Нова реальність від Путіна. Що буде далі з Україною та як до цього готуватися
Фактично нам належить жити в умовах обложеної фортеці доти, доки не впаде Російська Федерація
Рішення Кремля визнати фейкові республіки застало Банкову зненацька. Про це свідчить той факт, що на засіданні РНБО не було ухвалено жодних рішень. Володимир Зеленський у своєму нічному відеозверненні також не сказав нічого конкретного. А складений "слугами народу" порядок денний парламенту на 22 лютого взагалі не містив жодних законопроєктів на тему зміцнення обороноздатності.
Найгірше, що зараз може вигадати Банкова, це шукати цапів-відбувайлів. Можна намагатися перекласти відповідальність на Петра Порошенка, який не зумів звільнити від окупантів усю Донеччину та Луганщину, та на Джо Байдена, котрий досі не прийняв Україну до НАТО. Але це не допоможе (а навпаки, завадить) адекватно підготуватися до можливих подальших дій Путіна.
Що далі
Найперша небезпека полягає в тому, що Путін не зупиниться на визнанні фейкових республік та спробує їх руками захопити всю територію Донецької та Луганської областей України. Також залишаються можливими всі інші напрямки вторгнення — від Києва до Харкова на півночі та від Бердянська до Одеси на півдні. Якщо Путін не зробить таких спроб завтра, він здатний це зробити будь-якої іншої миті. І можна бути впевненим майже на 100%, що він нападе протягом найближчих двох років – до 17 березня 2024 р., коли у Росії очікуються президентські вибори.
Було б великою помилкою вважати, що визнання Путіним фейкових республік означає лише те, що він легалізував статус-кво ОРДЛО. Він переключив розвиток подій із одного сценарію на інший. І це набагато важливіше.
Майже вісім років Путін використовував ОРДЛО як гачок, на якому підвішена Україна. За ці роки він практично знищив цю територію — знищив там економіку (цілу низку заводів вивезено до Росії, багато шахт та інших підприємств закрито), отруїв ґрунтові води (результат затоплення шахт, у тому числі шахти "Юнком" під Єнакієвим, де в 1979 р. був проведений підземний ядерний вибух). І ось цю глибоко депресивну територію він хотів використати як вантаж, який потягне нас на дно. При цьому електорат ОРДЛО, який протягом багатьох років зазнавав антиукраїнської пропаганди, Путін хотів використати як якір, який намертво прив'яже нас до Росії і не допустить нашого руху до НАТО.
Можна було очікувати, що Кремль намагатиметься інтегрувати Україну з ОРДЛО до чергових парламентських виборів у нашій країні, які мають відбутися 29 жовтня 2023 р. Це давало б Кремлю надію на створення проросійської коаліції у Верховній Раді та, як наслідок, формування проросійського уряду. А далі лишилося б організувати перемогу проросійського кандидата на президентських виборах.
Але своїм рішенням про визнання фейкових республік Путін поховав цей сценарій. По суті, він відв'язав Україну від ОРДЛО і тим самим полегшив її рух до НАТО. Саме тому слід дуже серйозно і максимально швидко готуватися до того, що він намагатиметься реалізувати інший сценарій захоплення України — військовий.
Путіну, як і раніше, потрібна вся Україна. І він не зупиниться на нинішніх "кордонах" фейкових республік. Це наша реальність. І що раніше Банкова це усвідомить, то краще.
Як готуватися
Потрібні кардинальні зміни і у зовнішній політиці, і у внутрішній. Потрібно чітко показати і світовій спільноті, і українському суспільству, що сторінка старої політики перевернута і жодних спроб поговорити з Путіним наодинці і "зійтися посередині" більше не буде.
У своєму нічному відеозверненні Зеленський заявив, що визнання незалежності фейкових республік "може означати односторонній вихід Росії з Мінських домовленостей та ігнорування рішень у рамках Нормандської четвірки". Тут здивували слова "може означати", які залишали місце для неоднозначності — наче це могло означати щось інше. І лише вдень 22 лютого у спільній заяві Зеленського та президента Естонії Алара Каріса з'явилася однозначна фраза: "Сторони заявляють, що визнання Росією так званих "Донецької та Луганської народних республік" підтверджує свідомий односторонній вихід із Мінських домовленостей".
Потрібно визнати, що Мінський та Нормандський формати обидва мертві. Натомість необхідно створювати абсолютно нові формати, звичайно, вже без участі РФ. По суті, нам потрібна глобальна антипутінська коаліція, як 80 років тому була антигітлерівська коаліція. Ми не можемо вимагати, щоб хтось воював за нас та замість нас. Але ми можемо просити всіх друзів надати нам максимальну допомогу всіма видами озброєнь (крім ядерних), включаючи новітні системи протиповітряної та протиракетної оборони, а також тренінгами для наших військових, спільними навчаннями тощо.
У внутрішній політиці нам теж потрібна антипутінська коаліція. Максимально широка – за участю не лише парламентських, а й позапарламентських партій. В ідеалі бажано мати уряд національної єдності та аналогічні коаліції в обласних, міських, районних радах. Звичайно, до складу цих коаліцій не повинні бути допущені проросійські партії (ОПЗЖ, "Наші").
До речі, у Верховній Раді цей процес уже розпочався стихійно, попри бажання Зеленського та керівництва "слуг народу". Лакмусовим папірцем стало голосування за пропозицію співголови фракції "Європейської солідарності" Артура Герасимова включити до порядку денного засідання 22 лютого законопроєкт №7012-4 про збільшення видатків держбюджету-2022 на оборону та зміцнення обороноздатності на 50 млрд грн. Авторами цього проєкту є нардепи від "Європейської солідарності" Петро Порошенко, Артур Герасимов, Максим Саврасов, Ростислав Павленко та Вікторія Сюмар, і, звичайно, ця фракція проголосувала "за" у повному складі (за винятком двох відсутніх). Але майже у повному складі проголосували "за" також і фракції "Батьківщини" та "Голосу", групи "Довіра" та "За майбутнє". Пропозицію Герасимова підтримали також 147 "слуг народу" (з 241), незважаючи на запеклий заклик голови бюджетного комітету Данила Гетьманцева не робити цього.
Сумарно за включення законопроєкту №7012-4 до порядку денного проголосували 254 нардепи. І важливим є не лише сам цей факт, а й те, що позиція більшості "слуг народу" розійшлася з позицією голови партії Олени Шуляк, спікера Руслана Стефанчука та його першого заступника Олександра Корнієнка, які не голосували, і голови фракції Давида Арахамії, який був відсутній.
Проблема, звісно, у тому, що Зеленському і керівництву "слуг народу" треба навчитися домовлятися з лідерами інших партій. Потрібно ще й кардинально змінити політичні пріоритети, у тому числі пріоритети у витраченні бюджетних коштів. І вже під ці нові пріоритети потрібно створювати коаліцію та формувати новий уряд.
Фактично нам належить жити в умовах обложеної фортеці доти, доки не впаде Російська Федерація. Нам потрібно максимально зміцнювати нашу армію, нашу внутрішню єдність та наші зв'язки з Європою та НАТО. І це єдиний спосіб скоротити шанси нового вторгнення ворога.