Наша відповідь "Іскандерам". Навіщо повернули в стрій радянські ЗРК "Печора"

Минулого тижня багато ЗМІ, розповідаючи про чергові навчання військовослужбовців харківського зенітно-ракетного полку, піднесли як новину, що наші сили протиповітряної оборони мають такі, здавалося б, застарілі зенітно-ракетні комплекси малої дальності, як С-125 (в експортному позначенні "Печора"). Однак насправді вони у варіанті "Печора-2Д" перебувають на озброєнні в Україні як мінімум з 2015 року.

Окупація Криму і можливе повномасштабне вторгнення Росії в 2014 році поставило наші збройні сили в дуже непрості умови. Було очевидно, що за російською військовою доктриною першим етапом "великої війни" стане атака з повітря. Тому одним з перших напрямків модернізації і відновлення боєздатності армії стали частини ППО.

Проте фактично в глобальному плані крім комплексів С-300 протиставити було, власне кажучи, і нічого. Тоді військові почали шукати можливості для повернення в стрій знятих з озброєння комплексів. У тому числі, С-300 модифікації В-1, "Куб" та деяких інших.

Окремо в цьому списку стояв С-125 "Печора" (або в радянській армії – "Нева"). По-перше, він був знятий з озброєння відносно недавно – в 2005 році, тому можна було знайти фахівців для його експлуатації, по-друге, на базах зберігання було досить багато зенітних ракет 5В27. Настільки багато, що починаючи з 1992 року всі експортні контракти на постачання і модернізацію зарубіжних С-125 (а станом на початок нульових "Печора" була на озброєнні щонайменше 30 країн), які проводилися російськими і білоруськими фірмами, забезпечувалися саме Україною.

І, нарешті, третє: на той момент існували вітчизняні напрацювання модернізації цього комплексу. Йдеться насамперед про київську фірму "Аеротехніка-МЛТ", яка ще в 2008 році представила свій варіант модернізації С-125-М1 версію С-125-2Д. Причому це був не просто дослідний зразок, як це практикує більшість невеликих контор, а саме робочий варіант, реалізований у вигляді двох експортних поставок – до Уганди і Анголи.

Інших варіантів різко збільшити щільність бойових порядків ППО на той момент не було, тому Генеральний штаб прийняв рішення про повернення в стрій комплексів С-125 у варіанті саме "Печора-2Д". Одночасно була профінансована технологія продовження ресурсу наявних на складах зенітних ракет. Для цього на Павлоградському хімічному заводі була відкрита лінія, на якій вибухові речовини в твердопаливних двигунах і ракетних прискорювачах замінювалися аналогічними вітчизняного виробництва. До речі, саме через доступність в конструкції нової протикорабельної ракети використаний дещо модернізований прискорювач від С-125.

За дуже короткий час "Печори" були поставлені до складу українських бригад і полків ППО, інтегровані в системи управління С-300. Кількість комплексів на озброєнні – інформація найвищого рівня секретності, тому можна оперувати тільки даними від 2017 року, згідно з яким на озброєнні Повітряних Сил України є 5 дивізіонів С-125-2Д, що використовуються для прикриття атомних електростанцій і гребель Дніпровського каскаду.

Такий варіант використання для прикриття стратегічних об'єктів для немобільного С-125, є оптимальним, однак в умовах наявності у противника далекобійних керованих засобів як повітряного, так і наземного базування стаціонарні позиції є вкрай уразливими для ударів. Тому в умовах масованого застосування "імовірним супротивником" "Калібрів" і "Іскандерів" розрахунки цих ЗРК в повній мірі можна вважати такими собі "камікадзе" — їхнім завданням є зробити, принаймні, один залп, завдавши противнику хоч якихось втрат.

В цьому плані актуальним є створення мобільного варіанта комплексу. Тут варто звернути увагу на білоруський воєнпром, який пропонує як для власної армії, так і на експорт широку гаму мобільних варіантів С-125. Основним є С-125-2БМ "Алебарда" на напівпричепі, однак є реальні варіанти установки, наприклад, на танк Т-55. Аналогічні розробки нібито ведуть і в київській "Аеротехніці-МЛТ", проте публічно ця інформація не підтверджена, зважаючи на загальну закритість теми ППО.

З цієї ж причини достеменно невідомо, чи прийнятий на озброєння ЗСУ протикорабельний варіант комплексу С-125-2Д1 "Печора-2Д". Остання інформація про проходження державних випробувань датується листопадом 2018 року, коли були зроблені практичні пуски на полігоні ЗСУ в Херсонській області. За твердженням конструкторів, на модернізованій ракеті 5В27Д-М1 з напівактивною головкою самонаведення реалізований комбінований спосіб наведення на ціль. На початковій ділянці траєкторії застосовується інерційне наведення на визначену точку з радіокорекцією залежно від її положення і швидкості при маневрі цілі. На кінцевій ділянці траєкторії застосовується напівактивне самонаведення після захоплення цілі при підсвічуванні нової РЛС FCR-125.

Власне, як повноцінну протикорабельну ракету розглядати цей варіант не можна. Комплекс С-125 штатно може вражати наземні цілі, проте в далекі радянські часи такі навчально-бойові завдання навіть не відпрацьовувалися розрахунками — вистачало інших засобів берегової оборони. У наших же умовах, як і у випадку з зенітними С-125 взагалі, це такий собі бюджетний і швидкий варіант посилення оборони узбережжя Азовського і Чорного морів – принаймні, до постановки на озброєння комплексу Р-630 "Нептун".