Народний трибун Загороднюк. Чому Міноборони відмовляється від підготовки до великої війни з Росією

Дуже часто висловлювання людей, від яких залежить, наприклад, військова доктрина країни, радикально протилежні. Дуже яскравий і характерний приклад — ставлення до призову на військову службу. Тільки в кінці жовтня начальник відділення комплектування Управління персоналу Командування Сухопутних військ ЗСУ Микола Качаненко заявив, що в Україні можуть знову почати призивати в армію з 18 років, притому що нині мінімальний вік призовника становить 20 років. А буквально вчора в черговому інтерв'ю міністр оборони Андрій Загороднюк заявив, що скасування призову на строкову службу — це його персональна мета".

Взагалі історія з призовом на строкову службу стара, як сама Україна. Після отримання незалежності країна отримала і обов'язковий призов до 18 років на два роки. Потім армія почала стрімко зменшуватися, стільки "гарматного м'яса" не було потрібно, і поступово стали знижувати термін служби (дійшли до одного року). При цьому на всіх рівнях говорили про пріоритет служби за контрактом.

У підсумку до 2014 р. прийшли з тим, що значна частина бойових частин була укомплектована контрактниками, а строковики залишилися переважно у Внутрішніх військах і допоміжних частинах. Як показала війна, такий підхід виявився неоднозначним. З одного боку, довелося терміново оголошувати мобілізацію, з іншого — так як більша частина чоловічого населення все-таки пройшла строкову службу, то певний досвід мала.

В результаті станом на сьогодні призовний вік з 2016 р. встановлений на рівні 20-27 років. Таким чином, призовники даної вікової категорії, визнані придатними до стройової підготовки та не мають підстав для відстрочки або звільнення від армії, зобов'язані пройти службу в лавах Збройних сил України: 18 місяців — призовники, які не мають вищої освіти та 12 місяців — призовники зі ступенем спеціаліста або магістра. При цьому, незважаючи на підвищення віку призовників-строковиків, молоді люди 18-19 років мають право пройти службу в армії на добровільній основі (за контрактом).

Зрозуміло, що строковиків не відправляють воювати на Донбас і переважно комплектують частини Національної гвардії, Прикордонної служби та Державної спецслужби транспорту.

Що стосується основного питання — кількості, то ситуація з призовниками останнім часом така: в 2014 р. покликане 37 тис. осіб, у 2015-му — 33 тис., 2016-го — 30 тис., 2017-му — 27, 5 тис., 2018-му — 33 тис. Хоча ці цифри досить умовні, так як мобілізаційні можливості держави завжди були, є і залишаються військовою таємницею, однак динаміка добре видно.

А якщо врахувати, що на березень 2018 р. чисельність ЗСУ становить 255 тис. осіб, НГУ — 42 тис. осіб, а Прикордонної служби — близько 50 тис., то треба розуміти, що на нинішньому етапі солдати строкової служби погоди не роблять.

Однак явно зрозуміло, що стільки людей в збройних формуваннях просто не по кишені нашого небагатого державі і різке збільшення викликане насамперед війною на Донбасі та окупацією Криму. Вже зараз утримувати їх досить накладно, і в середньостроковій перспективі їх кількість з тих чи інших причин доведеться зменшувати.

А значить, роль строковиків навіть у процентному відношенні значно зросте. І навіть якщо отримати толкового спеціаліста затребуваною військової спеціальності за рік (і навіть за півроку) неможливо, однак призов на строкову службу залишиться важливим елементом формування оперативного резерву та територіальної оборони.

Тобто для того, щоб не втратити заклик завтра, його не можна скасовувати ось прямо сьогодні. Плюс нині кожен строковик, який навіть просто несе вартову службу в тилу, або офіцер-піджак, який несе службу в частині забезпечення, приносять чималу користь у плані боєздатності держави. Адже тоді не треба відволікати від бойової роботи тих же контрактників, які можуть поповнити ряди угруповання на Донбасі. А значить, плюс зайвий місяць ротації або бойової підготовки на полігоні, а значить, плюс кілька десятків збережених життів.

Таким чином, зараз потрібно не відмовлятися від призову (хоча розуміти, що таке може статися, наприклад, коли Україна опиниться під "парасолькою" НАТО), а, навпаки, підвищувати престижність такої служби. Може бути, навіть варто взяти на озброєння ізраїльський досвід, коли на державну службу не потрапиш без служби в армії. Одночасно посилюючи відповідальність за невиконання свого обов'язку перед батьківщиною", наприклад, збільшуючи штрафи або навіть криминализируя.

У будь-якому випадку навіть невеликі терміни служби при жорсткому контролі з боку держави (тут і дідівщина, і не залучення солдатів і сержантів до діяльності, яка не відноситься до бойової навчанні) дозволять мати достатньо підготовлений оперативний резерв якщо не першою, то другої черги точно.

Причому зараз поки незрозуміло, на яких принципах буде формуватися територіальна оборона країни, можна вписати туди і людей, які пройшли строкову службу. І тоді не буде такого хаосу, як був, наприклад, в 2014 р., коли батальйони територіальної оборони формували з людей "з вулиці", які в підсумку вкрай неоднозначно проявили себе в ході бойових дій на Донбасі.

Таким чином, очевидно, що наміри Загороднюка відмовитися від призову продиктовані зовсім не наміром підвищити обороноздатність країни, а типовим для "слуг народу" бажанням сподобатися більшості виборців, які з цілком зрозумілих причин і самі не хочуть служити, і дітей своїх не хочуть в армію відпускати. У плані спекуляцій на скасування призову міністр Загороднюк нічим не відрізняється від своїх попередників, про категоричну відміну від яких постійно твердить нова українська влада. Обіцянками скасувати призов в свій час заробляли популярність і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович. Останній навіть у свій час робив вигляд, що виконав цю обіцянку, переставши закликати строковиків у ВСУ при збереженні призову у Внутрішні війська.

Як би те ні було, а об'єктивно відмовитися від призовної армії Україна в умовах війни з Росією, нехай і гібридної, все одно дозволити собі не може. Так що сприймати обіцянки Загороднюка якось інакше, ніж черговий прояв популізму, немає ніяких причин.