Гутаперчевий хлопчик. Що не так із дипломатичною конференцією Зеленського

У президентській резиденції "Синьогора" у Гуті Івано-Франківської області, яка зараз на слуху завдяки розслідуванню Михайла Ткача з "Української правди" про відзначення там дня народження голови ОПУ Андрія Єрмака, 21-22 грудня відбулася конференція українських послів під назвою "Дипломатія 30". Стратегія сильної держави. Ювілей — але не більше, як виявилося.

Такі дипломатичні конференції – це не інновація команди президента Зеленського. Цілком традиційний захід, який у попередні роки проводився у Києві (раз на два роки) і мав неабияке значення для зовнішньої політики України, оскільки на них затверджувався та опрацьовувався порядок денний для всього дипкорпусу. Вироблялися конкретні наративи, завдання та концепції.

Цьогорічна конференція відбулася напередодні підсумкової прес-конференції президента Росії Володимира Путіна, під час якої той вочевидь посилюватиме пропагандистські тези Кремля щодо України, НАТО та війни на Донбасі.

Теоретично конференція послів, які спеціально повернулися для участі в ній додому, могла б стати досить потужною інформаційною запобіжною відповіддю на всі заяви Путіна. Але, на жаль, здебільшого так і не стала.

Зеленський у перший день конференції теж спробував сформулювати оновлені пріоритети української дипломатії, але досить невиразно і, найголовніше, обійшовся без конкретики щодо того, як поставлені ним завдання дипломати можуть реалізувати. Простіше кажучи, зіграв роль Сови, яка радила мишам стати їжаками, щоб їх перестали їсти коти: "Моя справа — стратегія, про тактику подбайте самі".

Під час "щирої" і "сімейної" бесіди з просто "шановними" (а не "поважними") послами гарант, як і раніше, відчуває гостру необхідність винаходити велосипед, озвучив чотири нові орієнтири для дипкорпусу, а також завдання, які йому належить виконати.

Погляньмо на них.

Орієнтири

Отже, ювілейна зустріч керівництва країни з послами, за задумом Банкової, мала ознаменувати переформатування дипломатії – її адаптацію з метою бути більш пластичними та ефективними.

А поставили цю концепцію в ОПУ на чотирьох слонів: швидкість, креативність, амбітність та досягнутий результат.

За словами Зеленського, українська дипломатія має бути оперативною – не "наздоганяти", а діяти швидко і на попередження, тобто формувати власний порядок денний.

Він наполягає на необхідності діяти превентивно. Чудово. Справді, це вірні настрої та прагнення. Але якщо вже зайшла мова про превентивність, виникає питання, чому зараз – більш ніж через два роки, які Зеленський займає крісло президента?

Чому досі на чолі стояло не попередження і робота на випередження, а переважно рефлексія на внутрішні та зовнішні подразники? Рефлексія, зумовлена пріоритетом особистого рейтингу інтересів держави.

Гаразд. Припустимо, на Банковій провели роботу над помилками і повністю трансформують свої підходи. Тоді конференція у Гуті і мала б стати базисом для нової моделі поведінки.

Але озвучені Зеленським умови ex tempore переважно так і залишилися рефлексією на поточні обставини.

Швидкість. Президент та його команда хочуть додати її дипломатам, щоб ті швидше розблокували переговорний процес щодо Донбасу, повернули Крим, оформили членство в ЄС та НАТО.

Як незрозуміло, але Зеленський амбітно заявляє про те, що Київ має отримати конкретну дату інтеграції в НАТО вже наступного року. Більше того — наприкінці червня на саміті Альянсу в Мадриді, де, на вимогу глави держави, має бути представлена Україна.

Тобто за останні півроку українська дипломатія має не лише домогтися участі в цьому саміті, а й переконати чи змусити 30 країн — членів НАТО, серед яких є принципові противники членства України, погодити час розширення Альянсу. І це, за словами Зеленського, має бути не 30 чи 50 років.

У зв'язку з такою постановкою завдання хотілося б зрозуміти, на що мають спиратися дипломати у своїй роботі з партнерами з цього питання, враховуючи пробуксування реформ, ситуацію навколо призначення нового глави САП, що скидається на саботаж тощо — не кажучи вже про те, які гарантії безпеки доведеться запропонувати тим, хто боїться провокувати Росію.

Але ці дрібниці президента не цікавлять. Президент хоче "досягнутого результату", якого дипломати мають досягти "креативністю" та "амбітністю" — пропонуючи нестандартні варіанти. Для чого, за порадою гаранта, їм потрібно забути про "стару дипломатичну школу".

Але що тоді залишиться замість класичної дипломатії, яка, безперечно, є мистецтвом? Президент, як не чужа мистецтву людина, і сама не поспішає відмовлятися від напрацьованих роками прийомів, якими Банкова дедалі частіше підмінює напрацьовані та переважно ефективні методи роботи державних органів.

Підійшла черга і дипломатії, якій тепер наказано випромінювати креативність. Щоправда, не у всіх ситуаціях, у яких опиняються дипломати, "креативність" та "амбітність" доцільні. Часом переговори та зустрічі – найнудніше заняття, яке потрібно пережити та вміло маневрувати, щоб досягти бажаного.

Весь світ не розвеселити та не зачарувати. Та це й не робота дипломатів чи всієї держави. Держава – це уособлення самої серйозності, впевненості та надійності.

Вибудовуючи саме таку державу, Зеленський може розраховувати на те, що з Україною рахуватимуться.

І для цього потрібно ставити реалістичні завдання, а не видавати штампи-пустушки під виглядом грандіозних цілей. На кшталт заклику перетворити Україну на регіонального лідера. Постає питання: якого, власного, регіону? Панове, погляньте на глобус: серед наших сусідів — Росія, Польща, Румунія та (через море, якраз навпаки) Туреччина. Кого з них ми вибудовуватимемо кільватерною колоною?

Ну, і ще один момент: такі амбітні та туманні цілі вимагають чималих ресурсів, яких, на жаль, немає.

Так що горезвісні дипломатичні орієнтири – просто гарні слова, а конференція, як і багато інших заходів Банкової, стала лише черговим шоу з єдиною метою досягти вау-ефекту для вечірніх випусків новин.

Росія вже не загроза?

Союзники України, ознайомившись із відео та прес-релізами на сайті президента, не побачать у них чітких вивірених сигналів. Немає і розуміння того, як напуття Зеленського дипломатам допоможе зміцненню безпеки країни.

Ні, основні сенси (інтенсифікувати діалог із союзниками, наприклад), які президент вкладав у своє послання дипломатам – правильні, і до них питань немає. Але форма цих меседжів кульгає на обидві ноги.

І, до речі, якщо вже українському дипкорпусу Володимир Зеленський доручає зміцнення позицій України у світі на тлі зростання загрози з боку Росії, чому досі не видно такого ж прагнення їх зміцнення за рахунок фізичного посилення обороноздатності країни? Де збори резервістів, де навчання територіальної оборони? Як щодо нарощування держоборонзамовлення, постачання ЗСУ озброєнь, боєприпасів, амуніції, палива нарешті?

І потім, хіба ймовірність масштабного вторгнення Росії в Україну найближчим часом — чи не привід залишити послів у місіях, які вони очолюють, чи можливо навіть скасувати відпустки на цей період? Безумовно, їх можна і потрібно було б скликати в Гуту, але на терміновий брифінг на кшталт "старої дипломатичної школи" для озвучення списку конкретних завдань, які слід виконати у країнах перебування. Але не було списку — лише вправи в красномовстві.