Росія в цейтноті. Скільки ще Днів Конституції" потрібно пережити Україні
Ні, вихідні та святкові дні для наших співвітчизників - це святе, і навіть війна цьому не перешкода. Правда, останній День Конституції серйозно нагадав всім нам, що війна нікуди не поділася і вона набагато ближче, ніж багатьом здається.
Передсвятковий день, 27 червня, відзначився в цьому році відразу двома подіями, які ніяк не вийде не пов'язувати один з одним. Отже, день почався з того, що в Солом'янському районі Києва був підірваний автомобіль полковника Головного управління розвідки Міноборони Максима Шаповала. Військовослужбовець загинув на місці. Те, що за цим терактом маячать вежі Кремля, ні у кого сумнівів не викликало, тим більше що вбивство Шаповала було аж ніяк не першим випадком індивідуального терору проти українських військовослужбовців. У березні цього року при аналогічних обставинах в Маріуполі був убитий начальник управління військової контррозвідки СБУ в Донецькій області полковник Олександр Хараберюш.
Однак зухвале і демонстративне вбивство Шаповала тут же затьмарила інша подія, менш трагічна, але більш масштабне. Україна зазнала, мабуть, найбільш масованої і успішної хакерській атаці за всю свою історію. За кілька годин вірус Petya.A "поклав" комп'ютерні мережі в Кабінеті Міністрів та інших органах державної влади, в енергетичних компаніях, банках, "Укрпошті", аеропортах "Бориспіль" і "Київ", мережі гіпермаркетів та багатьох інших. Що особливо іронічно, постраждали навіть Держспецзв'язок і киберполиция.
Крім України Petya зачепив сусідні європейські країни і трошки Росію, де, кажуть, постраждали сервери "Роснефти". Однак те, що Україна була першою і головною мішенню "Петі", ніяких сумнівів не викликає. Як і в історії з терактом в Києві, хакерська атака відразу ж змусила згадати про руку Москви. І хоча доказів цієї версії поки ніхто не надав, занадто багато говорить проти наших неспокійних сусідів. Це ім'я вірусу, що натякають на президента України (примітно, що одне з найпопулярніших засобів для доступу до закритих в Україні російським соцмереж, називається Roshen), та першочергове спрямованість атаки на Україну, і особлива любов Кремля до хакерства як засобу геополітичного впливу, і, нарешті, відома пристрасть Путіна приурочувати свої провокації до круглим і святковим датам.
Тим часом на лінії зіткнення на Донеччині триває так зване "Хлібне перемир'я", яке, як і всяке перемир'я на Донбасі, можна називати перемир'ям дуже умовно. В цілому кількість обстрілів у порівнянні з попередніми тижнями скоротилося, однак ворог продовжує дотримуватися улюбленої тактики останніх місяців - обстрілу житлових кварталів міст, що прилягають до лінії фронту. Так, в День Конституції були обстріляні житлові райони Красногорівки.
Нова гібридна доктрина Путіна
Загальна картина останніх подій наштовхує на цілком однозначний висновок: Кремль переходить до нової доктрини гібридної війни проти України, роблячи її ще більш гібридної. Великий наступ в зоні АТО вимагає занадто багато ресурсів, у тому числі і людських. Вже давно зрозуміло, що силами одних лише "шахтарів і трактористів" з "ополчення ЛДНР" серйозних завдань на Донбасі не вирішити. Тут потрібні "шахтарі" попрофессиональнее - з числа регулярних російських військ, а кидати їх в серйозну м'ясорубку, мабуть, не хочеться, щоб уникнути нових "вантажів 200" і скандалів від солдатських матерів. Та й немає ніякої гарантії, що великий наступ буде успішним або хоча б окупить себе.
Цілком очевидно, що мета Путіна - це не прирощення територій ДНР і ЛНР, а максимальна дестабілізація ситуації у всій Україні, результатом якої повинна стати зміна влади і наступна за нею почесна капітуляція в стилі "мыжебратья". І саме на це націлена нова путінська стратегія глобального "Шатуна", що включає в себе: індивідуальний терор проти військових і політиків, дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні, використовуючи в тому числі і хакерські атаки, знищення інфраструктури прифронтових українських міст, спрямоване в першу чергу проти мирних жителів.
Індивідуальний терор, як і всякий терор, спрямований на те, щоб посіяти паніку і придушити волю до опору. Причому його головна мета не рядовий склад, а середній рівень вищого офіцерського, від якого в першу чергу залежить успішність військових дій безпосередньо на лінії зіткнення. Не випадково, що головні жертви терору полковники, а не генерали. До них підібратися простіше, і ефект вище. За логікою агресора, ні один український офіцер тепер не повинен почувати себе в безпеці ні в умовному Краматорську, ні в Києві або Львові. А значить, заради самозбереження краще зайвий раз не відсвічувати і бути подалі від війни і ближче до каптьорці.
