Несвоєчасний візит. Як пов'язана поїздка Зеленського в Катар зі змовою брата короля Йорданії

Президент України Володимир Зеленський прибув в Катар з офіційним візитом у вкрай невдалий час.

По-перше, на тлі ескалації на Донбасі, інтенсифікації кремлівської дезінформації і пересувань російських військ біля кордонів України.

Так, нехай вони і є інструментом тиску Кремля на Київ, проте Головнокомандувачу треба було б усе-таки залишатися вдома, а не ігнорувати загрози і відправлятися в теплі краї.

По-друге, на Близькому Сході спостерігаються ознаки масштабної майбутньої трансформації регіональної політики і міжурядових зв'язків.

Епіцентром потенційних регіональних змін стало Йорданське Хашимітське Королівство, де править Абдалла II.

У суботу ввечері The Washington Post з посиланням на джерело в близькосхідній розвідці повідомила про затримання в Йорданії колишнього кронпринца Хамзи бін Хусейна і ще понад дюжину чоловік, які брали участь у змові проти корони з метою дестабілізувати країну.

Сам Хамза через свого адвоката зміг передати BBC відеозвернення, в якому заявив, що причиною затримання стали його заяви про корумпованість і некомпетентність влади.

Тим часом віцепрем'єр і міністр закордонних справ Йорданії Айман ас-Сафаді, який наступного дня підтвердив інформацію про суботні затриманнях, заявив, що своїм зверненням, переданим журналістам, Хамза за підтримки деяких іноземних сил намагається "спотворити факти і домогтися співчуття всередині країни і за кордоном", таким чином "налаштовуючи громадян проти держави".

Крім того, ас-Сафаді повідомив, що, крім Хамзи, у "змові" брали участь далекий родич братів Абдалли і Хамзи — Шериф Хаса бін Заїд, експосланник короля в Саудівській Аравії, і колишній глава королівського двору Басем Авадалла, який свого часу керував міністерствами фінансів, міжнародного співробітництва, планування, а також королівським судом.

Позбавлений спадщини

Хамза — старший син покійного короля Хусейна від його шлюбу з останньою дружиною, королевою Нур.

Хусейн бін Талаль в 1999 р. віддав трон своєму старшому сину Абдаллі, але попросив призначити Хамзу принцем. Син його прохання виконав, але вже в 2004 р. позбавив брата цього титулу, передавши його своєму старшому синові Хусейну.

Тобто причина конфлікту між братами очевидна і має давній характер. І саме вона, судячи з усього, стала каталізатором нинішньої кризи в Йорданії, що займає далеко не останнє місце в регіональній політиці.

Однак кому вигідна ця криза і підрив влади Абдалли II? Що це за іноземні сили, які, згідно із заявою ас-Сафіді, допомагали Хамзі?

Претендентів декілька.

По-перше, це може бути Іран, представник МЗС якого, Саїд Хатібзаде, дуже оперативно від імені Тегерана підтримав Абдаллу II і виступив проти "іноземного втручання в справи" Йорданії.

Чинників, які обумовлюють високий інтерес до Аммана, щонайменше три.

Перший: Йорданія є давнім союзником Сполучених Штатів на Близькому Сході.

Другий: король Абдалла II дуже близький до англосаксонського світу. Він в принципі є його частиною. Король — наполовину англієць. Його мати, королева Мун (Антуанет Гарднер) — дочка британського офіцера. Сам король навчався в США і Великобританії, а також служив у Королівському гусарському полку британської армії.

Третій: палестинці становлять майже 60% населення Йорданії, йорданці — близько 40%. При цьому в королівстві не поспішають надавати палестинцям, серед яких дуже багато біженців, громадянство, побоюючись їх державних устремлінь.

Це частково нагадує становище курдів, які живуть на території Туреччини, Іраку, Ірану, Сирії. Тільки в Іраку у курдів є автономія, тоді як в інших державах всіляко перешкоджають їх спробам об'єднатися і створити повноцінну державу з населенням до 50 млн осіб, яке повністю б змінило Близький Схід і всю архітектуру влади вищезазначених чотирьох країн.

Іран же планомірно проводить роботу з палестинцями, намагаючись поширити на них свій вплив, а через них — на Ізраїль і Йорданію. Що, у свою чергу, дозволить Тегерану наблизитися до статусу регіонального лідера.

Однак вигідно "посунути" Амман також Туреччині і Саудівській Аравії. Обидві зараз реалізують амбіційні геополітичні проєкти.

