Окрім Росії. Які головні загрози чатують на українців у 2025 році
Звісно, всі ми чекаємо наступного року хороших новин. Щоб їх було більше, потрібно заздалегідь підготуватися до небезпек
Якщо війна не закінчиться
Заглядаючи в наступний рік, ми не можемо сказати, чи скінчиться війна, але можна точно стверджувати, що Росія залишиться для України головною зовнішньою загрозою. Однак, крім зовнішніх загроз, є ще й внутрішні. І від уміння впоратися з ними сильно залежатимуть підсумки 2025 року.
Головним трендом 2024 року у суспільній свідомості було посилення песимізму. Причина зрозуміла: ситуація на фронті. Що більше ми втрачали територій, то меншим ставав відсоток тих, хто впевнений у повній перемозі України з виходом на кордони 1991 року, і, навпаки, зростав відсоток тих, хто хоче миру ціною територіальних поступок. Паралельно падала частка українців, які довіряють владі: це стосувалося особливо партії "Слуга народу", Верховної Ради, Кабінету міністрів, але і Володимира Зеленського також.
Ці тенденції сильно корелюють одна з одною. Напевно, кожен із нас висловлював сам чи чув у своєму колі спілкування думку про те, що ситуація на фронті була б кращою, якби було менше корупції, порожніх обіцянок та помилкових рішень, у тому числі кадрових (таких як, наприклад, відставка Валерія Залужного) ), і більше професіоналізму та адекватності на всіх поверхах влади.
Про наслідки ми можемо судити за результатами чергового опитування громадської думки, які оприлюднив КМІС 30 грудня. Два роки тому, рік тому і зараз респондентам ставилося одне й те саме питання: "Яким ви бачите майбутнє України через 10 років?". Пропонувалися два варіанти відповіді: "Україна через 10 років буде процвітаючою країною у складі Європейського Союзу" та "Україна через 10 років буде країною зі зруйнованою економікою і великим відтоком людей". Зрозуміло, що тут йшлося не про бажання людей. Напевно, всі 100% бажають Україні лише процвітання. Проте деякі люди, бачачи нинішні проблеми, впадають у депресію і вже не вірять у процвітання, а з жахом чекають на подальшу розруху.
У жовтні 2022 року оптимісти перевершували песимістів з розгромним рахунком 88% проти 5%. Розрив становив 83%.
У грудні 2023 року оптимістів залишилося 73%, частка песимістів зросла до 19%. Розрив скоротився до 54%.
Ще за рік оптимісти та песимісти можуть зрівнятися. Втім, тут можна заперечити, що у цьому питанні йшлося про майбутнє через 10 років, хіба це має якесь відношення до нинішніх подій? Має. Оптимізм сильно корелює з бажанням боротися з ворогом, а песимізм — з готовністю капітулювати.
Ось як це пояснює виконавчий директор КМІС Антон Грушецький: "Для багатьох українців нинішні складнощі сприймаються як умовна інвестиція в майбутнє, тобто зусилля і втрати зараз будуть винагороджені пізніше – і самі українці, і їх діти та внуки отримають можливість жити в більш щасливих умовах. Водночас може діяти і зворотна логіка — зневіра у майбутньому може змушувати деяких людей мислити в категоріях, що нинішній спротив позбавлений сенсу".
Отже, наступного року є загроза для суспільства дедалі глибше занурюватись у депресію, зневіру та безнадію. І дедалі більша частина українців буде згодна навіть не на здачу територій, а взагалі на прийняття всіх умов Путіна. Тому що, втративши віру у процвітання у майбутньому, людина легко втрачає і волю до опору зараз.
Чи можна зламати цю тенденцію? Ми бачимо, що влада щиро прагне виправити наслідки, написала план перемоги, тепер пише план стійкості, взагалі намагається повернути народу оптимізм. Це щире бажання влади свідчить, що зміни на краще можливі.
Напередодні Нового року всім хочеться дива. Таким дивом у внутрішній політиці 2025 року могло б стати створення уряду народної довіри. Зрозуміло, що виборів під час війни не буде, але ж є соцопитування, які показують ставлення людей до різних діячів. І от якщо поставити собі за мету повернути народові оптимізм, то передусім треба показати, що влада до нього прислухається.
За сценарієм далеко ходити не треба — він прописаний у Конституції. У парламенті створюється правляча коаліція. Туди можна включити всі фракції та групи, крім двох уламків ОПЗЖ. Коаліція обирає прем’єра. Наприклад, вона може запросити на цю посаду Залужного як діяча з найвищим рейтингом довіри. Далі коаліція узгоджує із прем'єром кандидатури членів уряду. Тут важливим є сам факт, що Кабмін не буде підконтрольний ані Офісу президента, ані будь-якій партії. Для повноти картини Банкова могла б віддати під відповідальність Кабміну також глав місцевих адміністрацій.
В результаті Україна отримає уряд із кредитом народної довіри. Вся відповідальність за ситуацію в країні, включаючи навіть ситуацію на фронті, лежатиме на Кабміні та правлячій коаліції (а не на Зеленському та "слугах народу", як зараз). Коаліція та її уряд будуть зобов'язані сфокусуватися на забезпеченні ЗСУ всім необхідним, включаючи нову хвилю мобілізації (ймовірно, доведеться знизити мобілізаційний вік), будівництво фортифікацій, розвиток виробництва дронів, ракет, бронетехніки, зброї та боєприпасів, постачання палива тощо.
