Уроки Трампа. Бий Іран, щоб Росія боялася
Мова йде про так званому "першому блоці" санкцій з званого "калічить" пакету заходів, який діяв під час президентства Барака Обами і припиненого підписанням іранської "ядерної угоди" три роки тому. Групи санкцій продовжували діяти і дотепер, але поступово пом'якшувалися. Однак, з моменту приходу в Білий Дім 45-го президента, який зробив ліквідацію іранської ядерної загрози регіону і світу одним з ключових пунктів своєї зовнішньополітичної програми, фаза пом'якшень змінилася фазою жорсткості. В даному випадку, відновлені обмеження стосуються різних секторів економіки, у тому числі (і, що, можливо, найголовніше) забороняється міжнародна торгівля іранською нафтою. Реставрація режиму санкцій наслідок виходу, або, формально, призупинення участі Вашингтона у так званому Загальному всеосяжний план дій на початку цього року.
Це угода, підписана під час президентства Барака Обами в 2015 році і люто критиковавшееся республіканцями (в тому числі і тими, хто досі на дух не переносить президента Трампа), передбачала обмеження дій Ірану на збагачення урану в обмін на пом'якшення санкцій. Але Дональд Трамп і його адміністрація вважають, що ця угода є "одностороннім". За словами президента, він сподівається, що відновлення економічного тиску змусить Іран погодитися на новий договір і припинити свою "зловмисну" діяльність. При цьому, як і в ситуаціях з КНДР, РФ і Китаєм (а також ЄС, з яким США нещодавно вдалося домовитися про припинення подальшого зростання захисних тарифів, принаймні, в автомобільному сегменті ринку), Дональд Трамп запевняє, що відкритий до переговорів у будь-який момент. І, треба сказати, що він аж ніяк не лукавить. Це демонструється різницею підходів.
Так, приміром, президент Ірану Хасан Роухани передбачувано розкритикував американців за рішення відновити економічні санкції. Він назвав заходи, які вступили в силу вночі, "психологічною війною", яка має на меті "посіяти розкол серед іранців". Це сказано паном Роухани неспроста - з грудня країну вражають стихійні соціальні протести, викликані повзучої девальвацією національної валюти та зростанням цін на товари першої необхідності."Ми завжди за дипломатію та переговори ... але переговори вимагають чесності", - заявив Роухани. Але про те ж говорять і президент Трамп, і його радник з національної безпеки Джон Болтон - за словами останнього, США не прагнуть до зміни режиму в Тегерані, а лише намагаються пом'якшити загрозу, витікаючу від нестабільного режиму аятол, повернувши це найбільша держава в зону конструктивного діалогу. Внутрішні проблеми Ірану випливають із зовнішніх - він занадто багато витрачає на зовнішньополітичні авантюри, зовсім забувши про необхідність сталого розвитку, відповідного проголошених ООН цілям тисячоліття, в центрі яких знаходиться боротьба з бідністю. А з особистісної точки зору чинного американського лідера відверто огидні зухвалий тон заяв керівництва тих чи інших держав.
Адже той же Роухани звинуватив адміністрацію Трампа у використанні Ірану як внутрішньополітичного важеля впливу напередодні проміжних виборів у США в листопаді. Навряд чи подібний коментар як-то злякає президента Трампа, змусивши його змінити гнів на милість. Схоже, в Тегерані все ще не до кінця розуміють, що в силу безлічі внутрішніх причин з чинним урядом США безглуздо розмовляти мовою ультиматумів. Хорошим контрприкладом може служити турецький.
Так, буквально протягом двох діб США і Туреччина досягли взаєморозуміння в питанні про санкції, введені урядом США проти міністра юстиції Абдулхамита Гюля і міністра внутрішніх справ Сулеймана Сойлу. Причиною введення санкцій став арешт американського пастора Ендрю Брансона, пише турецька газета Daily Sabah. Як зазначає видання, у найближчі два дні в Вашингтон приїде турецька делегація для досягнення остаточних домовленостей: "Представники США і Туреччини підкреслюють прагнення розвивати дипломатичні відносини і вирішувати питання в обстановці взаємної поваги". Це той образ дій, яким гріх не скористатися Ірану в світлі тих майбутніх ускладнень, які вже ніхто і не прагне особливо приховувати.
