Смерть старої бюрократії. Чи врятують військові Україну і після війни

"Потрібен закон про неможливість перебування на державній службі без військового досвіду, наприклад, з 2027 року", — заявив в інтерв'ю "Укрінформу" колишній секретар РНБО Володимир Горбулін. На його думку, на той час, тобто до 2027 року, чиновники мають поступово пройти через фронт. Їх заміна, як і заміна здатної до фронту молоді на підприємствах, має відбуватися за рахунок ветеранів та жінок. "Усе це має бути закріплено рішеннями Ставки Верховного Головнокомандувача — це відновить мотивацію суспільства та об’єднає його у складний момент, який нині переживає Україна".

Горбулін був секретарем РНБО у 1996-1999 роках, директором Національного інституту стратегічних досліджень у 2014-2018 роках. Наразі він перший віце-президент Національної академії наук України та голова наглядової ради Національної академії Служби безпеки України. Володимира Павловича точно не можна звинуватити у некомпетентності. Або у бажанні створити собі політичний імідж. Він говорить те й тоді, що і коли вважає за потрібне сказати. Зараз, на його експертну думку, дуже важливо об'єднати суспільство та відновити його мотивацію. А для цього, впевнений Горбулін, необхідно законодавчо закріпити, щоб усі чиновники протягом двох найближчих років пройшли через фронт.

Чи дослухаються до цієї поради влада та суспільство? Це, звісно, залежить від того, скільки ще триватиме війна.

Якщо війна незабаром скінчиться

Припустімо, спрацювали якісь таємні пружини, і за кілька місяців бойові дії припинилися, воєнний стан скасовано. Тоді, звісно, ідея Горбуліна не може бути реалізована у тому вигляді, як її озвучив сам Володимир Павлович.

Її буде можна здійснити в більш радикальному вигляді: чиновників, які не провоювали хоча б рік, буде звільнено, на їхнє місце буде найнято за конкурсом ветеранів війни з Росією. Насамперед це торкнеться посад державної служби категорій "А" та "Б" та службовців місцевого самоврядування категорії I.

Чи ухвалить Верховна Рада такий радикальний закон? Якщо його не прийме нинішній парламент, то прийме новий, який буде обраний після скасування воєнного стану. У новій Верховній Раді, напевно, буде високий відсоток депутатів, які пройшли через війну. Вони будуть у різних фракціях і з будь-яких інших питань можуть дотримуватись різних думок, але в цьому питанні вони будуть, швидше за все, одностайні. А решта депутатів, дивлячись на громадську думку, не наважиться їм заперечити.

Для ухвалення радикального закону будуть три мотиви. Перший мотив — це справедливість. Горбулін, обґрунтовуючи свою ідею, так і сказав: "Головний принцип — справедливість".

Справді, було б справедливо, щоби після війни значну частку влади отримали люди, які за Україну воювали. Вони на це заслужили.

За виборні посади — президента, мерів міст, депутатів Верховної Ради та місцевих рад — ветерани війни з Росією зможуть поборотися на виборах. Але залишиться величезна маса чиновників, які не воювали. Щоб посунути їх із насиджених місць, потрібен закон.

І тут інтереси суспільства та ветеранів збігатимуться. Бо суспільство також захоче замінити старих чиновників. Воно матиме свій мотив — бажання зменшити корупцію та зловживання в органах виконавчої влади.

Тут можна заперечити: "Але ж це вже було багато разів, і щоразу нові чиновники виявлялися не кращими за старих, такими ж корупціонерами". Але в тому й річ, що тепер у суспільства з'явиться обґрунтована надія, що нові чиновники будуть поряднішими — особливо ті, хто сам, добровільно пішов до армії ще у 2014-2015 роках чи одразу після 24.02.2022.

Назватися "новим обличчям" може будь-який пройдисвіт. Це ми вже проходили. Але якщо людина реально провоювала, як мінімум, рік і якщо її бойові побратими підтверджують, що на неї можна покластися, тоді легше повірити, що на посаді чиновник він сам не крастиме і не дасть красти іншим. Звісно, це не гарантія і не панацея від корупції, але це шанс зламати наявні корупційні схеми та радикально знизити рівень розкрадання бюджетних коштів.

Головний мотив

Третій мотив — бажання отримати компетентніших чиновників. Цей мотив збігається у ветеранів та суспільства.

За великим рахунком, усі нинішні чиновники некомпетентні (за винятком небагатьох, хто воював чи піднімав оборонну промисловість). Як вони можуть бути компетентними, якщо всі свої вміння та навички вони набули у затишних кабінетах? Вони не розуміють і не відчувають, що потрібно країні, яка будь-якої миті може зазнати нового нападу (нагадаємо, ми обговорюємо гіпотетичний випадок, коли війна вже закінчилася).