Звісно, успіх не гарантовано. Але важливим є те, що народ побачить реальне оновлення влади. І навіть якщо новий уряд прийматиме непопулярні рішення, народу буде легше повірити в їхню необхідність, ніж якби ті самі рішення приймала нинішня влада.
Якщо війна закінчиться
Загроза депресії наростатиме, доки триває війна. Якщо ж війна закінчиться, на перше місце вийде інша небезпека — загроза внутрішнього розколу.
Ця загроза була б незначною, якби війна закінчилася нашою перемогою. Але шанси на справедливий мир наразі малі і навряд чи зростуть. Тому після війни всі кинуться шукати винних та знайдуть. Цим займатимуться і політики, і медіа, і прості люди. Нікого вже не сковуватиме самоцензура, в суспільство вкидатимуться кілотонни вибухової інформації про вкрай погану підготовку до повномасштабного вторгнення ворога і про жахливі прорахунки під час великої війни. Влада може спробувати звалити провину на генералів та попередню владу, але це лише поглибить лінії розколу у суспільстві.
Передчуття розколу також зазначається у дослідженні КМІС. Рік тому і зараз респондентам ставилося питання: "Як ви оцінюєте єднання серед українців і долання суперечностей?" Пропонувалися дві протилежні відповіді: "Українці потроху долають внутрішні суперечності і йдуть шляхом до згуртованої політичної нації" та "Внутрішні суперечності серед українців лише поглиблюються і українці йдуть до розколу".
У грудні 2023 року 69% бачили рух до єдності і лише 25% — до розколу. Розрив між ними становив 44%.
Наразі про перспективу єдності говорять 53%, розколу — 33%. Розрив скоротився до 20%.
Ще за рік розкол нації може стати не передбаченням, а реальністю.
Наголосимо: тут не йдеться про розкол за географічною ознакою на базі якихось міжрегіональних протиріч. Для такого розколу немає підстав, попри всі мрії Кремля.
Однак розкол на ґрунті політичної нетерпимості — це реальна небезпека. І ця небезпека підігріватиметься трьома чинниками.
- По-перше, загальним ПТСР — посттравматичним стресовим розладом. Велика війна сильно вплинула на психіку на індивідуальному рівні і колективному теж.
- Другим чинником буде демобілізація. До цивільного життя повернеться мільйон людей, які вміють поводитися зі зброєю та полюбляють убивати ворогів.
- А третім чинником стануть ті самі кілотонни вибухової інформації, які будуть вкинуті в українське суспільство різними гравцями, внутрішніми та зовнішніми. Чимала частка буде, напевно, сфальшована або "підправлена" в потрібний комусь бік.
Влада має можливість запобігти розвитку подій за найсумнішими сценаріями. Для цього потрібно насамперед тверезо оцінювати свої подальші шанси.
Максимальний результат, який може отримати Банкова за підсумками парламентських та президентських виборів, — це другий термін Зеленського у президентському кріслі, але вже без своєї монобільшості у парламенті. Монобільшості "слуг народу" фактично вже і зараз немає, рішення ухвалюються завдяки голосам екс-ОПЗЖ та групи "Довіра". А в новому парламенті фракція партії Зеленського обов'язково муситиме шукати союзників, аби не опинитися за бортом правлячої коаліції.
Тому навіть якщо Зеленський збереже пост президента, йому доведеться постійно радитися з учасниками коаліції. Зрозуміло, що роль шукача консенсусу між різними політичними силами для Банкової є складною і незвичною. А якщо заздалегідь жорстко посваритися з усіма ймовірними партнерами по коаліції, ця роль може взагалі виявитися непосильною.
Також зрозуміло, що перед виборами усі кандидати та партії конкурують, як уміють, використовуючи не лише чисті та чесні способи. Це загальносвітова практика, тут достатньо згадати будь-які європейські вибори, як і американські. Однак деякі методи в пристойному суспільстві не допускаються, наприклад, посадка опонентів у в'язниці чи СІЗО перед виборами, масові фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів.
Тому краще вже зараз домовлятися із парламентськими партіями та громадянським суспільством. Для початку — про внесення змін до Виборчого кодексу (якщо вони справді потрібні). Не повинно бути жодних новацій на кшталт голосування через "Дію", які сприймаються як інструменти фальсифікації та інспірують розкол у суспільстві.
Також необхідно домовитися про правила гри під час виборчої кампанії, голосування, підрахунку голосів та оголошення результатів. В Україні неможливим буде білоруський чи грузинський сценарій. Київ, на відміну від Мінська та Тбілісі, вкрай залежить від західної фінансової допомоги і до того ж перебуває в процесі переговорів про членство в Євросоюзі. Це означає, що США і ЄС уважно спостерігатимуть за нашими виборами і мають ефективні способи покарати за грубі порушення. Усім політикам та партіям вигідно, щоб післявоєнна Україна показала всьому світу свою здатність провести вибори чисто та чесно, а не опуститися після них у силове протистояння.
Так само у новому парламенті всім партіям потрібно буде продемонструвати вміння домовлятися з питань загальнодержавного значення. Не виключено, що доведеться вносити зміни до Конституції. Але щоб майбутня Верховна Рада була спроможна на консолідовані рішення, потрібно вже зараз зшивати суспільство. Зробити це реально, було б бажання.