Адже практично відразу ж після того, як Трамп оголосив, що США вийдуть з ядерної угоди, Іран повернувся до збагачення урану, який, як побоюються в світі, має на меті створення ядерної зброї. Тому не далі як 24 липня Дональд Трамп і Хасан Роухани обмінялися різкими випадами в Твіттері. "Навіть не думайте про те, щоб загрожувати Сполученими Штатами, - у своєму емоційному стилі написав Трамп. - Інакше на вас звалиться біди, рівних яким мало хто відчував в історії людства. Ми більше не будемо терпіти ваших скандальних промов про кровопролиття і смерті. Побережіться!" Твіт президента США був, мабуть, відповіддю на заяву Роухани: "Америка повинна зрозуміти, що Іран буде самим нещадним ворогом у війні і найблагороднішим партнером у творчих діях". Роухани також направив особисте послання Трампу: "Не смикайте за хвіст лева, а то будете шкодувати про це довіку". Як бачимо, Дональд практично відразу боляче смикнув за хвіст лева і тепер велике питання, міцні чи зуби перської лева, щоб вкусити?
Між тим, Роухани полемізував не тільки з Трампом, але і з державним секретарем Майком Помпео, який попередньо виступив з важливою промовою по Ірану, другий за неповні три місяці на посаді шефа американської дипломатії. Примітно, що Помпео звинуватив іранських керівників в казнокрадство і підтримці тероризму, на яку вони витрачають величезні суми, що стягуються у простих громадян. "Режим легко жертвує благополуччям, безпекою та свободою іранського народу заради торжества ісламської революції. За розмахом корупції і показного багатства іранський режим більше нагадує мафію, ніж звичайне уряд", - заявив Помпео.
Держсекретар не виключив при цьому переговорів з Тегераном, але тільки в тому випадку, якщо аятоли "недвозначними і послідовними кроками" доведуть, що змінили курс. Причому Білий Дім не втомлюється підкреслювати, що зовсім не прагне до повалення правління ісламських революціонерів, хоча в грудні минулого року підтримав сподівання простих іранців, громивших місцеві адміністрації - знайти в житті якісь нові можливості.
Варто звернути увагу, що Євросоюз в даному випадку не поспішає демонструвати євроатлантичну солідарність і навіть висловлює певне обурення на адресу дій США. Так, Брюссель офіційно виступив проти відновлення санкцій. 7 серпня міністри закордонних справ Німеччини, Франції та прагне до весни майбутнього року покинути ЄС Великобританії оприлюднили заяву, в якій говориться, що ядерна угода залишається "вирішальною" для глобальної безпеки. В ЄС також запевнили, що захистять свої компанії, які здійснюють законний бізнес в Ірані, з тих пір як вдалося укласти багатосторонню угоду щодо іранської ядерної програми. Більш того, європейці ввели в дію якийсь "блокуючий регламент", який покликаний обеззброїти антиіранські санкції США на своїй території. Втім, ще в травні Євросоюз почав процедуру введення в дію закону, що дозволяє обійти міжнародні санкції США. Цей закон був прийнятий в 1996 році для захисту європейських компаній, які працювали на Кубі, але так жодного разу і не був застосований. Втім, якийсь анонімний високопоставлений чиновник поінформував американські ЗМІ, що адміністрація Дональда Трампа "не надто стурбована" зусиллями ЄС щодо захисту своїх компаній. Але це не дивно, оскільки ще на початку року, не бажаючи в майбутньому оперувати тільки в євро і риалах європейські транснаціонали вже дали "відмашку" на згортання своїх філій в Ірані, що ще більше підірвало і без того слабку економіку країни.
