"Народна міліція" без контролю над кордоном. Як Путін змушує Зеленського провести вибори в ОРДЛО

У посланні до Федеральних зборів 21 квітня Путін оголосив про "червоної межі". "Ми не хочемо спалювати мости. Але якщо хтось сам має намір остаточно спалити або навіть підірвати ці мости, повинен знати, що відповідь Росії буде асиметричною, швидкою і жорсткою, — заявив він. — Сподіваюся, що нікому не прийде в голову перейти в відношенні Росії так звану червону межу. А де вона буде проходити, це ми будемо визначати в кожному конкретному випадку самі".

Адресатів своєї погрози він не назвав, але можна зрозуміти, що це перш за все Вашингтон, а не Київ. Про війну на сході України Путін взагалі не згадав ні словом. Однак це не означає, що підстави для тривоги зникли. Російські війська, стягнуті до українського кордону, нікуди не поділися. Більш того, вони продовжують прибувати, і, як зізнався наш міністр закордонних справ Дмитро Кулеба на прес-конференції 20 квітня, Росія буде готова до нападу через декілька тижнів.

Привід для нової агресії може бути будь-який, і він може взагалі не залежати від Києва. Наприклад, Путін оголосить, що Вашингтон перейшов "червону межу", і дасть обіцяну асиметричну відповідь — у вигляді удару по Україні.

Коротше, Кремль зберігає загрозу військової ескалації як важіль тиску на Київ, щоб примусити Україну до поступок на переговорах. І зараз саме там, на переговорах, будуть відбуватися вирішальні події.

Кластери примусу

Суть переговорного процесу підтвердив Володимир Зеленський 16 квітня в Парижі після зустрічі зі своїм французьким колегою Еммануелем Макроном. Він повідомив, що на засіданні радників лідерів країн "Нормандської четвірки" 19 квітня "обговорюватимуться кластери, зроблені французькою і німецькою стороною. Будуть доповнення від України. Ці кластери розглядаються також Росією. Всі чотири країни підготують додатки до цих кластерів: з чим згодні, з чим не згодні". Зеленський пояснив, що кластери — це кроки по виконанню Мінських домовленостей, і політичні радники будуть узгоджувати позиції по ним.

19 квітня дійсно пройшло засідання радників в режимі відеоконференції. За його підсумками керівник Офісу президента Андрій Єрмак повідомив, що "радники лідерів України, Франції, Німеччини та Росії домовилися на наступних засіданнях продовжити роботу над узгодженням кластерів, які покликані забезпечити виконання Мінських домовленостей для мирного врегулювання ситуації на Донбасі".

20 квітня посол Франції в Україні Етьєн де Понсен в інтерв'ю "Укрінформу" підтвердив, що зміни, що вносяться кластерами в Мінські угоди, носять принциповий характер, і що вони дійсно зберігаються в таємниці від українського суспільства. "Коли мова йде про проект "Ключові кластери", необхідна така ж конфіденційність, як і в будь-якому переговорному процесі", — сказав посол і поскаржився на те, що з російської сторони стався витік інформації.

Дійсно, 24 березня російське видання "Комерсант" оприлюднило матеріал, де розкривається суть німецько-французького проекту "Ключові кластери по реалізації Мінських угод". За відомостями видання, 12 листопада минулого року радники президента Франції і канцлера Німеччини Еммануель Бонн і Ян Хеккер представили колегам по "Нормандській четвірці" — Андрію Єрмаку і заступнику голови кремлівської адміністрації Дмитру Козаку — перший проект "Ключових кластерів". З того моменту цей документ є головним предметом переговорів в "Нормандській четвірці".

"Комерсант" також оприлюднив останні на той момент варіанти "Ключових кластерів": український від 19 січня, німецько-французький від 8 лютого і російський від 16 лютого. Ми не будемо переповідати їх зміст і все розбіжності між сторонами, але відзначимо два головних яблука розбрату. Це саме ті два пункти, заради яких і починався весь цей проект.

Головні яблука розбрату

Київ у варіанті від 19 січня погодився включити в один кластер, тобто здійснити одночасно: "відновлення Україною повного контролю над державним кордоном як умова для проведення місцевих виборів в ОРДЛО"; проведення місцевих виборів в ОРДЛО; вступ в силу законів України "Про амністію" і про спеціальну (вільну) економічну зону.

