Ні кроку назад. Чому після Золотого відступати ВСУ більше нікуди
Як заявив міністр закордонних справ україни Вадим Пристайко, сьогодні почався відвід військ в районі Золотого. І практично слідом пішли повідомлення з українського Мзс, що погоджена якась попередня дата нормандської зустрічі. Правда, навряд чи хтось сьогодні ризикне стверджувати, що довгоочікувана для Зеленського зустріч з Путіним гарантовано відбудеться.
Про те, що відведення в районі Золотого станеться, стало зрозуміло ще після відводу військ в районі Станиці Луганської. І, по суті, одностороннє відведення повинно було відбутися ще 7 жовтня, в день народження Путіна, однак масові акції протесту кілька збили темп виконання обіцянок Зеленського, які він дав в обмін на те, що росіяни погодилися відпустити моряків, захоплених у листопаді 2018 р. у Керченській протоці.
Власне, з військової точки зору в разі виконання угод від 2016 р. відведення в районі Золотого вкрай неприємний саме для окупаційного корпусу. Адже якщо судити з наявних матеріалів, їм потрібно було б відходити аж на околиці найближчого населеного пункту - Первомайська. А в звільнилася "сіру зону" повинні були увійти українські поліцейські і бійці Національної гвардії України.
Однак з 2016 р. багато чого змінилося, і, якщо судити з досвіду в районі Станиці Луганської, все відбувається з точністю до навпаки.
Взагалі варто визнати, що район Золотого в стратегічному плані не представляє ніякої військової цінності для окупантів в плані можливої зміни конфігурації лінії протистояння. І якщо бути точним, то це місце було досить штучно обрано вже колишнім губернатором Луганщини Тукой навесні 2015 р. для створення тут пункту пропуску, і для бойовиків воно не представляє особливого інтересу.
Це добре видно, якщо подивитися на карту лінії фронту безпосередньо в цьому районі. Досить урбанізована територія, ж позиції бойовиків у разі відведення їх військ виходять в напівоточенні - над ними як би "нависають" наші війська з напряму Попасній і Новотошковского. У разі активних бойових дій здвоєний удар не залишає жодних шансів для оборони трикутника Первомайськ - Кіровськ - Ірміно. З іншого боку, ВСУ навряд чи зважаться вести наступальну операцію в умовах міської забудови. Так що з військової точки зору відвід на цій ділянці нічого принципово не змінить.
Єдина величезна проблема - люди з Золотого, які залишаються в "сірій зоні" і взагалі сам факт відведення наших військ з наших територій. Останні тижні нас намагаються переконати, що за відведення ратують всі місцеві жителі і взагалі це правильне рішення. Але навряд чи реальність настільки чорно-біла, цілком очевидно, що на цьому Росія не зупиниться і далі буде використовувати цей досвід для тиску на Україну.
Так, буквально вчора, командувач угрупуванням ООС на Донбасі генерал Кравченко сказав, що вже узгоджені наступні чотири точки розведення і скоро ми побачимо розведення по всій лінії фронту. Після чого, за його словами, в "сірій зоні" залишаться 30 (!) населених пунктів.
У будь-якому випадку вся "сіра зона", взята з армійцями втратами в 2016-2019 рр., буде просто віддана. А це як мінімум Авдіївська промка, позиції в районі Светлодарской дуги, а також курган "Зухвалий" під Маріуполем. І ще - цілком очевидно, що розлучення (якщо він буде синхронним, в чому я сильно сумніваюся) грає на руку тільки окупаційного корпусу. Справа в тому, що в більшості місць вони чисто формально будуть відводити свої збройні формування в населені пункти - причому навіть у Донецьк або Горлівку, а нам доведеться облаштовувати частини в голому полі.
Тобто навіть не на другу лінію оборони, яка худо-бідно, але обладнана ще в 2015 р., а десь посередині. Тобто більшу частину фортифікаційних споруд доведеться робити заново - а це мільйони державних коштів і величезна небезпека, адже як свідчить досвід попередніх бойових дій противник не втримається від того, щоб "нашпигувати" "сіру зону" своїми снайперськими групами і диверсантами. А значить, бульдозери і крани будуть чудовою мішенню і людських жертв просто не уникнути.
Якщо дивитися географію, то для нас тут взагалі сумно - практично скрізь ми втрачаємо панівні позиції: чи то Авдіївська промка або висоти перед Петровським, а за Светлодарскую дугу взагалі варто промовчати - там взагалі нам доведеться відійти, залишивши навіть Світлодарськ, чого не було навіть у найважчі дні боїв під Дебальцеве взимку 2015 р.
І під таку кардинальну здачу позицій вже почали пропагандистський марш буквально всі провладні ЗМІ, а також чиновники. Починаючи, наприклад, з міністра у справах ветеранів та окупованих територій Оксани Коляди, яка після зустрічі у Волноваському районі, заявила, що місцеві жителі незадоволені, що не можуть використовувати свої орні землі, тому що там знаходяться "фортифікаційні споруди". Тобто місцеві селяни незадоволені, що у них знаходяться наші військові, які їх захищають! Сюр, та й тільки.
Загалом, варто сказати, що ідея з відведенням в районі Золотого в плані репутаційних втрат всередині країни не здається такою вже правильною. Тим більше що відвід наших військ відбувається без виконання окупаційною владою навіть мінімальних умов - я кажу про сім днів тиші.
Причому ситуація склалася парадоксальна - ще сьогодні вранці прес-служба ООС публікувала звіт про нічний обстріл Золотого-4, а після повідомлення Пристайко випустила повідомлення про те, що в районі розведення сім днів була тиша. При цьому провладні ЗМІ вже поспішили повідомити, що, мовляв, військові пропагандисти помилилися і що ОБСЄ цих обстрілів не відзначала у зведенні. Чому обстріли не побачили ОБСЄ, цілком очевидно - по-перше, вночі вони не працюють, по-друге, вони бачать тільки те, що їм вигідно, або те, що вони вважатимуть за потрібне. Цього разу виявилося, що простіше не помітити обстріли, ніж заважати Зеленському зустрітися з Путіним.
Тобто ми вперше показали, що підписані угоди можна не виконувати, а просто вимагати виконання якихось умов від нас. Так чинять тільки з стороною, що програла. Що буде далі, передбачити досить складно. Армія наказ виконає, але навряд чи це буде те, чого хотіли люди, коли говорили про мир на Донбасі.
