Наступ перед поразкою. Чому Кадиров знову обіцяє "забрати Київ"

Вже можна підбити перші підсумки "нового російського наступу". Для нас, звісно, немає жодної різниці, нове воно чи продовження старого. Але для Кремля така різниця є, і навіть дві.

Два мотиви Путіна

По-перше, вже оголошено, що 21 лютого Путін звернеться із посланням до федеральних зборів. Минулого року він його кілька разів відкладав і, зрештою, переніс на новий рік. І "новий наступ" необхідний йому як переможний фон для його послання, яке, за задумами Кремля, має вилитися у всенародне торжество. На 22 лютого в Москві на стадіоні "Лужники" анонсовано мітинг-концерт "до дня захисника вітчизни" (і до роковин повномасштабного вторгнення 24 лютого) за участю Путіна, подібний до того, що було проведено 18 березня минулого року до восьмої річниці анексії Криму.

У російських ТГ-каналах можна знайти розповіді про те, як Путін на нарадах із військовими вимагає показати до 21 лютого "значні результати". Втім, усі розуміють, що "для внутрішнього споживання" можна видати за "стратегічний успіх" будь-яке селище. Ну, а решту пообіцяти "в найближчому майбутньому".

Такими обіцянками вже сипе голова Чечні Рамзан Кадиров, який повернувся до ролі "піхотинця Путіна". "У нас є жива сила, яка може дійти до Києва, забрати Київ. Сьогодні, якщо буде наказ верховного головнокомандувача, то наші підрозділи міністерства оборони, національної гвардії, поліції, позавідомчі — у нас всі підрозділи, всі до єдиного готові. А далі — як ухвалить рішення президент", — заявив Кадиров в інтерв'ю пропагандистці Ользі Скабеєвій на телеканалі "Росія 1".

Однак у Путіна є й інший мотив, важливіший. Він хоче встигнути, доки до нас не прибули західні танки та інша важка зброя, яка має допомогти нам відновити контрнаступ. І якщо "для внутрішнього споживання" можна обійтися обіцянками Кадирова, то передчуття поразки змушує Путіна саме зараз вимагати від свого генштабу перемоги за будь-яку ціну.

Скільки резервів у ЗС РФ

Очевидно, що до 24 лютого ворог може приурочити черговий ракетний удар по наших містах. "Якщо говорити про інтервал від одного масованого ракетного удару до іншого, це, як правило, до двох тижнів. І можемо помітити, що два тижні від попереднього до наступного — це якраз 24 лютого ", — підтвердила в ефірі телемарафону речник оперативного командування "Південь" Наталя Гуменюк. — Пам'ятаючи про схильність ворога до сакральних дат, треба бути напоготові".

Не виключено, що Путін захоче цього дня зробити удар особливо масованим. Але це не допоможе йому переломити хід війни.

Те саме можна сказати про його "новий наступ". Він може зараз кинути у бій усі сили. Але це не дасть йому бажаної перемоги.

У цьому зв'язку зазначимо, що в західних медіа гуляють різні оцінки російських резервів. І деяке перебільшення тут не завадить, якщо воно сприятиме прискоренню західної військової допомоги. Як приклад наведемо заяву президента Польщі Анджея Дуди. "Якщо найближчими тижнями ми не відправимо в Україну військову техніку, Путін може перемогти. Він може перемогти, і ми не знаємо, де він зупиниться ", — наголосив він в інтерв'ю французьким журналістам. Меседж Дуди абсолютно правильний: якщо не хочете, щоб Путін дійшов до Ла Маншу, то треба зробити все для того, щоб він зазнав поразки в Україні.

Можливо, саме бажанням вразити західних обивателів пояснюються цифри, які з'явилися днями в американському журналі Foreign Policy: "За оцінками українських військових, Росія вже має 1800 танків, 3950 бронемашин, 2700 артилерійських систем, 810 радянських реактивних систем залпового вогню, таких Град" та "Смерч", 400 винищувачів та 300 вертольотів, готових до нової хвилі атак". Одразу після цих цифр журнал навів слова високопоставленого американського військового чиновника. Він охарактеризував російські війська, які вже вкинуті на поле бою, щоб затикати проломи в обороні, як "погано оснащені, погано навчені та квапливі".

Якби російське командування справді мало в готовності до використання 1800 танків, то вони вже були б пущені в бій, бо Путіну потрібні стратегічні успіхи прямо зараз. Натомість все, чим можуть похвалитися росіяни за час "нового наступу", це взяті ціною величезних втрат Соледар та кілька селищ.

А спроба атаки на Вугледар узагалі завершилася розгромом російського угруповання. Європейцям про це розповіло видання Politico Europe. Воно наголосило, що під час спроби штурму українського шахтарського містечка Росія втратила цілу елітну бригаду — 155-ту окрему гвардійську бригаду морської піхоти. У той же час американський Інститут вивчення війни (ISW) пише, що поразка під Вугледаром послабила віру російських "воєнкорів" у здатність ЗС РФ розпочати рішучий наступ.

Російська шовіністична публіка одразу ж почала звинувачувати в катастрофі російське командування. Наприклад, ТГ-канал Grey Zone констатував "чергову кризу у командуванні військами та управлінням боєм на рівні штабів". Колишній "міністр оборони ДНР" Ігор Гіркін (Стрєлков) визнав, що російськими командирами "зразково повторені всі помилки, які тільки робилися раніше". "Загалом, на цьому і закінчився широко анонсований по мережі "ура-воєнкорами" наступ російської армії на всьому Донецькому фронті", — резюмував він.

Колишній "секретар ради безпеки ДНР" Олександр Ходаковський поставив питання, чому російські війська витрачають свої обмежені ресурси на дрібномасштабні наступальні операції, а не накопичують потенціал для повномасштабного наступу. "Винні в такій методиці не лише військові — значною мірою на їх рішення сьогодні впливають суб'єктивні фактори", — визнав він, посоромивши назвати головним із цих факторів Путіна. Але згадав "споживчі очікування, коли мільйони споживачів чекають на добрі новини, і коли армія їх не дає — суспільний настрій формується не так, як хотілося б".

Для нас важливо те, що навіть за ворожими оцінками Росія зараз не має достатнього наступального потенціалу. І замість того, щоб той накопичувати, Путін його поспішно витрачає, намагаючись таким чином втекти від поразки.

З цього ми можемо здобути уроки для себе. Попереду на нас чекають важкі тижні та місяці. Завищені очікування гратимуть проти нас. Натомість треба бути морально готовими до різних подій на фронті. Не виключено, що ворог, за наказом Путіна не зважаючи на втрати, зуміє домогтися ще якихось тактичних успіхів. Але це не привід для паніки та істерики. І зовсім не потрібно квапити наших військових. Час контрнаступу прийде, і прийде незабаром — інакше Путін не поспішав би ставити перед своїм генштабом нездійсненні завдання. І кремлівській пропаганді не знадобилося б терміново годувати росіян смішними обіцянками Кадирова "забрати Київ".