Берлін і Париж на догоду Москві відкинули пропозицію Києва і записали в своєму варіанті від 8 лютого, що спочатку повинні бути проведені місцеві вибори в ОРДЛО, а потім вже, в наступному кластері, буде "початок відновлення повного контролю державного кордону України". Москва радісно повторила це в своєму варіанті від 16 лютого.

Але відсутність контролю над кордоном під час місцевих виборів — це тільки півбіди. Друга проблема — це хто буде забезпечувати охорону порядку під час виборів. Грубо кажучи, під дулами чиїх автоматів будуть проходити вибори.

У київському варіанті документа записано, що "громадський порядок і безпека в ОРДЛО підтримується спільними патрулями в складі співробітників правоохоронних органів України та громадян України з ОРДЛО (" народної міліції "), озброєними стрілецькою зброєю, за участю і за посередництва СММ ОБСЄ".

Берлінсько-паризький варіант пропонує щось подібне: "громадський порядок і безпека в ОРДЛО повинні підтримуватися спільними патрулями національної поліції України та народної міліції (поліції) ОРДЛО, за участю і за посередництва СММ ОБСЄ".

А московський варіант наполягає, що "громадський порядок і безпека в ОРДЛО повинні підтримуватися народною міліцією ОРДЛО при моніторингу СММ ОБСЄ". Тобто тут наша Нацполіція взагалі викинута. Вибори будуть проходити під дулами російських окупаційних військ, які і зараз називають себе "народною міліцією ДНР і ЛНР".

Так ось, з питання про контроль над держкордоном до виборів Київ, схоже, вже здався. А якщо ні, то Берлін і Париж будуть дотискати спільно з Москвою. Але у Москви поки не виходить продавити свій варіант патрулів в ОРДЛО. 31 березня Путін мав переговори в режимі відеоконференції з Ангелою Меркель і Еммануелем Макроном. І саме після цього пішла хвиля нагнітання загрози на російсько-українському кордоні.

Подвійний опір

Таким чином, зараз настає вирішальна фаза переговорів. Інформаційною підготовкою до цього можна вважати публічні виступи 20 квітня на тему війни і миру Володимира Зеленського та Петра Порошенка.

Зеленський у відеозверненні до громадян України запевнив, що ми "бігти не збираємося. Тому що здаватися не звикли". Однак він завершив свій виступ зверненням до Путіна: "Готовий запропонувати вам зустрітися в будь-якій точці українського Донбасу, де йде війна". Тобто це чергова спроба "заглянути в очі Путіну".

У той же час Порошенко в телеефірі сформулював позицію, яка, мабуть, буде ключовою в критиці кластерів з боку "Європейської солідарності". А саме: чому в кластерах не задіяні миротворці ООН, яких Порошенко і Верховна Рада офіційно запросили ще в березні 2015-го ? Однак закінчив він словами про готовність об'єднатися з владою, щоб "захистити існування Української держави".

Отже, нас чекає проштовхування кластерів, яким чинитимуть опір дві сили. По-перше, "Рух опору капітуляції" і цілий ряд ветеранських і волонтерських організацій. Вони будуть просто категорично проти реалізації Мінських угод. "Якщо наслідком переговорів буде капітуляція України, як би її не назвали — "гібридною", "кластерною" або "поступовою", громадянське суспільство дасть відсіч, а зрадники неминуче будуть покарані", — попереджають вони в зверненні, оприлюдненому 19 квітня.

Друга сила — це Порошенко і його партія. Вони не можуть виступати проти реалізації Мінських угод, але вони будуть висувати вимогу про миротворців ООН — щоб це стало одним із кластерів.

Для суспільства все це упреться в питання про те, як проводити вибори на Донбасі: під контролем "народної міліції ДНР і ЛНР", тобто окупантів (як наполягає Москва в своєму варіанті кластерів), під контролем миротворців ООН (як пропонує Порошенко) або взагалі не проводити, поки нам не віддадуть контроль над кордоном (це позиція ветеранів).

Тобто це питання буде головним не тільки в переговорах Києва з Москвою, Берліном і Парижем у рамках "Нормандської четвірки". Воно стане головним в нашій внутрішній політиці. Можливо, воно навіть стане вирішальним для подальшої політичної долі Зеленського.