Кілька фронтів. Головні виклики 2019 року у війні на Донбасі
По-перше, звичайно, це лінія безпосереднього зіткнення на Донбасі. Тут ситуація залишається стабільно важким, так як в існуючих умовах і обмеженнях ні ми, ні бойовики не можемо собі дозволити активні бойові дії. А позиційна війна, яка йде на Донбасі з весни 2015 р. при аналогічному наборі озброєнь у обох сторін призводить лише до відносно невеликих втрат.
Так, за минулий рік угруповання ЗСУ на Донбасі втратила 115 чоловік загиблими - це близько 10 чоловік в місяць (з небойовими ця цифра зросте вдвічі, але все одно це трохи на тлі, наприклад, кількості загиблих у ДТП і пожежах). Зрозуміло, що "надовго" ця гра тільки нам на руку, так як людські ресурси окупованих територій Донецької і Луганської областей і решти України непорівнянні (тим більше, що потік ідейних добровольців з Росії вичерпується прямо на очах). Але і воювати так довго не можна - суспільство дуже гостро реагує на будь-які людські втрати без видимого результату у військовому плані. До речі, саме тому час від часу наша армія бере під контроль "сіру зону" - армія і суспільство потребує таких новинах.
Що стосується оцінки можливостей для загострення, то тут варіантів практично немає - локальне загострення рано чи пізно в цьому році на Донбасі буде. І пов'язано це не стільки з військовими, скільки з політичними мотивами. Наприкінці березня у нас президентські вибори і одне із завдань російського керівництва - серйозно похитнути довіру суспільства до Порошенка і його військовому керівництву. А значить потрібна "маленька переможна кампанія" - бажано з великою кількістю загиблих і полонених українських військовослужбовців.
І певні "дзвіночки" вже є. Так, в перший же день 2019 р. в Пролетарському районі Донецька на 27 кілометрі перегону Чумаково-Ларине був проведений підрив центральної залізобетонної опори залізничного мосту через об'їзну автомобільну дорогу Слов'янськ-Донецьк-Маріуполь. Природно, що російські і підконтрольні окупаційним властям ЗМІ вже відкрито звинувачують Україну в скоєнні нібито "теракту".
А з початку грудня на окупованих територіях щосили розганяється інформація про те, що українські військові нібито з дня на день використовують хімічну зброю на фронті. Причому варіантів тут, на думку "журналістів" і "військових оглядачів" два - або для провокації і подальшого звинувачення "армії ДНР" або у відкриту по цивільному населенню "територій". Для "повноти картини" навіть наводять конкретні факти у вигляді синіх бочок з хімікатами на залізничній станції Красногорівка, яка вже давно не експлуатується або появи частин хімзахисту на передовій лінії.
Тут знову-таки добре видно "вуха" російської пропаганди - за таким же сценарієм відбувалося і в Сирії, де після розмов росіяни та їхні маріонетки перейшли до справи. Тоді міжнародне співтовариство відреагувало досить жорстко. Навряд чи зараз ми побачимо аналогічну реакцію, особливо згадуючи досить млявий відповідь на керченську провокацію росіян в кінці листопада минулого року.
Проблема для організації провокації і подальшого розгортання бойових дій - як бачиться - тільки одна: погода. Адже очевидно, що як тільки з'явиться "вікно можливостей" у вигляді промерзлому степу, супротивник спробує до межі загострити обстановку. Причому районів для подібних провокацій на вибір - від Приазов'я до Бахмутської траси. І скрізь є діри в обороні, пов'язані з різними моментами - насамперед географічними, які при певних обставинах можуть спрацювати проти нас.
Другий фронт гібридної війни, який росіяни відкрили в минулому році, це протистояння в Азовському морі, в цьому році цілком може бути використано для дестабілізації на всьому напрямку. Причому варто очікувати початку досить активних дій збройних сил РФ і в Чорному морі. А протиставити нам на цьому напрямку практично нічого.
І ще. Практично під завісу року, що минає, стало зрозуміло, що тиха окупація сусідній щодо дружньої Республіки Білорусь переходить у фазу анексії і цілком імовірно, що вже до весни ми отримаємо ще під тисячу кілометрів недружньої кордону. А це ясне діло вимагатиме залучення додаткових сил і ресурсів, яких зараз у нас досить небагато.
У разі якщо Білорусь все-таки буде поглинута Росією остаточно, то у стратегічному плані ситуація для наших збройних сил кардинально зміниться. Так, стратегія повномасштабної війни з організацією оборони по Дніпру в момент виявиться неактуальною через відкритості північного флангу. В дуже непростій ситуації можуть виявитися і деякі галузі військової промисловості - адже не секрет, що за деякими напрямками наші військові зусилля безпосередньо залежать від поставок з Білорусі критично-важливих компонентів. Замінити їх на ринку, звичайно, є чим, але це чергова переорієнтація буде пов'язана з часом і додатковими фінансовими вкладеннями.
Єдине, що в цій ситуації майбутньої політичної нестабільності дозволяє з певним оптимізмом дивитися в майбутнє - так це позиція США, яка з анексії Криму не змінилася: Вашингтон реально продовжує підтримку наших зусиль. Причому, по всій видимості, в недалекому майбутньому ми побачимо набагато більш серйозні маркери, ніж навіть знамениті Javelin. Поки масштаб поставок незрозумілий, але якщо судити за словами директора Атлантичної ради та колишнього посла США в Україні Гербста, то протягом найближчих двох-трьох місяців американці збираються надати ВСУ нову партію озброєнь і ввести новий пакет антиросійських санкцій.
Серед можливого озброєння екс-посол зазначив протикорабельні ракети "Гарпун" 30-річної давності, а "можливо, й набагато більш сучасні ракети". Висловлюючись про новий пакет антиросійських санкції, Гербст запропонував обмежити вхід російських судів в американські порти, а також обмеження "для найбільшого російського банку".
Є інтерв'ю Гербста офіційною позицією Держдепу поки абсолютно незрозуміло, але навряд чи дипломат такого рангу дозволив би собі необережні висловлювання, які йдуть врозріз з офіційною позицією.
Таким чином, можна говорити, що в 2019 р. перед Україною постане цілий ряд серйозних військових і політичних викликів. І те, як ми відреагуємо на них, буде свідчити про те чи ми як реально незалежна держава і чого варті всі реформи у військовій сфері, разом узяті.