Після війни нам потрібно буде готуватися до нової війни. Нинішні чиновники через свою некомпетентність не вірили, що "хочеш миру — готуйся до війни", вони думали, що це просто бородатий жарт. Нові чиновники, які пройшли війну, сприйматимуть цю формулу серйозно. А для України готуватися до нової війни — це означає зміцнювати свою армію та розвивати оборонну промисловість.

Це потрібно нам і це потрібно нашим західним друзям. Без цього всі гарантії безпеки будуть просто обіцянками. Реальний інтерес захищати нас з'явиться у Заходу лише тоді, коли ми станемо частиною його системи безпеки. І єдиний реалістичний спосіб досягти цього — інтегрувати нашу оборонну промисловість у західну.

Причому Захід каже нам про це прямим текстом. Наведемо дві цитати. Спецпредставник Джо Байдена Пенні Пріцкер 31 липня, презентуючи у Вашингтоні свій "план Маршалла" для України, запропонувала: "уявіть Україну як виробника світового арсеналу демократії, який постачає найскладніші сумісні з НАТО системи оборони та боєприпаси до Європи, США, Японії, Південної Кореї та інших країн".

Держсекретар США Ентоні Блінкен 11 вересня в Києві підтвердив, що Україна має стати потужним виробником озброєнь для потреб НАТО: "За останній рік оборонна промислова база України зросла у шість разів. Найближчими роками це дасть Україні одну з найпередовіших оборонних галузей у світі, і вона зможе вивести її на світовий ринок та відібрати частку на світовому ринку в інших країн, таких як Росія, а також забезпечувати союзників по НАТО ".

І ми можемо порівняти ці анонси Пріцкер та Блінкена з тим, що каже Горбулін: "Прихід західних бізнесів в Україну дасть змогу не тільки повністю перейти на сучасну техніку західного та українсько-західного виробництва, а й стати вже передумовою гарантій безпеки, ще до отримання Україною повного членства в НАТО. Йдеться про те, що свої бізнеси, розгорнуті в Україні, Захід буде намагатися захистити. Тож тоді вже можна серйозно говорити про військові бази НАТО або окремих країн блоку в Україні" 

Він додав, що "військово-технічне співробітництво є одночасно шляхом України до довготривалої безпеки та зростання економіки, значною мірою за рахунок новітніх оборонних технологій. До того ж, паралельно це ще можливість посунути РФ із низки регіональних ринків зброї, що, безумовно, стане частиною довготривалого технологічного стримування".

Це наш реальний шанс стати повноцінною частиною Заходу. Не задвірками, не сировинним придатком, а повноцінною частиною, життєво важливою для його подальшого існування. І якщо суспільство захоче цей єдиний шанс не профукати, воно, ймовірно, намагатиметься спертися на тих, хто воював.

Якщо війна триватиме довго

Якщо війна триватиме до 2027 року або довше, тоді рецепт Горбуліна потрібно сприймати буквально. І тоді треба забути про вибори та ухвалювати закон, про який він говорить, уже нинішньою Верховною Радою.

Тобто з 2027 року не повинно бути чиновників, які не пройшли війни. Якщо не був на фронті, отже, недостатньо любиш Батьківщину, щоб нею керувати.

Ця ідея є доцільною навіть і з військової точки зору. Фактично йдеться про те, щоб позбавити всіх чиновників-чоловіків броні та відправити їх на фронт. Це буде суттєве поповнення для ЗСУ. Напевно, тут буде важливим і особистий приклад з боку чоловічої частини Офісу президента, Кабінету міністрів, керівництва міністерств та відомств, обласних адміністрацій тощо. Це надихне і згуртує народ.

Крім того, якщо участь у бойових діях буде обов'язковою умовою державної служби та служби у місцевому самоврядуванні, це створить додаткову мотивацію чоловікам іти воювати. Вони знатимуть, що після війни зможуть взяти участь в управлінні своєю країною та змінити її на краще.

У своєму інтерв'ю Горбулін висунув ще одну ідею. "Усе в країні має бути підпорядкованим належному забезпеченню війни. Великі будівництва і телемарафони мають почекати воєнної перемоги, розвиток оборонного потенціалу має бути поставлено у центр виживання та стійкості нації", — наголосив він і закінчив інтерв'ю розповіддю про те, як це має бути організовано. На його думку, потрібна персональна відповідальність менеджерів, директорів програм та керівників з виробництва конкретних номенклатур озброєнь. Також потрібна "вертикальна підпорядкованість, з урахуванням диригентської ролі Міноборони. А у найкращій версії – Військово-промислова комісія із Президентом України на чолі". Саме цей орган міг би стати центром ухвалення правильних рішень, необхідних країні. А Офіс президента займався б усім іншим.