Нація емо. Що за 27 років встигли наобіцяти українцям кандидати в президенти
Про веселих, сумних, повчальних і просто цікавих історіях на виборах пропонуємо вам згадати в нашій рубриці "Історія українських виборів" в рамках проекту "Вибори-2019. Який нам потрібен президент".
"Армія - мова - віра", "Новий курс", "Наступ - 2019", "Чесних більше"... Оскільки наш виборець на протязі майже 30 років незалежності так і не навчився глибоко вникати в передвиборчі ініціативи кандидатів, ті борються за владу гаслами на білбордах або вірусною рекламою в соцмережах.
"ДС" вирішила згадати, що українцям обіцяли кандидати в президенти в своїх передвиборчих програмах. І що з цього було виконано.
Переможець президентських виборів 1991 р. Леонід Кравчук назвав свою програму "Нова Україна" 5 "Д". Державність (державність), демократія, добробут, духовність, довіра. Нескладно помітити, що в ній відсутня конкретика, а деякі моменти взагалі виглядають ідеалістично. Наприклад, "треба передати власність людині, зробити його господарем своєї праці і результатів цієї роботи. Виробникам - повний простір для ініціативи, непрацездатним і малозабезпеченим - соціальний захист і допомогу з боку держави". Однак треба враховувати, що перші президентські вибори проходили паралельно з референдумом, подтверждавшим українську незалежність, тому перед Кравчуком, який, і це розуміли всі, ті вибори вигравав, стояло завдання не провалити референдум.
Економічні проблеми, що звалилися на Кравчука, посилилися політичними чварами. Що призвело до позачергових виборів президента у 1994 р. Ситуація в країні була описана у преамбулі передвиборної програми Леоніда Кучми, який переміг на тих виборах, так: "Україна на переломі. Масова зупинка виробництва, зубожіння людей, занепад духовного життя, загроза втрати цілісності держави - такий результат самоізоляції, відсутність волі в здійсненні реформ". Частина цієї преамбули виборці зможуть побачити в багатьох програмах кандидатів і в 2019-м.
Кучма обіцяв Україні нову Конституцію (вона була прийнята влітку 1996-го), Конституційний суд (почав роботу в жовтні 1996-го) та розширення прав місцевих органів влади, насамперед - у формуванні бюджету. До реальної децентралізації справа дійшла тільки зараз. Кучма обіцяв боротися з корупцією і мафією. В економічній політиці він позиціонував себе як ринковик, ліберал, обіцяв грошову реформу. Вона почалася з вересня 1996-го. Тобто і цей пункт виконав.
Він також виступав за відновлення взаємовигідних господарських зв'язків з Росією та країнами колишнього СРСР, одночасно з подальшим настроюванням таких зв'язків з країнами Західної Європи та США. У ті роки ностальгія за распавшимся СРСР була одним з ключових елементів передвиборчої кампанії. У програмі Кучми її посилили обіцянкою надати російській статус офіційного при збереженні українською мовою статусу державної мови. Цей пункт він не виконав.
"З метою концентрації національного капіталу буду ініціювати створення промислово-фінансових груп, міжгалузевих концернів і трестів, індустріально-банківських холдингів", - обіцяв Кучми. Саме в часи його першого президентства і почалося становлення олігархів, тобто впливових ФПГ. Так що пообіцяв - зробив. А під час другого його рядок олігархічна система в країні посилилась. На жаль, остаточно її зламати так ніхто і не наважився досі.
У 1999-му Кучма обіцяв позаблоковість і збереження стратегічного партнерства з Росією. Однак пункт про офіційне російською з програми зник. Значна її частина присвячена економічним моментам. Вона називалася "економіки добробуту" і передбачала темпи економічного зростання-не менше 7% щороку, створення 1 млн нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 рази. Кучма обіцяв сильну контрактну армію, нову військову доктрину і відверто популістські речі - двопалатний парламент і прийняття Кодексу честі держслужбовця і народний контроль над його дотриманням.
"Переконаний у правильності обраного шляху. Відмова від отриманого величезними зусиллями - згубний. Впевнений - наступні п'ять років істотно змінять життя на краще", -резюмував кандидат у президенти. Як всі пам'ятають, другий його термін запам'ятався "справою Гонгадзе", "плівками Мельниченка", акцією "Україна без Кучми", "кольчужним скандалом", спробою Росії захопити Тузлу... Одним словом, другу половину свого десятирічного терміну Леонід Данилович просидів на пороховій бочці. Тут не до виконання передвиборних обіцянок.
"П'ятирічне правління нинішнього президента України переконливо показало всю хибність і згубність курсу так званих "радикальних ринкових реформ". Інакше і бути не могло. Адже проводиться цей курс не на користь трудового народу, а заради збагачення нової буржуазії... Держава фактично втратила економічну і політичну незалежність". А цей пункт передвиборчої програми основного суперника Кучми комуніста Петра Симоненка може без редакційних правок з'явитися трохи чи не в кожній другій передвиборчій програмі в 2019-м. Часи змінюються, а противники реформ і глашатаї конспірології про "світової закуліси" все одно мають свого виборця.
