Ціна стабільності. Чи зможе Зеленський зберегти свої 59% довіри
Нині довіра до президента на тому ж рівні, що й у травні. Але при цьому половина українців хочуть створення уряду національної єдності, який поки що не хоче створювати Банкова
Три місяці українські соціологи чи то не проводили нових соцопитувань про довіру до влади, чи то боялися оприлюднити результати. І це виглядало дивно. Зрештою завісу мовчання прорвав КМІС (Київський міжнародний інститут соціології). Як виявилося, у Володимира Зеленського з довірою все гаразд: вона стабілізувалася.
Найгірша динаміка була минулої зими. За два місяці, з грудня 2023 року по лютий 2024 року, довіра до Зеленського впала з 77 до 64%, тобто на 13%. І на ті ж 13% зросла недовіра: з 22 до 35%. Якби довіра продовжувала падати такими ж темпами (по 13% за два місяці), то зараз вона була б уже на рівні 12%, а до грудня зрівнялася з нулем, що, звісно, неймовірно. Тому темпи падіння мали поступово сповільнюватися.
І справді, за наступні три місяці, з лютого до травня, довіра до Зеленського впала лише на 5% — з 64 до 59%, а недовіра зросла лише на 1% — з 35 до 36%. Це дозволяло припустити, що Банкова має великий запас міцності завдяки ефекту "згуртованості навколо прапора". Для багатьох українців під час повномасштабної війни неприйнятно заявляти, що вони не довіряють владі. Своє критичне ставлення вони можуть проявити хіба в тому, що замість "цілком довіряю" виберуть варіант відповіді "скоріше довіряю". Але піти далі, до відповіді "скоріше не довіряю", вони вважають неправильним.
З 20 вересня по 3 жовтня КМІС провів нове соцопитування. І воно показало, що з травня довіра до Зеленського взагалі не змінилася — залишилася на рівні 59%, а недовіра зросла на 1% — з 36 до 37%. Чи можна зробити висновок, що ситуація стабілізувалася?
"Ситуація дуже динамічна"
Директор КМІС Антон Грушецький заперечує стабілізацію. "Ситуація дуже динамічна, і вже істотна частка населення хитається від довіри до недовіри залежно від поточних подій та рішень президента і його команди", — заявив він, коментуючи результати опитування.
І з цим важко не погодитись. Сумнівно, щоби довіра до Зеленського трималася на рівні 59% весь час з травня по жовтень. Швидше можна припустити, що відбулося коливання: якийсь час тривало падіння, потім завдяки якимось позитивним подіям почалося зростання, потім знову почав переважувати негатив, унаслідок чого довіра знову почала падати — і в результаті зараз ми бачимо ті самі 59%, що й п'ять місяців тому.
Кожен може згадати позитивні події останніх місяців, які його надихнули. Хтось назве український наступ у Курській області РФ, хтось вкаже на регулярні успішні удари українських дронів і ракет по ворожих силах на окупованих територіях і особливо по нафтопереробних заводах, військових аеродромах, сховищах ракет і боєприпасів на території РФ.
З іншого боку, зростає потік негативних новин. І це не лише втрачені міста на Донеччині, а й непобудовані фортифікації, проблеми з мобілізацією, регулярні факти корупції, коли чиновники завдяки війні збагачуються на мільйони доларів.
Тому геть не факт, що ще за п'ять місяців ми знову побачимо ті самі 59%. Все залежатиме від балансу позитиву та негативу у новинах. І ще від балансу суспільного оптимізму та песимізму.
Оптимістична кореляція
КМІС виявив цікаві кореляції між довірою до Зеленського та оптимістичними надіями. А також, навпаки, між недовірою до Зеленського та песимістичною безнадійністю.
Втім, тут не треба перебільшувати. Кореляція не означає, що всі оптимісти неодмінно довіряють Зеленському, а хто не довіряє, той обов'язково песиміст. Скоріше можна говорити про те, що оптимізм — це фактор, що сприяє довірі до Зеленського, а песимізм — навпаки.
"Ставлення до президента є не лише оцінкою його діяльності як посадової особи, але також у більш широкому трактуванні є маркером внутрішньополітичної ситуації (особливо на тлі повномасштабного вторгнення)", — пояснює Антон Грушецький. І ось як це проявляється у цифрах.
За результатами цього ж соцопитування, 54% українців оптимістично вважають, що Захід щиро хоче прийнятного для України результату, а 38%, навпаки, песимістично припускають, що Захід втомився від України і тисне для укладення несправедливого миру. При цьому більше довіряють Зеленському ті, хто вважає, що Захід хоче справедливого миру для України: серед них 69% довіряють Зеленському і лише 29% не довіряють. Серед тих, хто підозрює Захід у зраді, і тих, хто не зміг відповісти на це питання, довіряють президенту 50% і 47% відповідно. Не довіряють — 48% та 42%.
