Неядерная кийок. Що може стати для України довгим інструментом стримування Кремля

Особливо роль нашої країни зросла після 2014 року, коли російська агресія підштовхнула проєвропейські прагнення населення і влади. Важливим чинником у протистоянні агресії стала і підтримка з боку США.

Однак останні події свідчать про те, що Україна може одержати більш високий статус союзника Вашингтона. І пов'язано це насамперед з виходом США з Договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності.

Мало хто знає, що договір безпосередньо стосувалося і України, адже, незважаючи на те, що основа договору була ще радянської, але після розпаду СРСР його перепідписали Україна, РФ і Білорусь як країни-правонаступниці. Нагадаємо, що, відповідно до підписаних домовленостей, сторони утримувались від розгортання зразків ракетної зброї з радіусом дії від 500 до 5 тис. км.

Тобто фактично розрив договору розв'язує руки нашій країні в справі реалізації своєї ракетної програми. Справа в тому, що з усіх країн колишнього СРСР саме Україна мала серйозні ядерні та ракетні можливості на старті своєї незалежності. На нашій території були розташовані кілька десятків пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет, тактичну ядерну зброю, стратегічні бомбардувальники. Мало того, в Україні залишився такий гігант радянської військової промисловості, як КБ "Південне" і його завод в Дніпрі (до речі, саме тут були виготовлені більшість зразків радянської ракетної техніки).

Розуміючи свою вразливість і майже неминуче зіткнення з Росією на початку 1990-х, наше керівництво спробувало розіграти ракетну карту. Так, одним з реальних варіантів було збереження 46 міжконтинентальних балістичних ракет СС-24, виготовлених в Дніпрі, а значить, підтримувати технічно їх було нескладно і не дуже дорого. При цьому ракети повинні були отримати звичайні (неядерні) боєголовки.

Однак проти такого варіанту виступили і наші західні партнери і, звичайно, єльцинська Росія. Одним з аргументів американців була явна надмірність такого озброєння, як зброї стримування, - адже до Москви від кордонів України всього 700 км, а такі ракети могли летіти і на 5000 км.

Тому нашому військово-політичному керівництву довелося піти на повну відмову від ядерної зброї, так і засобів його доставки. В обмін США і Росія видали тверді (як тоді здавалося) гарантії безпеки у вигляді Будапештського меморандуму.

Але як показали події 2014 р. - анексія Криму, пряме вторгнення на Донбасі - механізму реалізації таких гарантій просто не існує. І Україна з її розваленої армією з застарілим зброєю залишилася один на один з агресивною Росією і її реформованої армією і новітнім озброєнням.

Хоча західні союзники надали велику політичну допомогу і навіть змогли поставити якусь кількість нелетальної зброї (підтримка США з летальним зброєю стала помітна тільки в останні пару років), проте кардинально вирішити проблему безпеки країни це не в силах.

Варіантом могло б стати вступ до НАТО і прикритися загальною "парасолькою безпеки", але треба чесно визнати, що такі перспективи поки що більш ніж примарні і туманні.

Військово-політичному керівництву в цих умовах очевидно, що Україні потрібно якесь неядерна "зброя стримування". При цьому основним його завданням має стати нанесення неприйнятного збитку в разі початку повномасштабної війни.

Фактично це повинні бути мобільні ракетні установки з радіусом ураження цілей від 500 до 1200 км, оснащені високоточними неядерними боєголовками. Така зброя повинна бути націлене на російські військові командні центри, бази або критично важливу інфраструктуру в зоні досяжності. Навіть чисто теоретичний ризик того, що хоча б одна українська ракета може досягти цілі в Росії, може перекреслити всі зусилля російської пропаганди і змусити кремлівське керівництво двічі подумати, перш ніж йти на ескалацію.

Однак до останнього часу реалізація такої амбітної і дорогої програми стримувало саме виконання умов Договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності. Хоча теж КБ "Південне", яке у важкі роки вижило завдяки комерційним міжнародних космічних проектів, які вже зараз активно працює над проектом балістичної ракети - формально з дальністю польоту в 280 км - для Саудівської Аравії. Це широко відомий проект "Грім", причому пускову установку навіть демонстрували на останній параді на День незалежності в Києві.

І хоча для української армії така програма ще не запущена, тим не менш, всі іноземні спостерігачі, фахівці в ракетних технологіях в один голос говорять про те, що саудівський "Грім" з такою смішною, як для ракети такого класу дальністю польоту з мінімальними переробками, за дуже короткий час може стати стратегічною ракетою для ЗСУ з дальністю більш ніж 500 км.

Адже, крім того, на різній стадії реалізації існує ще як мінімум два ракетних проекту. Це протикорабельна ракета "Нептун" від КБ "Промінь" і крилата ракета "Коршун". Цікаво, що остання офіційно теж має дальність поразки "всього" 280 км. Але її вигляд і розміри наводять на думку про те, що цю ракету можна віднести до однієї категорії з американським "Томагавком" або російською "Калібром", чия дальність польоту становить близько двох з половиною тисяч кілометрів. Тобто у разі реалізації проекту ми зможемо отримати "довгу руку", здатну завдати удару по стратегічному тилу ворога. Хто може стати цим ворогом, звичайно, уточнювати не варто.

Зрозуміло, що такий розвиток ситуації з нашої ракетною програмою викличе спротив з боку таких "важковаговиків" НАТО, як, наприклад, Німеччина, яка йде чітко в руслі російської політики в Європі. Однак тут можна сподіватися на підтримку України з боку тієї ж Польщі та країн Балтії, які реально відчувають загрозу з боку зростаючих імперських амбіцій Кремля.

Незрозуміла реакція США і особисто Дональда Трампа, однак враховуючи роль США в розриві Договору про РСМД навряд чи варто очікувати серйозних кроків в напрямку згортання ракетної програми. Мало того, США можуть зіграти роль такого собі арбітра і зіграти на междуевропейских протиріччях. Знову-таки на боці України.

І ще один цікавий момент. Перспектива реальної реалізації української ракетної програми чисто теоретично може змусити Росію як можна швидше сісти за стіл переговорів з США для підписання нового договору, перш ніж Київ зможе стати рівноцінною стороною. Адже в Кремлі є чітке розуміння, що Київ може виявитися куди менш договороздатним ніж той же Вашингтон, враховуючи пряму військову агресію.

В цих умовах Москва всіляко "підкуповувати" європейців - наприклад, може відмовитися від розгортання заборонених РСМД ракет у Калінінграді або на європейській частині країни.

З цієї точки зору американці будуть, з одного боку, теж тиснути як на РФ, так і на Європу, використовуючи нашу ракетну програму як один із важелів тиску. Головне, щоб наші можновладці не здійснили таку ж помилку, як у середині 1990-х років, і щоб наші військові отримали ракети, а дипломати - посилення позицій країни на міжнародній арені.