Нові вертольоти. Обіцяного ВСУ 33 роки чекати

Днями "Укроборонпром" передав армійської авіації України партію вертольотів з трьох бойових Мі-24ПУ1 і одного транспортного Мі-8Т. І якщо Мі-8 цієї модифікації не представляє особливого інтересу (особливо після того, як війська пішли Мі-8МСБ), то бойові вертольоти задоволені цікаві.

Справа в тому, що бойовий вертоліт Мі-24ПУ1 це українська версія радянського вертольота, прийнята на озброєння в 2012 році. З нового там встановлений запорізький двигун, здебільшого вітчизняна авіоніка. Природно, що для модернізації всього парку Мі-24-х, а їх в льотному стані близько 50 штук, знадобиться як мінімум 33 роки (якщо вважати темп три вертольоти на два роки). До того часу будь-ресурс вертольота буде вичерпано.

І так практично по кожному напрямку роботи українського воєнпрому. Чого тільки варта епопея з тайськими "Оплотами" або налагодженням виробництва бронеавтомобілів "Дозор".

Природно, що такого моторошному стану речей є цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин. Насамперед, звичайно, це відсутність серйозних інвестицій всі ці роки, серйозна ломка з-за розриву виробничих зв'язків з Росією в 2014 році.

Відомо, що за час незалежності не було побудовано жодного нового заводу або науково-дослідного інституту. Специфіка воєнпрому України полягає в тому, що лише невеликій кількості військової продукції він має замкнутим циклом виробництва.

Головним чином українські підприємства все останні два десятиліття виступали тільки в якості постачальників досить великої номенклатури найважливіших комплектуючих виробів і елементів устаткування для російського оборонпрому. Наприклад, українські підприємства виробляли до 2014 року радіолокаційне та оптико-електронне обладнання для російських винищувачів типу Міг і Су, двигуни для вертольотів типу Миль і багато іншого.

У той же час завдяки експортними замовленнями вдалося зберегти лідируючі позиції в окремих напрямках - насамперед, це виробництво військово-транспортних літаків, а ракетні технології, виробництво протитанкових керованих авіаційних ракет.

Однак що стосується "Антонова", то авиконцерн зараз переживає важкий момент у своїй історії - переходу від російських комплектуючих до закордонним. Саме тому в 2015 році вдалося зібрати що називається "на старих запасах" тільки два літаки: Ан-148 і Ан-158. За заявою представника підприємства Андрія Хаустова, в цьому році жодного літака зібрано не буде. В принципі такий стан речей можна пояснити - "антонівці" ніколи не збирали літаки, в радянський час вони тільки розробляли проект і готували документацію - виробництво було зосереджене в основному в Воронежі і Ташкенті. Тому зараз серійне виробництво починати доводиться майже з нуля.

Хоча перспективи є - взяти хоча б добудову другої "Мрії" для китайського замовника, а також можливість відкриття "під ключ" авіабудівного комплексу для виробництва Ан-132D в Саудівській Аравії. На жаль, з замовленнями для Повітряних Сил України поки що не густо - у пресі час від часу тільки мусуються чутки про замовленні трьох Ан-148 в противокорабельном варіанті для морської авіації.

Трохи оптимістичніше в плані ракетних технологій. Крім широко розрекламованих комплексів "Вільха" (на базі ракети РСЗВ "Смерч") і "Грім-2" (який створюється на гроші іноземного замовника) чисто практично в України є можливості виробництва всього спектру зенітно-ракетних комплексів: "Дніпро" (для заміни С-300), ЗР-27 ("Бук") і Т-382 "Стилет" ("Оса"). Причому, що цікаво спочатку всі комплекси проектуються у двох варіантах (сухопутного і морського базування) і з можливістю нанесення ударів по наземним цілям. Причому спільний білорусько - азербайджанський проект "Стилет" вже запущено в дрібносерійне виробництво для потреб збройних сил Азербайджану, тобто для його масового виробництва необхідно тільки час і гроші.

Так вийшло, що після розпаду СРСР ми змогли не тільки зберегти, але і примножити розробки по активно-полуактивно-пасивних систем радионаведения всіх ракетних комплексів різного базування (досі завод "Радар" - один з найбільш секретних в Україні).

На "Лорте" крім різних систем зв'язку, автоматизованих систем управління виробляються системи радіоуправління ракет, локаційних головок самонаведення і координаторів, обчислювальних комп'ютерів комплексів С-300.

А є ще цілісний комплекс "Артем-Промінь-Візар" з можливістю виробництва ПТКР і ракет авіаційного базування. Тут збереглося виробництво ракет Р-27 (партія яких нещодавно замовлена Польщею), можливе виробництво варіацій з теплонаводящимися головками самонаведення на ракетах "Грань" - фактично аналог ізраїльських ракет "Спайдер".

Не варто забувати і комплекс НДІ "Квант" і заводи зв'язки "Квант-Буревісник". Тут завдяки китайським замовленнями вдалося зберегти виробництво корабельних РЛС, корабельних БІУС, систем ППО. Китайські ЗРК HQ-9 і HHQ-9 корабельного базування на численних китайських фрегати - все це фактично наші ЗРК.

Виробництво легкої стрілецької зброї на даний момент знаходиться не в кращому стані - все, що зміг освоїти вінницький "Форт" так це збірка невеликих партій ізраїльських автоматів "Тавор" та виробництво "обважень" для АКМ. Тут ситуація цілком очікувана - автоматів Калашникова на складах вистачить ще на три війни, а ось виробництво патронів досить актуальне питання.

Вельми непросто йдуть справи в бронетанкової сфері та автомобільної промисловості. Незважаючи на наявність такого гіганта як КРАЗ повністю забезпечити потреби української армії у вантажівках середньої та малої вантажопідйомності.

Суднобудування весь час незалежності знаходиться в перманентом кризі. Успадкувавши від СРСР 30% суднобудівних активів, з яких 65% були "заточені" на оборонку, вітчизняне суднобудування виявилося абсолютно непристосованим до повноцінного конкурентного ринку. У результаті до весни 2014 року потужності суднобудівних заводів прийшли в занепад, підприємства ледве зводили кінці з кінцями.

І зараз прориву не вийшло - по всій видимості, розвиток флоту найближчим часом піде по шляху створення "москитного флоту" з бронекатерів різного призначення - ударних, штурмових, десантних. І без інвестицій і державної підтримки говорити навіть про виробництві корветів на сьогодні не доводиться.

Проблема відродження українського воєнпрому за умови прийняття урядом низки економічних заходів може сприяти вирішенню цілого масиву накопичених соціальних проблем. Так, за рахунок відродження "оборонки" може бути успішно вирішена величезна проблема військових пенсіонерів.

Крім того, у ВПК існує досить велика кількість так званих "технологій подвійного призначення", придатних для використання на "цивільних галузях економіки. Застосування таких технологій може дати новий імпульс розвитку економіки країни в цілому.

Однак основний імпульс розвитку воєнпрому все таки варто шукати у розвитку експортного потенціалу. Чому може сприяти такий фактор, як зростання в довгостроковій перспективі рівня військових асигнувань більшості країн світу і, як наслідок, обсягів міжнародного ринку озброєнь.