Турецький лідер Реджеп Тайїп Ердоган грає в реконструкцію (не варто плутати з реставрацією) Османської імперії, претендуючи на роль лідера мусульманського світу. Ті самі цілі переслідує і наслідний принц Саудівської Аравії Мохаммед бін Салман, де-факто глава королівства.

Йорданія — це одна з перешкод на його шляху до лідерства, хоча б з тієї простої причини, що династія Хашимітів, які називають себе нащадками прадіда пророка Мухаммеда, Хашима бін Абд Манафа, що правив Меккою і Хиджазом, чисто формально мають більше прав на престол Саудівської Аравії, ніж саудівці, що заснували своє королівство лише в 1744 р.

Зрозуміло, що Йорданія — як кістка в горлі у Сауд, нехай вони і зберігають видимість добросусідських і союзницьких відносин.

І варто зазначити, що один із затриманих — Басем Авадалла, гендиректор консалтингової фірми Tomoh Advisory (Дубай), що має також досвід роботи в британському банківському секторі, в останні роки, за даними ЗМІ, є радником Мохаммеда бін Салмана.

Ще один момент. Авадалла, судячи з його статей, опублікованих у співавторстві з доцентом кафедри економічного розвитку Оксфордського університету Аділем Маліком на сторінках Project Syndicate (ще приклад ) і Qantara, є давнім прихильником глибокої трансформації всього Близького Сходу на користь більшої відкритості і створення нового порядку регіональної співпраці.

Далі. У 2017 р., як відомо, в Саудівській Аравії під приводом боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, представленої переважно членами королівської сім'ї, сталася масштабна "чистка", за якою, як вважається, стояв Мохаммед бін Салман, який почав тоді підминати під себе королівство. Тоді було затримано багато принців. Були виявлені і названі публічно зрадники і ренегати.

Щось подібне, але з меншим масштабом, сьогодні спостерігається в Йорданії. Тільки в цьому разі "проріджування" рядів служить не зміцненню авторитету і влади Абдалли II, оскільки Хамза досить популярний в Йорданії. І відправка його під домашній арешт, навпаки, посилить кризу.

Так чи інакше Йорданія, одна з фронтменів Близького Сходу і союзниця США, може бути дестабілізована. Кола по воді розійдуться далеко — на весь регіон.

Візит без стратегії

У цей непростий для Близького Сходу час, коли, ймовірно, під егідою чи Туреччини, чи Ірану, чи Саудівської Аравії політична картина там може докорінно змінитися, в саму гущу подій прямує президент України.

Причому їде за добу до початку офіційного візиту, який, як повідомила вчора опівдні пресслужба ОПУ, стартував 5 квітня. Але прибув Зеленський в Катар ще вдень 4 квітня.

Про що, власне, йдеться в повідомленні його пресслужби в Facebook. І що також підтверджують новини катарського інформаційного агентства, якому Зеленський встиг вчора дати інтерв'ю (перша частина, друга частина) і переклад якого вже вранці 5 квітня був опублікований на сайті президента.

Чим глава держави займався в Катарі, крім інтерв'ю, майже цілий день — невідомо. Цей відрізок часу в протоколі не вказаний. Можливо, президент вирішив трохи відпочити від тягаря булави.

Але з точки зору сусідів Катару, завчасне прибуття в Доху може виглядати як прагнення виграти кілька годин на неофіційні бесіди, зміст яких залишиться невідомим.

З одного боку, неофіційні бесіди — це нормальна практика. Для цього влаштовують і той же Віденський бал, і Давоський форум, і інші подібні заходи.

З іншого боку, важливо розуміти регіональну кон'юнктуру і те, що все-таки це офіційний візит лідера держави для переговорів з іншим лідером держави. Це двосторонній контакт, а не заходи для десятків президентів і прем'єрів.

Кон'юнктура ж така, що в регіоні є два традиційних гіганти — Саудівська Аравія та Іран, і останнім часом все частіше позначає себе таким Туреччина. І є невеликі держави на кшталт Катару, Бахрейну, ОАЕ, які намагаються лавірувати між інтересами Ер-Ріяда і Тегерана.

У Катару дуже непрості відносини з Саудівською Аравією через спроби вести власну гру, але в кооперації з Іраном, а також з Туреччиною. У 2017 р. Ер-Ріяд звинуватив Доху в фінансуванні терористичних організацій "Аль-Каїда" і "Ісламська держава" і влаштував Катару дипломатичну і торгову блокаду.

Вкрай залежному від поставок продовольства Катару, 55% від обсягу яких здійснювалися через ОАЕ і Саудівську Аравію, довелося їх перебудовувати. В цьому йому допомогли знову-таки Анкара і Тегеран — новий торговий маршрут з Туреччини в Катар пролягає по території Ірану і далі морем через Перську затоку.