Крім того, протягом року сигналів, прогнозують подальший розвиток подій, було цілком достатньо. Так, слід нагадати, що 31 жовтня минулого року США, в особі свого Мінфіну, ввели санкції відносно 41 фізичної особи, компанії та організації з Ірану, включаючи елітне військове підрозділ у складі ЗС країни - Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Обмежувальні заходи стали відповіддю на дії Тегерана по створенню зброї масового ураження і підтримці тероризму, стверджують у Вашингтоні. Подпавшим під санкції особам заборонений в'їзд в США, їх активи заморожуються, компаніям заборонено брати участь у госконтрактах з Вашингтоном. Разом з тим реєстр складений таким чином, щоб не підривати виконання угоди з атомної програми, укладеного з Іраном і "шісткою" міжнародних посередників. В якійсь мірі цей крок був безпосередньою реакцією на те, що в серпні Іран виділив додатково близько $520 млн доларів на подальший розвиток своєї ракетної програми та підтримку КВІР. Іншими словами, важко заперечувати правоту Трампа в тому сенсі, що фінансові послаблення були використані для продовження Тегераном і навіть посилення "зловмисних" дій.
На думку політичних опонентів адміністрації США з обох берегів океану, нав'язливою ідеєю Трампа є ліквідація зовнішньополітичного спадщини Барака Обами, в першу чергу - ядерного угоди з Іраном. У більш загальному плані - встановлення Обами на зближення з Тегераном. Нерівні відносини США і Туреччини не можуть замаскувати відновлення повноцінного політичного, військового та економічного діалогу Вашингтона з Ер-Ріядом, Єрусалимом і членами Ліги арабських держав, що входять в антитерористичну коаліцію.
Іран в даному випадку виступає зручним хлопчиком для биття, а також простором налагодження стратегічного діалогу з Росією, оскільки по Ірану Путін (не маючи в іранських справах визначального впливу) демонструє дещо більшу гнучкість, ніж з інших питань двостороннього порядку. Нарешті, демонстративне тиск іранців, як вважає співавтор "Мистецтва угоди", повинен зміцнити його репутацію жорсткого парламентера (що якось не дуже вдалося візаві Путіна або Кім Чен Ина).
Тому, за словами держсекретаря Помпео, уряд США має намір надійно "перекрити іранському режиму можливості збагачуватися і проводити свою смертоносну та руйнівну політику". Ця позиція, повністю поділяється республіканським і частиною демократичним істеблішментом, оскільки (крім вкрай специфічною перемоги над ИГИЛ) Вашингтону потрібні відчутні перемоги, а якщо дійде до військового зіткнення з Іраном (у першу чергу - в Сирії), то, як водиться, чужими руками. В даному випадку - Ізраїлю, країн ЛАД, можливо Туреччини і навіть Росії. Оскільки варто припускати, що Франції в антиіранської коаліції точно не буде, а що стосується Великобританії, то її уряд сьогодні є надто хитким для забезпечення нових "хрестових походів" на Близький Схід.
Втім, вже зараз іранці констатують, що Туреччина та Індія, які закуповують у них нафта в великій кількості, заморожують співпрацю, не бажаючи псувати стосунків з Вашингтоном. Наприкінці липня влада Ірану попереджали, що в разі відновлення санкцій США готові перекрити країнам Перської затоки шлях для експорту нафти.
Тому Тегеран своїми прозорими натяками на готовність дестабілізувати обстановку в зоні Перської затоки лише налякав покупців своєї нафти в Азії і Європі. А також спровокував самого Трампа, який публічно заявляв, що не подобається, що вуглеводні останнім часом дорожчають, так як це послаблює ефект від його економічних реформ всередині країни.