Симоненко в 1999 р. ще обіцяв надати російській мові статус державної, ліквідувати заборгованості по зарплаті, ввести держрегулювання соціально-економічних процесів. У зовнішній політиці - відмова від вступу в НАТО, динамічний розвиток відносин з Росією, Білоруссю, визнання їх стратегічними союзниками, створення єдиного економічного простору.
На президентських виборах 2004-го, закінчилися Майданом і третім туром голосування, конкурували Віктор Ющенко і Віктор Янукович. План Ющенка називався "Десять кроків назустріч людям". Створити 5 млн нових робочих місць, забезпечити пріоритетне фінансування соціальних програм, збільшити бюджет і зменшити податки, змусити владу працювати для людей і вести рішучу боротьбу з корупцією, створити безпечні умови для життя людей, захистити цінність сім'ї, повагу до батьків і права дітей, сприяти духовності, зміцненню моральних цінностей, сприяти розвитку українського села, підвищити боєздатність армії, проводити зовнішню політику в інтересах народу України. Кожен пункт детализировался.
Ющенко не обіцяв членство в НАТО чи ЄС, зате в його програмі є про москву: "Відносини з Росією будуть взаємовигідними, дружніми і стабільними".
Що з цього вдалося зробити Віктору Андрійовичу? Вибори 2004-го - той випадок, коли емоції взяли верх. Якби жителі Донбасу уважно простудіювали плани свого земляка Януковича, а він обіцяв євроінтеграційний поступ, ліберальну економіку, політичний плюралізм і т. д. - то, можливо, не відбувалися б ті розколи, які були. У програмі "проффессора" ніякої тобі регіоналізації, російської мови, особливої захисту жителів Донбасу. Господарник і державник.
Інша риторика у Януковича з'явилася в 2010-м. У своєму програмному документі "Україна - для людей" він пише: "Вірю в те, що народ України дасть свою категоричну оцінку всій помаранчевій владі, цим бездарним політикам, через вибори очистить українську владу від популістів, політичних авантюристів та корупціонерів". А в п'ятому її пункті з'являється обіцянку надати російській мові статус другої державної. Це Янукович не зробив, але для розколу суспільства вистачило й мовного закону Ківалова-Колесніченка.
У нього в 2010-му з'являється позаблоковість України, відновлення дружби з Росією і країнами СНД, але при цьому забезпечення партнерства з США і країнами "Великої двадцятки". До речі, Янукович мав намір (так написано) боротися з корупцією, захищати конституційне право громадян на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Ще тодішній головний опозиціонер обіцяв іпотечне кредитування з фіксованою ставкою не більше 7%, будівництво соціального житла (за 10 років побудують 1 млн квартир), до 2020-го - 50 млн населення країни.
З того, що він встиг, - новий Податковий кодекс, продавлювання якого спровокувало перші масові виступи проти режиму Януковича рівно вісім років тому. 3 грудня "податковий майдан" був розігнаний, частина його активістів переслідувалася владою.
У 2010-му Юлія Тимошенко назвала свою програму "Україна переможе. Україна - це ти". У ній, до речі, можна знайти начерки нинішнього "Нового курсу": обрання суддів самими громадянами, референдуми як механізм народовладдя, зменшення кредитних ставок і т. д. І тоді, і тепер вона була проти продажу земель сільськогосподарського призначення. У зовнішній політиці Тимошенко обіцяла, що Україна стане членом ЄС. Коли ми побудуємо Європу в Україні. Є там і про дружбу з Росією, в основу якої Тимошенко планувала покласти потенціал існуючої кооперації та взаємовигідного економічного співробітництва. А текст своєї програми Юлія Володимирівна завершила словами: "Україна понад усе! Слава Україні!".
І нарешті, дострокові вибори 2014 р. Петро Порошенко представив виборцю програму "Жити по-новому"". Він, зокрема, гарантував перевибори Ради до кінця 2014-го, що було зроблено, проте обіцянку, що вони пройдуть за відкритими партійними списками, реалізувати не вдалося. І, очевидно, вже не вдасться. Обіцяв Петро Олексійович внести закон про парламентську опозицію (це мінус), домогтися безвізового режиму з країнами ЄС (це плюс), до кінця терміну почати переговори про повноправне членство в Євросоюзі (це - навряд чи), реформувати міліцію, СБУ, прокуратуру, суди (це - частково). Виконаний пункт про модернізації ВПК і збільшення фінансування армії.
Про Росію він згадує лише раз, і то нетрадиційно для попередників: "Ми, українці, хочемо бути вільними. Тому спроби поневолення, зовнішнього чи внутрішнього, отримують від нас гідну відсіч, що доведено Майданом і боротьбою проти російської агресії".
Програма Тимошенко "Час встановити справедливість" містить багато, що за ці роки виконано чинною владою. У 2014-му Юлія Володимирівна закликала ліквідувати будь-яку залежність від РФ. І при цьому - дружити з непутінською демократичною Росією. Цікаво, що Тимошенко при збереженні за українською мовою статусу державної пропонувала гарантувати російської мови та інших мов нацменшин офіційний статус в регіонах, де за це виступає переважна більшість.
Можливо, ці вибори стануть першими, коли українці, нарешті, проголосують розумом. І прочитають програми кандидатів на верховну владу, а не тільки їх гасла на білбордах. Інакше знову повториться ситуація, коли спочатку когось обирають, а потім скаржаться, що куди не підеш - скрізь граблі розкидані...