"Якщо поєднати відповіді на обидва запитання, то можемо отримати матрицю сприйняття поточного контексту. На одному полюсі будуть ті, хто зневірився у Заході та водночас не довіряє президенту, — таких наразі 18%. На протилежному полюсі — ті, хто вірять у підтримку Заходу та довіряють президенту, — таких наразі 37%. Між ними — люди з проміжними позиціями, переважно це поєднання довіряють президенту — зневірився у Заході або навпаки. Така матриця сприйняття пов’язана із іншими важливими поглядами. Наприклад, у запитанні про готовність до територіальних поступок найбільше готові до них ті, хто скептичні до Заходу та критичні до президента. Найбільшою мірою проти — ті, хто вірять у Захід та довіряють президенту", — розповідає директор КМІС.
Це дуже важлива кореляція. Вона говорить про те, що одним із факторів стійкості довіри до Зеленського є віра в те, що Захід продовжує підтримувати Україну. Українці у своїй масі досить кмітливі, щоби розуміти: шанси України в цій війні безпосередньо залежать від західної допомоги. Той факт, що Захід продовжує підтримувати Україну, чимало українців вважають заслугою Зеленського, і для них це достатня підстава, щоб йому довіряти.
Звідси висновок: щоразу, коли сам Зеленський, чи діячі його офісу, чи телемарафон, чи позитивні блогери Банкової нагнітають негатив на адресу Заходу, особливо коли вони покладають на західних лідерів провину за наші провали на фронті, це б'є по суспільному оптимізму і, як наслідок, сприяє зниженню довіри до Зеленського.
Формула тут проста: якщо Захід погано нам допомагає, отже, наша влада погано працює. І народилася ця формула не сьогодні. Її запрограмувала сама Банкова, коли посилено впроваджувала у суспільну свідомість тезу про те, що підтримка Заходом України — це виняткова заслуга Зеленського, який вміє "вибивати" із західних лідерів гроші та зброю.
Останній резерв Банкової
Ще один висновок стосується уряду. Для українців нинішній уряд — це як погана погода, яку треба просто терпіти, бо змінити її не в наших силах. І суспільство вже не має надій, що Зеленський зможе якось покращити цей уряд. Про це чітко свідчить апатична реакція суспільства на останні зміни у складі Кабміну.
КМІС попросив респондентів спрогнозувати наслідки цих змін. Тільки 12% відповіли, що діяльність уряду покращиться, а 80% впевнені, що краще не стане (74% — нічого не зміниться, 6% — погіршиться). Серед тих, хто довіряє Зеленському, схожа картина: 19% вважають, що діяльність уряду покращиться, а 69% не чекають нічого доброго (64% — нічого не зміниться, 5% — погіршиться).
Проте у Банкової ще залишився останній резерв для підвищення рейтингу Зеленського. Це уряд національної єдності.
КМІС у ході останнього соцопитування поставив питання: "Як Ви ставитесь до того, щоби в Україні створити Уряд національної єдності, який буде представляти широке об’єднання всіх патріотичних сил у парламенті і поза ним (політичні партії, громадські організації та рухи тощо)?" 50% відповіли позитивно, 33% — нейтрально, 13% — негативно.
Як бачимо, суспільство зберігає надію, що цей рецепт допоможе. Причому, ця надія практично не залежить від ставлення до Зеленського. Серед тих, хто довіряє Зеленському, ідею уряду національної єдності підтримують 49%, серед тих, хто не довіряє, — 53%.
Ще цікавішими є дані про тих, кому ця ідея не подобається. Серед тих, хто довіряє Зеленському, проти ідеї уряду національної єдності виступає лише 10%, а серед тих, хто не довіряє, — 17%.
Тобто виступати проти уряду національної єдності — це нагнітати песимізм та нарощувати частку тих, хто вже не сподівається ні на кого — ані на Захід, ані на Зеленського, ані на якийсь новий уряд. Тих, хто вважає, що краще капітулювати, аби війна закінчилася.
Буде не дивно, якщо Зеленський таки скористається ідеєю нового уряду, якщо рейтинг знову впаде. Тут, як кажуть, "два в одному": свій рейтинг підняв (бо задовольнив суспільний запит на новий уряд) і водночас створив собі громовідвід (якщо уряд національної єдності непідконтрольний Банковій, на нього можна перекладати відповідальність за весь негатив).
Але для цього потрібно, щоби переважив тверезий розрахунок. Якщо ж переважить бажання самому все контролювати, тоді у Зеленського залишиться єдиний спосіб рятувати рейтинг: забезпечувати, щоб потік позитиву був сильнішим за потік негативу.