Правда, на тлі відновлення американських санкцій проти Ірану світові ціни на нафту передбачувано відреагували зростанням. Так, барель марки "Брент" виріс до $74. Однак, експерти зазначають, що на підвищення ціни "чорного золота" вплинув і ряд інших факторів, серед яких зниження видобутку в Саудівській Аравії і очікування звіту по запасах нафти в США. Між тим, енергетична частина санкцій США вступить в силу тільки в листопаді. Вона торкнеться, в тому числі компанії, які купують іранську нафту, що може спровокувати перебої з поставками. На цих очікуваннях і ростуть біржові ціни. Цей фактор, вважають експерти, буде підштовхувати рівень цін у найближчі місяці.
Але якщо Білий дім досягне успіху в здійсненні оголошених ним санкцій (як це вдалося адміністрації Обами), будуть заморожені депозити, на яких Іран зберігає за кордоном свої валютні резерви; долари, перекладні іранцям покупцями їх нафти, залишаться на довірчих рахунках. Банки, які потайки спробують безпосередньо репатріювати ці кошти в Іран, конвертувати їх в альтернативну валюту або пропустити через третє банківська установа, накличуть на себе суворі репресії з боку Вашингтона.
Санкції здатні запобігти наступальні операції іранських гібридних армій в Сирії та Ємені (також, можливо, в Іраку) але вони не змусять аятол повністю згорнути ядерні розробки. Також, Тегеран, схоже, утримається від того, щоб перекривати рух танкерів через Ормузьку протоку. Але можна звернути увагу на те, що Саудівська Аравія впевнено обіцяє відшкодувати будь-який дефіцит, який виникне на нафтовому ринку в разі виходу з нього іранського сировини. У свою чергу, європейці не імпортують іранську нафту у великому обсязі.
Тим не менш, США і союзні їм країни Перської Затоки (ЛАД) поставили Європу та інших споживачів іранської нафти перед якоюсь дилемою: з ким вони воліють мати справу - з ними або з Іраном? Китай і Індія - імовірні порушники іранського нафтового ембарго, але Китай значно більшою мірою, оскільки Вашингтон навмисно і фронтально погіршує відносини з Пекіном. Що стосується Росії, то Путін "як би" погодився працювати разом з США над деэскалацией ірано-ізраїльського протистояння. Зараз Росія не заважає Ізраїля наносити удари по іранських цілях в Сирії, насамперед у районі Голан. Ізраїль не має наміру безстроково терпіти підтримку Іраном конфліктів малої інтенсивності на своїх кордонах. Не допустити постійної військової присутності Ірану на арабській стороні Перської затоки або на сирійській стороні Голанських висот - ключова задача, яку ставлять перед собою військові і дипломати в Єрусалимі і Вашингтоні.
З вищесказаного можна зробити три висновки.
Перший - жорсткість, яку Вашингтон демонструє на іранському напрямі, в якійсь мірі є демонстрацією, проектованої на Китай, ЄС і Росію, причому у випадку з Туреччиною вона навіть почала працювати. Масштабні санкційні законопроекти готуються істеблішментом США проти Росії і продовження багаторівневої торговельної війни з Китаєм (причому КНР почала відповідати лише недавно) є продуктами різних флангів американської влади, але ймовірне повернення Ірану до галопуючої інфляції покликане стимулювати Москву і Пекін почати домовлятися, не доводячи ситуацію навіть до нинішнього іранського варіанти.
Другий - Трамп продовжує слідувати курсом примусу до глобалізації світу і Іран є більш зручним полігоном для цього експерименту, ніж ЄС та Китай (або Туреччина, зуміла, втім, допекти Америку своїми відповідними торговими санкціями), оскільки мало чим може відповісти США, за винятком тих чи інших загроз Ізраїлю різного ступеня реалістичності. Доля Сирії вже мало кого хвилює.
І третій - ядро виборчої бази Трампа в партії і серед схилені в його бік непартійних виборців - піднесене тим, що він робить у відносинах з Іраном, оскільки це рівно те, що Дональд і обіцяв здійснити майже два роки тому. А це для нього, схоже - найголовніше.
