"Якої різниці" стало більше. Як Зеленський і Медведчук допомагають один одному

Оприлюднені Центром "Соціальний моніторинг" результати соціологічного опитування залишають більше питань, ніж дають відповідей. Наприклад, формулювання ряду питань нагадало меседж-бокс для телеканалів з так званого "пулу Віктора Медведчука" (до цієї групи відносять канали "112 Україна", News One і ZIK).

Зокрема, мова про такі питання, як "Чи є діюча українська влада незалежної у своїй економічній політиці, або ж на економічну політику впливають інші країни і/або організації?", "Які країни/організації сьогодні впливають на економічну політику України найбільше?" або "Наскільки корисним або шкідливим виявилося запрошення іноземних громадян на роботу в українські органи влади (Кабінет Міністрів, керівниками областей) і управління українськими державними компаніями ("Укрзалізниця", "Нафтогаз" та ін.)" тощо.

Отже, 45,4% опитаних вважають, що українська влада повністю залежна від іноземного впливу. А на Донбасі — він в опитуванні стоїть осібно — іноземних "агентів впливу" побачили майже 60% респондентів. Більше половини українців, 54%, назвали Міжнародний валютний фонд центром впливу на економічну політику Києва. Це не дивує на тлі атак на найбільшого кредитора нашої країни, яку ведуть політики з різних таборів і цілий ряд підконтрольних їм медіаресурсів.

Євросоюз в контролі над Україною запідозрили 44%. Цікаве співвідношення тих, хто побачив зовнішній контроль з боку Росії і США. Кремль впливовим центром вважає кожен четвертий опитаний по країні в цілому і всього 8% — на Донбасі. А вплив Білого дому на Банкову побачив кожен третій в Україні в цілому і 65,5% жителів Донбасу.

Не менш показовими є і відповіді на питання про ефективність запрошених до органів влади і бізнес-структур у нашій країні "варягів".

25% вважають роботу експатів не просто неефективною, а дуже шкідливою, ще 27,8% — швидше шкідливою. Тобто в сумі точку зору про шкідливість "варягів" розділяє понад половина опитаних.

У такому ж дусі відповіли українці на пропозицію соціологів оцінити зобов'язання України перед МВФ (мова про ринкові ціни на газ і опалення, оптимізації шкіл і продовження реформи охорони здоров'я).

Зрозуміло, що питання складені маніпулятивно, їх формулювання багато в чому програмують відповіді. Але не будемо зараз зупинятися на найчесніших українських соціологах. Важливо відзначити інше: отримані дані свідчать про падіння довіри до нинішньої влади і паралельне зростання показників "Опозиційною платформи — За життя". Але не самі по собі ці дані цінні — приблизно такі ж настрої виборців фіксують і інші соціологічні фірми. Мова про те, як крок за кроком формується зараз порядок денний для населення, який знову включає тези про підступний Захід, поганих американців, жадібний МВФ. А деякі телеканали, сайти і газети, уважні до думки Кремля, вже не соромляться вголос говорити про "громадянську війну в Україні".

Фоном же у всіх соцдослідженнях проходить незадовільність людей розвитком подій в країні. Відрізняються хіба що відсотки: десь трохи оптимістичніше, а тут і зовсім у чорних тонах.

Знаючи характер вищих представників нинішньої влади, можна очікувати, що переможе спокуса простих рішень, тобто в даній ситуації — задовольняти інтереси тієї групи виборців, яка в процентному співвідношенні більша за інші. І це точно не свідомі патріоти, які знаходяться в меншості, а виборці, що об'єднуються висловом "яка різниця", який став крилатим. Люди, для яких їхнє матеріальне становище є вирішальним аргументом в їхньому ж політичному виборі. Рік тому більшість з цієї групи людей проголосувала за Зе-команду в надії на швидке вирішення всіх проблем. Однак "влада нових осіб" за рік не змогла задовольнити їхні запити — ну не вважати ж таким подарунком підвищення мінімальної зарплати на $10 з вересня цього року. Тому ті, хто "голосує гаманцем", повертаються на свої електоральні ліжбища: до тієї ж ОПЗЖ зокрема, і скаржаться звідти соціологам на рух країни в напрямку "кудись не туди".

А куди треба рухатися Україні, їм все більш виразно показують відомі телеканали. Ось і отримуємо такі результати соціологічних опитувань, після яких незрозуміло — чи на пику нарікати, чи на дзеркало. Дійсно, якщо попереду нас усіх чекає мир, то навіщо нам незрозумілий блок НАТО, навіщо військова допомога Вашингтона? Ну і що, що мир здобутий шляхом здачі країни агресору? Яка, власне, різниця?.. У цифрах це відображається наступним чином: кількість прихильників надання автономії у складі України непідконтрольним територіям Донецької і Луганської областей (сумарно 42,7%) перевищує кількість противників такої ідеї (39%). Ще 69,6% вважають, що Україна повинна вести прямі переговори з РФ для досягнення миру на Донбасі, а 50,7% підтримують ідею прямих переговорів з керівництвом самопроголошених Донецької і Луганської республік для досягнення миру. Проти — 38,5%.

Ось так сама ж влада своїми непослідовними заявами і непродуманими діями підштовхує виборця в напрямку Медведчука і його однопартійців. А ті й раді підсобити.