Ні тротилу, ні гексогену. Чому Україна може випускати вогнемети, а міномети — ні

Переозброєння мотопіхотних підрозділів легким піхотним озброєнням є однією з проблем, з якими постійно стикається армія протягом усієї війни на Донбасі. Все це впирається насамперед в можливості нашої військової промисловості, яка не може виготовляти, наприклад, ні тротил, ні гексоген. А значить, не може випускати, наприклад, реактивні гранати для ручних протитанкових гранатометів РПГ-7 (які є основним засобом вогневої підтримки рівня відділення).

Тому останні кілька років гранати Україна закуповує в Болгарії, яка є визнаним лідером у світі з їх виробництва.

Були спроби закуповувати і самі гранатомети. Йдеться про партію з 500 гранатометів PSRL виробництва американської фірми AirTronic, яка була придбана для потреб Національної гвардії України. По суті, це той самий РПГ-7, але з додатковим обвісом і поліпшеною ергономікою. Маса гранатомета без прицілу і пострілу становить 6,35 кг.

Були також спроби налагодити поставки для армії через ТОВ "Рубін-2017" болгарських копій 73-мм станкового протитанкового гранатомета СПГ-9 "Спис" під назвою "Ланцея". А також спроби розгортання виробництва власних 40-мм станкових автоматичних гранатометів для заміни радянських зразків. Усе це впирається в неможливість серійного виробництва боєприпасів для них.

На цьому тлі активізувалися роботи зі створення вітчизняних зразків піхотного озброєння. Однак маючи вкрай обмежені можливості в плані створення вибухових речовин, наші зброярі змогли зробити тільки реактивний гранатомет — по суті, це зброя з термобаричним ефектом і вкрай обмеженим спектром застосування. Йдеться про 93-мм одноразовий динамореактивний піхотний вогнемет РПВ-16 від державного НДІ хімічних продуктів (м. Шостка, Сумська обл.).

Як і більшість наших зразків озброєння, корінням ця розробка йде в нульові роки, коли почалися роботи зі створення вітчизняного клону радянського РПО "Джміль" розробки 1980-х. Тоді роботи були заморожені і поновилися тільки після 2015 р.

Уже влітку 2017 р. дослідний зразок був продемонстрований військовим на одному з полігонів, отримав позитивні відгуки, і вже через рік стартувало серійне виробництво. У жовтні 2018 р. перші партії вогнеметів пішли на озброєння армії. Точна кількість поставлених зразків невідома, зовсім недавно виробник передав чергову партію з кількох сотень РПВ-16, а загальну кількість можна оцінювати в кілька тисяч. Мало того, заявлено, що військовим представлена і полегшена версія РПВ-18 для озброєння десантно-штурмових військ і частин спеціального призначення.

Однак варто зазначити, що вогнемет — це вкрай специфічна зброя і фактично заточена під ведення одного-єдиного виду бойових дій: боїв в умовах міської забудови. Ці боєприпаси використовують принцип розпилення горючої речовини у вигляді аерозолю і підрив отриманої газової хмари, вони ефективні в закритому просторі, а використовувати їх в степу просто неможливо.

Якщо виходити з відомих даних, то прицільна дальність стрільби вогнемета з діоптричним прицілом становить від 100 до 600 м і за фугасним впливом вогнемет не поступається 122-мм артилерійському снаряду.

З огляду на можливості цієї зброї, можна говорити про те, що вогнемети повинні надходити на озброєння виключно штурмових частин, основним завданням яких в разі можливого початку операції з військової деокупації Східного Донбасу може стати звільнення міської забудови.

До речі, РПВ-16 не єдиний представник термобаричної зброї в ЗСУ. Так, кілька років тому досить-таки активно обговорювалося прийняття на озброєння термобаричних ручних гранат. На різних виставках мелькали дві розробки: РГТ-16С від НВФ "Андрон" і РГО-27С (РГТ-27С2) від ДАХК "Артем". За деякими даними, останні зразки навіть обмежено закуповувалися армією.

Ці гранати, за повідомленням виробників, досить ефективні в закритих приміщеннях. Так, РГО-27 масою менш ніж 600 г може на дві секунди створювати вогняну хмару, температура в якій може досягати 2500 °C.

Зрозуміло, що виробництво і прийняття таких зразків не може кардинально вирішити проблеми піхотного озброєння наших армійців, проте багато в чому може зняти питання озброєння як мінімум штурмових підрозділів.