Блокада, затіяна Саудівською Аравією з метою змусити Доху враховувати побажання шлунка, вже не була ефективною, як планувалося.

Однак Катар, як і багато арабських держав в регіоні, як і раніше, залежить від поставок продовольства з-за кордону.

Знають це і на Банковій. Зеленський в горезвісному інтерв'ю зазначив: "Наша країна готова стати гарантом глобальної продовольчої безпеки. Українські експортери готові впровадити всі необхідні процедури сертифікації і насамперед дотримуватися вимог до постачання продуктів харчування (халяль)".

Раніше ж президент анонсував підписання угоди "в сфері продовольчої безпеки". Для чого взяв з собою міністра аграрної політики і продовольства Романа Лещенка. Крім того, Зеленський в інтерв'ю катарським журналістам прорекламував українські чорноземи, пропонуючи місцевим бізнесменам інвестувати в цю сферу.

Інтерес до українського аграрного сектору у арабських монархій існує давно. Ще на початку 2010-х делегація з тієї ж СА в Україні та Польщі наглядала собі господарства, які були б орієнтовані виключно на їхній ринок.

Але у нас тоді не було закону про продаж землі сільськогосподарського призначення. Сьогодні він є, нехай і іноземці не можуть безпосередньо купувати ділянки землі в Україні. Це, втім, не стане проблемою, якщо якісь інвестори з Катару побажають зайти на аграрний ринок України, скориставшись послугами посередників.

Питання в тому,чи зрушить справа далі розмов, рамкових угод і декларацій про наміри. Арабські лідери люблять поговорити про майбутнє, але не забувають про прагматизм у сьогоденні. Їм потрібні стабільні угоди, захищені інвестиції і довгострокові перспективи, але нічого з цього адміністрація Зеленського гарантувати, очевидно, не може.

І потім, як на такі домовленості між Києвом і Дохою відреагують, скажімо, в Ер-Ріяді і союзних Саудівській Аравії, ОАЕ, які нещодавно мали щастя приймати Зеленського, — велике питання. Плюс не будемо забувати про те, що у України і Ірану, чиїм негласним союзником є Катар, як і раніше, залишається невирішеним питання збитого іранцями українського літака. Заграючи з "друзями" Тегерана, Зеленський ризикує власним реноме.

І негативні наслідки для президента обіцяє криза в Йорданії, яка цілком може торкнутися всього регіону.

Візит Зеленського в Катар, зрозуміло, був запланований заздалегідь, і використовувати коронавірус як привід для його скасування не вийде. Мало того, президент під час інтерв'ю висловлює задоволення тим фактом, що "зміг здійснити візит в такий непростий час".

Утім, причину можна знайти, було б бажання, якого, очевидно, немає. Причина ж сама напрошується — це ескалація на Донбасі і у відносинах з Росією, про які постійно говорили минулого тижня спікери Банкової і що активно обговорював глава МЗС Дмитро Кулеба з союзниками України. До того ж саме ця ситуація, очевидно, підштовхнула президента США Джо Байдена зателефонувати, нарешті, Володимиру Зеленському.

І все-таки глава держави залишає країну і летить в регіон з досить складним політичним життям. Летить за досягненнями — за інвестиціями, укладеними угодами, які продемонстрували б його багатовекторність і ефективність як лідера.

Це якщо якісь досягнення взагалі будуть. І не в декларативній формі, а такі, які відчує українська економіка. Результати візитів в Оман і ОАЕ досі видно лише в повідомленнях пресслужби Зеленського.

Те саме ми, швидше за все, будемо спостерігати і в контексті поїздки в Катар, з еміром якого, Тамімом бін Хамад Аль Тані, український президент обговорював проєкти з будівництва LNG-терміналів. Що, очевидно, не вийде за рамки переговорів з двох причин: LNG-термінали в Україні економічно недоцільні для інвесторів, які швидше погодяться підключити Україну до газової інфраструктури Польщі і здійснювати поставки скрапленого газу з хабів на Балтійському морі; і потрібно враховувати фактор Туреччини, яка не погодиться поставити під сумнів власний потенціал, дозволяючи конкурентам зайти в регіон через Босфор.

Тому за своєю суттю цей візит без урахування реалій і поточних конфліктів між країнами на Близькому Сході не можливо вписати в цілісну картину, оскільки цієї картини, тобто довгострокової близькосхідної стратегії, просто немає. Тому ці (переважно — медійні) успіхи чергового близькосхідного вояжу Зеленського підуть у свисток.