Спадщина Чехословаччини. Коли і на що Україна поміняє старі L-39 "Альбатрос"

Військове керівництво країни має розуміння, що військово-повітряна радянська техніка не вічна, а можливостей для серійного виробництва бойових літаків в Україні немає. З цієї нагоди у травні минулого року Міноборони опублікувало документ під назвою "Візія 2035", де було викладено бачення стану та структури військово-повітряних сил та ППО через 15 років. Однак у ньому не зазначені кроки, які треба робити прямо зараз, щоб отримати реальний результат. Адже для того, щоб вийти на зазначені в документі параметри до 2035 р., необхідно підписати перший контракт на постачання 6-12 універсальних бойових літаків уже у 2022 р. Але жодних коштів на цю мету у військовому бюджеті на наступний рік для Повітряних сил України не передбачено.

Хоча на військово-морський флот знайшлися і кредитні кошти, і можливість допомоги від союзників. Але ефективність таких вкладень, при тому, що Росія в Азово-Чорноморському регіоні має повну перевагу в повітрі та засоби ураження місць базування флоту, викликає великі сумніви.

Зрозуміло, що знайти величезні кошти на купівлю літаків західного виробництва та необхідного обладнання дуже непросто. З іншого боку, приватні компанії скуповують списані винищувачі по всьому світу. Наприкінці листопада 2021 р. стало відомо, що французька приватна компанія Advanced Redair European Squadron придбає 12 винищувачів Mirage-2000-5EDA/DDA зі складу ВПС Катару, які замінюються новими Rafale від компанії Dassault Aviation. Французи використовуватимуть придбані винищувачі як навчальні літаки потенційного супротивника за контрактами з ВПС Франції.

Або інше повідомлення з цієї серії — 22 листопада уряд Норвегії оголосив, що дванадцять винищувачів F-16 Королівських повітряних сил було продано американській приватній компанії Draken International. З 2017 р., коли Норвегія стала отримувати нові F-35, почалася підготовка до виведення з експлуатації винищувачів F-16. Загалом країна свого часу купила 74 багатоцільових винищувачи F-16A/B Viper, з яких 56 оновлено у рамках програми модернізації MLU (Mid-life Update). Доля решти машин на сьогодні невідома, але, за деякими даними, ведуться переговори з однією з країн НАТО щодо їх продажу, проте потенційний покупець не розкривається.

Отже, очевидно, що нам, як і більшості країн Східної Європи, спочатку доведеться задовольнятися машинами беушних. У зв'язку із чим варто починати з якихось відносно дешевих заходів. Наприклад, купити партію навчально-бойових літаків, а ще краще — розгорнути їхнє викруткове складання. Звичайно, мова може йти тільки про реактивну техніку для заміни L-39 "Альбатрос" виробництва Чехословаччини. Претендентом тут є навчально-бойовий літак M-346 від італійської компанії Leonardo Aircraft. Машина свого часу проєктувалась спільно з російським ВАТ "Дослідно-конструкторське бюро ім. О. С. Яковлєва", проте через розбіжності спільна технологія на завершальному етапі припинилася. У результаті кожна компанія отримала документацію на базову версію майбутнього літака (планер), після чого адаптувала власні двигуни і випустила, відповідно, M-346 і Як-130.

У результаті М-346 нині є дуже поширеною у світі машиною. Так, італієць використовується для навчання пілотів в Італії, Сінгапурі, Ізраїлі, Азербайджані, Туркменістані та Польщі. Російський Як-130, крім ВКС РФ, перебуває на озброєнні ВПС Алжиру, Бангладеш, Республіки Білорусь, М'янми, Лаосу та В'єтнаму.

До речі, є ще й китайський варіант: Hongdu L-15 – фактично планер Як-130 з українським двигуном АІ-222-25Ф (на російських Як-130 також стоять локалізовані АІ-222-25, тільки без форсажної камери).

Оскільки наші нинішні відносини з Китаєм обтяжені через "Мотор-Січ", варіант з Hongdu L-15 варто відкинути як нереалістичний, а що стосується M-346, то тут є варіанти. Тим більше що фірма пропонує, наприклад, модифікацію M-346FA, що може використовуватися як літак для підготовки пілотів бойової авіації, а також легкий винищувач або літак-розвідник. M-346FA оснащений багаторежимним радаром Grifo, системою радіоелектронної боротьби, розвідувальним модулем, а також сімома точками для встановлення озброєнь класу "повітря-повітря" та "повітря-земля" загальною масою до 2 т. Фактично M-346FA — це ідеальний варіант недорогого бойового літака з низькою вартістю експлуатації. Отже, старт переговорного процесу з італійським виробником міг би стати гарним початком для першого етапу переозброєння Повітряних сил з техніки радянського виробництва на західні зразки.