Неворошиловские стрілки. Чому індуси відмовляються від снайперських гвинтівок з Росії

Найбільш ємними ринками для пост-радянського озброєння (а думаю, що ніхто не буде сперечатися, що военпром Росії, України і Білорусі є саме таким) аж до останнього часу були дві країни: Китай та Індія. І якщо китайські товариші охоче за безцінь купували українські технології, то Індія у своєму протистоянні як з Пакистаном, так і Китаєм робила ставку на постачання російських озброєнь з частковою локалізацією виробництва у себе. Однак тенденція потроху змінюється і по всій видимості незабаром Делі може якщо не зовсім відмовитися від російського зброї, то принаймні значно знизити його частку.

І такі тривожні маркери для росіян є. Зовсім не так давно відзвучав скандал з якістю російських корабельних винищувачів Міг-29 ВПС Індії і ось новий "удар під дих". За повідомленням російського інформаційного агентства ТАСС Міністерство оборони Індії найближчим часом планує придбати понад 5 тисяч снайперських гвинтівок, які повинні замінити в військах випускаються по ліцензії снайперські гвинтівки Драгунова. При цьому цікаво, що по всій видимості індуси навіть не розглядають варіант продовження співпраці з російськими виробниками, так як для закупівлі (з варіантом виробництва на місці) передбачаються гвинтівки не характерного для "пост-радянських країн 8,6 міліметра.

Такий конфуз в цілому показує стан експорту російського легкої стрілецької зброї на світовому ринку озброєнь, частка якого знижується вже кілька років поспіль. І це на тлі жорстокої конкуренції, адже за останні років двадцять стрілецькою зброєю стали торгувати образно кажучи всі кому не лінь - крім традиційних країн-виробників (типу США, Росії, Німеччини) додалися і "молоді дракони" - насамперед Ізраїль, Китай, Туреччина, Південна Корея.

При цьому останні пропонують насамперед більш низьку ціну (яка як правильно компенсується державною підтримкою) і більш високотехнологічні зразки з нових матеріалів. На цьому тлі продавати автомати Калашникова зразка 1974 року і снайперські гвинтівки Драгунова 1963 року російським зброярам стає все важче. Так, за останні кілька років можна згадати лише три-чотири великих контракту з не найбагатшими країнами світу. Так, у 2014 році були великі поставки автоматів АК 100-й у Венесуелу й Індонезію, а в наступному році були поставлені 10 тисяч тих самих автоматів Калашникова для Афганістану.

Багато країн, які десятиліттями користувалися виключно радянським і російським озброєнням стали масово відмовлятися від нього. Яскравий приклад - прийняття на озброєння В'єтнамської народної армії ізраїльських штурмових гвинтівок " Galil ACE 31 і ACE 32. І знову спливло питання ціни - вартість російського контракту становила $250 млн за 50 тис. примірників на рік, в той же час ізраїльтяни пропонували за $170 млн.

Ми вже не говоримо про китайців, які вже яке десятиліття відкрито демпінгують на ринку стрілецького озброєння.
І підстави для цього є - в роки "холодної війни" Радянський Союз щедро ділився технологіями зі своїми союзниками. Згадаємо, що ті ж автомати Калашникова двох калібрів проводилися або проводяться приблизно в 30 країнах, 7,62 мм снайперська гвинтівка Драгунова досі без ліцензії випускається в Китаї, Північній Кореї та Польщі.

Є і більш глобальні причини падіння попиту на російське стрілецьку зброю. Перш за все це звичайно технологічна відсталість виробництва. Радянський автомат Калашникова був і залишається надійним взірцем, але спочатку він був заточений виключно під масове використання погано навченими солдатами у загальновійськовому бою на відкритій місцевості (тобто під війну СРСР - НАТО в уявленні радянських стратегів 1960-х років). А зараз в епоху гібридних воєн є попит насамперед на зброю, пристосоване для умов міської бою або бою на різко пересіченій місцевості. А росіяни таку зброю надати на ринок просто не можуть.

Не можна скидати з рахунків і інше - різко зросла професіоналізація армії та інших силових структур, а як правило професіонал більше уваги приділяє своїм зброї. Тут вже у весь зріст стоїть проблема підгонки конкретного автомата під антропометрію бійця, його рівень підготовки і, нарешті, індивідуальні особливості. Яскравий приклад - наша війна на Донбасі і спроби бійців кастомизировать свої старенькі автомати. В результаті, до речі з цього дешевого шляхом пішло і держава, яке налагодило виробництво комплектів для обвісу на вінницькому заводі "Форт".

Таким чином, можна говорити, що цивілізований світ поступово приходить до практики використання високоточної зброї, призначеної, як не перестають повторювати експерти, для вкрай обережного поводження. Такого в Росії просто немає - і до речі це прекрасно розуміють військові - всі частини спеціального призначення мають на озброєння снайперські гвинтівки виключно західного виробництва.

Російські зброярі зі своїми відсталими на покоління розробками вже найближчим часом можуть залишитися "за бортом", так як ринок дешевої зброї масового вона вже втратила, а високотехнологічне виробляти вони не в змозі.