Свальная зрада. Хто винен у розвалі справи Кернеса

Судове провадження по справі Кернеса, ні добре ні погано тянувшееся близько трьох років, було досить несподівано закрито 10 серпня суддею Київського районного суду Полтави Андрієм Антоновим, після місячного перебування у нарадчій кімнаті. Причини для закриття справи були названі досить дивні. Суддя апелював до того, що на останні засідання систематично і без поважної причини не була сторона обвинувачення (причому жоден з 19 прокурорів) та потерпілі. Мовляв, систематична неявка на засідання свідчить про відмову від обвинувачення.

Звинувачення ж проти Геннадія Адольфовича і двох його охоронців були досить тяжкі - викрадення, катування та погроза вбивством. Мова йде про події Евромайдана 2014 р., коли Кернес, на думку слідства, не тільки організовував "антимайдан" і "титушек", але й особисто перешкоджав активістів акцій протесту.

Наскільки рішення судді закрити справу обґрунтовано і законно, судити не нам, тим більш що питання це юридично неоднозначний. В Генпрокуратурі, наприклад, вважали, що суддя Антонов прийняв завідомо неправосудне рішення, яке призвело до тяжких наслідків, і відкрили кримінальне провадження вже відносно судді.

Такий поворот тут же викликав відповідну реакцію суддівського корпусу. Вже 13 серпня, Рада суддів України на позачерговому засіданні заступився за колегу, оприлюднивши резолюцію, у якій назвав дії ГПУ "неприпустимими". Мовляв, не може, на думку суддів, Генпрокуратура давати правові оцінки судовим рішенням без рішення апеляційної інстанції, а діям судді - без рішення Вищої ради правосуддя.

Отже, чим би не закінчився нинішній скандал (швидше за все, буде апеляція і новий судовий розгляд справи по суті), всі вже чудово розуміють, що ніяких серйозних правових неприємностей для Геннадія Адольфовича це не обіцяє. Тим більше, що подібних сценаріїв у новітній українській історії більш ніж досить.

І нарікати лише на "продажних суддів" в даному випадку ніяк не можна. При всіх очевидних недоліки української судової системи в справі Кернеса не можна не відзначити не надто високу зацікавленість результатом з боку звинувачення. Схоже, має місце цілком типова для України ситуація, коли принцип верховенства права підміняється доцільністю, вже не важливо який - революційної чи, політичної, або навіть економічної.

Головне, чому Кернес виявився де-факто непідсудний, - це те, що сьогодні в кріслі мера Харкова він влаштовує практично всіх. І більшу частину харків'ян, і центральну влада, і правоохоронні органи. А це означає, що карати його за минулі гріхи, якими б вони не були, немає ніякого резону.

Геннадій Адольфович, треба віддати йому належне, хоч і був одним з найбільш одіозних представників команди "регіоналів", не приховували свою прихильність ідеалам "русского мира", після перемоги Революції гідності швидко зорієнтувався в ситуації, відмовився грати в сепаратизм, і навіть перестав звинувачувати в організації замаху на себе главу МВС Арсена Авакова, чим, мабуть, зберіг собі свободу і навіть нинішню посаду.

Чи може таке відбуватися в державах, які називаються правовими? Дуже малоймовірно. Якщо в діях кого б то не було є склад злочину, то доведеться нести відповідальність незалежно від всіх інших факторів. Суворість покарання, звичайно, можна пом'якшити, але тут потрібно або щиросерде визнання і каяття, або угода зі слідством. В останньому випадку, щоправда, потрібно володіти такою інформацією, вигода від володіння якою буде багаторазово перевищувати значення власної скромної персони. Але в будь-якому випадку про політичну кар'єру можна забути назавжди, в першу чергу з-за безнадійно зіпсованою репутації в очах виборців.

У нашій країні подібне все ще практично неможливо. Можна скільки завгодно обурюватися продажністю судів, правоохоронців, корупцією чиновників і так далі, але змінювати окремі іржаві деталі, а не весь механізм, що включає в себе, в тому числі і рядових виборців, абсолютно безглуздо.