Нове "м'ясо" для Путіна. Що стоїть за рішенням диктатора знову збільшити чисельність ЗС РФ
Поки що у пріоритеті Кремля — відправити на фронт якнайбільше українців з окупованих територій, а жителів "Росії в межах 1991 року" притримати вдома
Володимир Путін втретє з початку великої війни збільшив чисельність збройних сил Російської Федерації. І знову зробив це за рахунок воєнного персоналу. Нагадаю, що таке вже відбувалося 2022-го, коли чисельність військового персоналу було збільшено на 137 тис. (до 1,15 млн), а потім 2023-го — ще на 170 тис. (до 1,32 млн). Указ від 16 вересня додає ще 180 тисяч людей у формі. При цьому чисельність цивільного персоналу залишається незмінною. Вже цей факт говорить не про "розвиток збройних сил" та їх трансформацію, а про банальне нарощування людського ресурсу для використання на фронті.
В українських ЗМІ частина оглядачів уже встигла заявити, що процес є чи не свідченням нашої перемоги. Мовляв, Путіну потрібні люди, і він не може їх знайти. На жаль, така логіка, м'яко кажучи, кульгає. Адже попередні етапи збільшення чисельності ЗС РФ завершилися укомплектуванням штату — людей набрали набирають, незважаючи на великі втрати. І на те, що соціологія по РФ демонструє появу у населення розуміння справжніх масштабів втрат їхньої армії. В якості ілюстрації дам дані соцопитування з оцінки кількості російських втрат (пункт 3).
Але Путіну потрібні люди. Точніше людський ресурс для того, щоб продовжити спроби досягнення "масштабної перемоги" та входу до переговорів про призупинення війни з позиції сильного. Крім того, потрібна демонстрація реакції на окупацію Україною частини Курської області. Перші дні операції путінське оточення було розгубленим. Зараз, стягнувши резерви і намагаючись контратакувати, Кремль так само не може заявити про перелом — атаки йдуть, але успіхи дуже обмежені.
Відповідно, тема збільшення чисельності армії є більш ніж актуальною для Кремля. Але слово "мобілізація" вкрай лякає простого росіянина. І лякатиме, особливо на тлі полонених строковиків із Курської області. Ситуація (крім строковиків) не нова. І я вже писав про те, як і за рахунок чого Путін закриває потреби у людському ресурсі. Тут є кілька джерел — мігранти, ув'язнені, особи, які перебувають під слідством, мешканці депресивних регіонів, найманці з-за кордону. Цей механізм дозволяв покривати втрати і навіть накопичувати особовий склад для наступальних дій.
Але такий механізм має свої мінуси. Зокрема, так звані "підйомні". Люди, які підписали контракти з ЗС РФ у низці регіонів, отримують разові виплати від суб'єкта федерації до 2,1 млн російських рублів. Це значні гроші, особливо для малозабезпечених громадян. Такі контрактники мають бути включені до штату ЗС РФ. А якщо для них у штаті вже немає місця, чисельність армії треба збільшувати. Що й сталося.
Чи можна ставити крапку? Аж ніяк.
Прихована російська мобілізація має свою специфіку — вона дозволяє компенсувати втрати і навіть накопичувати людський ресурс. Але поступово. Якщо потрібно через три місяці набрати, умовно, 200 тис. осіб, звичними методами такого не досягнеш. Точніше, можна спробувати, але суттєво збільшивши "підйомні". Чого Путіну та його оточенню робити не хочеться, незважаючи на наявні фінансові ресурси.
А звичайна мобілізація страшенно лякає пересічного росіянина. Але його також лякає відсутність реакції Кремля на події в Курській області. Демонстрація втрати статусу " великої держави " чи демонстрація слабкості — це удари по основах світосприйняття населення РФ.
Тобто Кремль має піти і на якісь мобілізаційні заходи, і зробити це, наскільки можна, непомітно для обивателя.
Отже, чисельність армії зростає, але різкого збільшення числа мобілізованих не варто очікувати. Покривати цю різницю можна за рахунок переведення строковиків на контракт (що вже відбувається досить активно) та мобілізаційних заходів на окупованих територіях України. Останнє є абсолютно непомітним для російського обивателя, адже в його сприйнятті є Росія і є якісь нові території, які "не зовсім Росія". І скільки людей там відправлять на забій — йому байдуже. Тобто Кремль має розв'язані руки масово забирати українців і відправляти їх на фронт воювати проти України. Щоб потім на зовнішніх майданчиках згадати старе пропагандистське кліше про "громадянську війну на українських теренах".
Залишається друга складова — це демонстрація певних мобілізаційних заходів для пересічного росіянина. Щоб і на фронт не потрапити, і форму надіти. В день підписання указу прийшла ще одна новина: "уряд РФ підтримав законопроект про право глав регіонів створювати збройні загони для охорони порядку та допомоги силовикам у період воєнного стану".
Простіше кажучи, у суб'єктах федерації, на додаток до територіальної оборони у прикордонних областях, створюються державні унітарні підприємства. В які рекрутуються громадяни, які перебувають у "мобілізаційному резерві ЗС РФ". Тобто ті, хто міг би потрапити під мобілізацію. Але насправді вони залишаються вдома і кілька днів на тиждень виконують функції сприяння силовим структурам. Для населення це демонстрація, що влада щось робить, поява нових ряжених у формі. Для губернаторів — можливість зберегти трудовий потенціал регіону. А для Кремля, коли мобілізацію таки оголосять (це ймовірно), — готовий і відібраний контингент для відправки на фронт.
Але поки що у пріоритеті Кремля, повторю, відправити на фронт якнайбільше українців з окупованих територій, а жителів "Росії в межах 1991 року" попритримати вдома.