Тут же треба згадати й інших жертв, за якими тягнеться російський шлейф, російського депутата-перебіжчика Вороненкова і чеченця Адама Осмаєва (тут, правда, вийшов прокол). Їх вбивство не тільки особиста помста зрадникам, що теж важливо, але і демонстрація того, "рука Москви" досить довга, щоб дотягнутися до кого завгодно. Примітно, що всі ці злочини несли якийсь наліт демонстративності: все відбувалося в центрі столиці і серед білого дня.
Але генеральна мета індивідуального терору, укупі з іншими факторами нової путінської доктрини - це прищепити українцям думку, що їх держава немочно і не здатне захистити ні пересічних громадян, ні еліту армії — офіцерів, ні комп'ютерні мережі, ні економіку, ні власні межі. Нічого нового в цьому, за великим рахунком, немає. Про те, що Україна "фейл стейт" і "країна 404", Москва твердить із завидною постійністю ось вже десяток років. І те, що Україна, нехай і з втратами, але стримує гібридну російську агресію ось уже четвертий рік, змушує "старшого брата" докладати все більше зусиль, щоб ця теза не звучало, безглуздо.
G20 і точка неповернення
Але не тільки на українців спрямовані останні російські диверсії. Зовсім скоро, 7 липня, в Гамбурзі стартує черговий саміт "Великої двадцятки", де питання умиротворення Росії буде відігравати далеко не останню роль. І Путіну не залишається нічого іншого, крім як знову спробувати підняти ставки і знову спробувати торгуватися з позиції "постає з колін". Чи допоможе це Володимиру Володимировичу? Дуже навряд чи.
Так, на Заході від Путіна все вже порядком втомилися, але зараз спроба вирішення "українського кризи" шляхом примусу Києва до капітуляції на умовах Москви призведе лише до поглиблення цієї кризи. І це всі розуміють, включаючи і самого Путіна. Так що великих ілюзій щодо переговорів з участю Заходу в будь-якому форматі російський президент явно не живить. Вже зараз російські аналітики визнають, що Україна для них втрачена, правда з застереженням "на довгий час". Насправді, остання точка неповернення ще не пройдена. Для України це будуть президентські і парламентські вибори 2019 р. Якщо через два роки влада в нашій країні не отримають проросійські сили, то дорога в "русский мир" буде закрита назавжди. Ще одна п'ятирічка "хунти" остаточно вирве Україну з російських ідеологічних і економічних лап.
Так що найближчі два роки будуть для України визначальними, а гібридна агресія буде тільки наростати. Схоже, нам не уникнути ні нових терактів, ні нових хакерських атак. Нас чекає ще не один "День Конституції", який потрібно буде пережити і не зламатися. Зрештою, наслідки Дня Конституції-2017 виявилися не занадто руйнівними, в першу чергу для свідомості українців. Так, у нас все також не люблять владу всяку та періодично відбуваються "шатуни" різного масштабу, які підігріваються амбіціями окремих не дуже далекоглядних політиків, але до загального розчарування і "Третього Майдану" ще дуже далеко. І якщо влада зробить необхідні заходи для мінімізації можливого збитку від російських гібридних атак, то ми, дивись, успішно пройдемо останню точку неповернення, остаточно і безповоротно будемо втрачені для Росії.
Пряме вторгнення
Зухвале вбивство у Києві полковника розвідки Шаповала змусило знову говорити про ризик прямого вторгнення Росії. Мовляв, Путін веде індивідуальний терор, примушуючи Україну до відповідних симетричним дій, які можна буде використовувати як casus belli і спробувати одним рішучим ударом всього свого військового кулака вирішити українське питання.
Повністю відкидати такий розвиток подій, звичайно, не можна. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо Путін "психанет" і вирішить йти ва-банк. Однак тоді ніякої casus belli Путіну не потрібен взагалі. Для внутрішньоросійського споживача "священна війна проти бандерівців" - поняття, що не вимагає пояснень, а для цивілізованого світу ніякої формальний привід факт військової агресії Путіна не виправдає.
До того ж найкращий час для повномасштабної війни з Україною давно втрачено. Найбільше шансів на успіх при такому сценарії Путін мав навесні 2014-го, а зараз кожен день відстрочки робить бліцкриг все більш складним і витратним.
Ну, і не потрібно забувати про те, що через територію України все ще йде в Європу велика частина російського газу і навіть зразково проведене і дуже успішне вторгнення ніяк не гарантує, що газова труба не виявиться в результаті військових дій зруйнованою вщент. І це не кажучи вже про нові санкції, людських і матеріальних втрат, які можуть виявитися для путінського режиму непосильними. Так що пряме вторгнення можна розцінювати або як жест відчаю, або як результат повного виживання Путіна з розуму.
