Не судову справу. Чому НАБУ працює тільки на журналістів

Розслідування журналістів програми "Схеми" під інтригуючою назвою "П. дав добро", яке вийшло в ефір (до речі, на державному телеканалі "UA:Перший") за три дні до президентських виборів, можна вважати ще одним епізодом у справі дискредитації чинного глави держави. Зрозуміло, на успіх Дениса Бігуса і його розслідування про корупцію в Укроборонпромі журналістам "Схем" розраховувати явно не доводиться. Тема корупції в енергетичному секторі явно слабкіше дратує суспільство, ніж горезвісна "торгівля на крові", так і докази, зібрані журналістами, не настільки вражають. Та й за три дні до виборів у ЗМІ просто не буде часу розкрутити цю історію на скільки-небудь серйозному рівні. Тим не менш певний негативний ефект для фигурнатов розслідування, безумовно, буде, але не тільки для них. Треба зізнатися, що і в цьому розслідуванні не в кращому світлі постає Національне антикорупційне бюро, притому що все виглядає так, ніби саме НАБУ і було головним ініціатором цього скандалу.

Головним джерелом інформації для журналістів-розслідувачів в цей раз стали якісь записи телефонних переговорів не дуже відомого в Україні політика і бізнесмена Дмитра Крючкова. У свій час він був народним депутатом від БЮТ, а в останні роки відомий як директор компанії "Енергомережа". На плівках, отриманих журналістами від неназваного джерела, Гачків розмовляє нібито з братами Григорієм та Ігорем Суркісами, а також іншими відомими в Україні особами. Є й кілька розмов з людиною, чий голос схожий на голос нардепа від БПП Ігоря Кононенка, безпосередньо проти якого в першу чергу і націлене розслідування.

За версією журналістів, Гачків разом з Суркісами нібито провертав схеми з низкою обленерго, виводячи звідти чималі кошти через фірму, а всі ці махінації нібито займався Кононенко. В одній з розмов навіть згадується якийсь "П", який нібито і "дав добро" на всі ці схеми.

Що в цьому розслідуванні правда, а що ні, повинні розбиратися компетентні органи, але не можна не звернути увагу на ряд цікавих деталей. По-перше, справу проти Крючкова розслідується НАБУ вже досить давно, підозрюваний втік з країни ще в 2017 р., був оголошений у міжнародний розшук та затриманий правоохоронцями Німеччини. В даний час Гачків нібито перебуває в німецькій тюрмі і наполягає на якнайшвидшій екстрадиції в Україну.

По-друге, плівки із записами розмов, якими володіють журналісти, швидше за все, вони отримали від НАБУ. Прямо про походження плівок, зрозуміло, ніхто не говорить, але така версія виглядає найбільш правдоподібною. При цьому у НАБУ, як усім давно відомо, права на самостійне проведення негласних слідчих дій немає і, швидше за все, ці плівки не можуть бути використані в суді як доказ.

По-третє, зміст обговорюваного на плівках в більшості своїй неоднозначний. Прямим текстом про корупцію, зрозуміло, ніхто не говорить, люди про яких йде мова, по імені та прізвища називаються вкрай рідко. Одна справа - журналістська інтерпретація всіх цих розмов, і зовсім інша - доказ у суді.

Таким чином, великих перспектив вилитися в щось більше, ніж журналістське розслідування і скандал в ЗМІ, у всій цій історії вкрай небагато.

При цьому здається не випадковим, що подібне розслідування з'явилося незабаром після того, як в останніх серіях "Бигусгейта" звинуватили в корупції вже співробітників НАБУ, що нанесло серйозний удар і по директору НАБУ Артему Ситнику та його заступнику Різо Углаве, і за керівнику детективів Андрію Калужинскому, і навіть за послу США в Україні.

В якості версії, цілком можливо, розглядати такий варіант розвитку подій. У НАБУ, який володіє записами переговорів Крючкова, вирішили відбілитися після підозр у співучасті в корупції в "Укроборонпромі", для чого і злили журналістам свої записи, розуміючи, що в якості доказу в суді вони їх все одно не зможуть. Мовляв, у НАБУ є серйозні успіхи в розслідуванні корупції у найвищих ешелонах влади. Вони, мовляв, ведуть справу Крючкова, за яким, як з'ясували журналісти, тягнеться дуже велика риба. Заодно НАБУ завдала удару і по чинній владі, яка і розкрутила історію з співучастю детективів НАБУ в корупції в "Укроборонпромі".

Однак все вийшло не так красиво, як розраховували у відомстві Ситника. Адже єдино можливим результатом роботи НАБУ можуть бути тільки судові вироки корупціонерам, а зараз НАБУ виглядає як правоохоронний орган, який передає матеріали своїх розслідувань не суди, а журналістам, виступаючи в ролі таких собі добровільних помічників антикорупційної журналістики. Створюючи незалежний антикорупційний орган і в Україні, і за океаном явно не розраховували на такий напрямок роботи. Ну що ж, чекаємо Антикорупційного суду...