатів Європарламенту, віддала Росії. Негативні наслідки такого кроку буде не лише зовнішньополітичних, але й внутрішніми. Звільнення Цемаха з СІЗО під особисте зобов'язання напередодні обміну тут же викликало обурення умовних "25%" українців, не живлять великих симпатій до Зеленському, що вилилося в акції протесту націоналістів. Ці акції, звичайно, були вкрай нечисленними і ніяк не вплинули на політичний порядок денний, але пізніше, коли Зеленський перейде до наступних етапів переговорів з Путіним, які потребуватимуть нових непопулярних поступок Москві, все обов'язково згадають і про звільнення Цемаха, як про рішення, яке сприяло догляду Кремля від відповідальності за міжнародний злочин.
Крім того, Росія хоч і повернула Україні захоплених в Керченській протоці моряків, але зробила це в обхід рішення Трибуналу ООН, який постановив звільнити моряків без всяких умов, а також повернути захоплені кораблі. Моряки були звільнені під поручительство українського омбудсмена Людмили Денисової, судячи з усього, раніше висунутих Росією умовах продовження процесу над ними в Україні. А з цього логічно випливає технічне згоду Києва з російськими звинуваченнями, а отже, і з російськими уявленнями про їх державні кордони в Чорному морі. Зараз про це, зрозуміло, ніхто на радощах не замислюється, але з часом це теж буде використано проти Зеленського.
Ще однією міною уповільненої дії домовленості про обмін стало майже повна відсутність у списку тих, кого Росія повернула Україні кримських татар. З цієї дуже великої категорії кремлівських в'язнів в Борисполі приземлився тільки Едем Бекіров. Це підтверджує ту тезу, що питання Криму в прогнозованою "великої операції по Україні" винесено за дужки, як того і хоче Росія, а разом з Кримом винесли за дужки і цілий корінний народ окупованого півострова. Як до такого підходу поставляться кримські татари так і кримчани інших національностей, які були змушені тікати від окупації на материкову Україну - питання риторичне. Якщо наступні домовленості з Путіним принесуть кримчанам розуміння, що де-факто Україна відмовляється боротися за повернення Криму (а такі побоювання зовсім небезпідставні), нехай і не дуже численні, але згуртовані кримчани можуть стати помітною антизеленской силою в українській політиці, в тому числі і вуличної.
Окремо варто звернути увагу на те, що проти Зеленського можуть зіграти і звільнені сьогодні люди, багато з яких заробили в московських катівнях популярність і авторитет. Мова йде в першу чергу про Сенцове, але й Сущенко, Кольченко, Володимира Балуха, Станіслава Клыха та інших не варто скидати з рахунків. Сьогодні всі вони обіймали президента і дякували за його визволення, але через кілька місяців їх ставлення до глави держави може помінятися.
Власне, ми всі вже були свідками того, як народна героїня Надія Савченко, звільнена зусиллями попереднього президента Петра Порошенка, перетворилася на одіозну особу, що загрожує підірвати парламент. Подібне навряд чи трапиться з Сенцовым і компанією, але і впевненості в тому, що Зеленський зможе контролювати всіх звільнених, і ті будуть настільки йому вдячні, що не зважаться його критикувати навіть за очевидні проколи.
І якщо полонені моряки як люди військові будуть швидше за все повністю лояльні до влади, то звільнені люди "вільних професій" можуть стати для Зеленського дестабілізуючим чинником.
В цілому ж якою б сильною не була ейфорія від повернення додому українських в'язнів Кремля, дуже багато в Україні прекрасно розуміють, що це тільки перший крок до "великої угоди", яка зажадає нових і ще більш хворобливих, ніж здача кров'ю видобутої (при спецоперації по затриманню Цемаха в тилу окупантів загинув український військовий) свідка у справі про "Боїнгу" компромісів. Зараз велика частина українського суспільства вважає за краще не бачити поганого і в захваті від успіху їх президента, але менша частина, та яка з самого початку ставилася до Зеленському в цілому скептично, дуже занепокоєна перспективами здачі національних інтересів.
Схоже, умови нинішнього обміну, який Зеленський вважає своїм головним на сьогоднішній день президентських досягненням, крім очевидного позитивного значення ще і несе серйозні ризики внутрішньополітичної розколу в майбутньому. Як мінімум, напруга всередині українського суспільство помітно посилився.
