Напарник Ляшко. Чому справу проти Омеляна стане черговим провалом НАБУ
Схоже, Національне корупційне бюро знайшло для себе чергову жертву, яку цілком можна вважати "великою рибою". Ним став отець віртуального українського гиперлупа міністр інфраструктури Володимир Омелян. Вранці 13 вересня детективи НАБУ вручили чиновнику підозра в незаконному збагаченні і декларуванні недостовірних відомостей.
Як пояснила прес-секретар НАБУ Світлана Оліфір, Омелян зацікавив антикорупційний орган тим, що за останні 18 років перебування на держслужбі він офіційно заробив трохи більше 2 млн грн, а витратив не менше 3,5 млн. зокрема, в 2015 р. Омелян купив позашляховик BMW X5 і зібрав $90 тис. і 25 тис. євро. Різниця між цими сумами і змусила НАБУ підозрювати міністра в нечесності. Більш того, як продовжила Оліфер, в тому ж 2015-му міністр не задекларував активи на 3 млн грн, а на наступний рік вже аж на 8 млн.
Сам Омелян за словом у кишеню не поліз і зустрічно звинуватив НАБУ як мінімум в некомпетентності, мовляв, детективи перевіряли його півтора року, вивчили пошту месенджери, опитали всіх знайомих родичів і друзів, витратили на всі ці слідчі дії купу грошей платників податків, але навіть нічого не знайшовши, вирішили звинуватити в якійсь нісенітниці "з однією лише метою - оголосити підозра першому міністрові".
І хоча як міністра Омеляна важко назвати ефективним, а більшість його "прожектів" викликають цілком обґрунтований скепсис, з думкою Володимира Володимировича на рахунок мотивів і НАБУ, і перспектив справи сперечатися важко. Можна хіба що додати, що звинувачення проти міністра з'явилися практично синхронно з аналогічними звинуваченнями проти лідера Радикальної партії Олега Ляшка. І є вагомі підстави вважати, що Омелян потрібен НАБУ, так би мовити, для пари "радикалу". Ось, мовляв, "велика риба" від опозиції, а разом з нею не менш велика від влади, щоб ні у кого не виникло бажання підозрювати НАБУ в політичній заангажованості.
При цьому в Україні мало у кого є сумніви, що нове гучне справу НАБУ розсиплеться так само, як і більшість попередніх, маючи хіба що інформаційний ефект.
Щоб бути в цьому впевненим, досить згадати, наприклад, ще одне аналогічне справа НАБУ річної давності проти народного депутата Євгена Дейдея, звинувачення щодо якого також майже ідентичні звинуваченнями на адресу Омеляна. Тоді, нагадаємо, детективи накопали, що депутат купив квартиру вартістю майже 3 млн грн і два автомобіля, кожен з яких вартістю понад 1,5 млн грн, що явно не відповідало доходам народного обранця. Однак справа затихла вже на стадії отримання дозволу Ради на притягнення Дейдея до кримінальної відповідальності.
На розгляді подання щодо Дейдею профільним комітетом виступив бізнесмен Ігор Лінчевський, який привселюдно заявив, що позичив підозрюваному відповідну суму і, відповідно, ніяких підстав вважати збагачення Дейдея незаконним бути не може. На цьому всі претензії антикорупціонерів до "фронтовику" втратили всякий сенс, тим більше що і комітет виніс рішення про недостатньої обгрунтованості висунутих колезі звинувачень. Сьогодні ні про квартирі, ні про машинах Дейдея вже ніхто не згадує, як мало хто згадує і про скандальну квартирі депутата Сергія Лещенка, на яку той теж позичив грошей у колег і родичів. Можна не сумніватися, що друзі і родичі знайдуться і у Омеляна. Так що турбуватися про міністра явно не варто.
Можна, звичайно, скільки завгодно не вірити кредиторам представників наших політичних еліт, і бути свято впевненим, що можновладці всі свої багатства накрали, але недовіра до справи не пришиєш і в суд з однієї упевненістю не підеш. Але і не потрібно забувати, що сірі доходи в нашій країні - річ буденна і стосуються не лише вищих верств суспільства. Таким чином, в країні, де переважна більшість громадян отримують зарплати в конвертах, розслідувати будь-які справи, засновані на невідповідність доходів з витратами, - це нераціональне витрачання часу, сил і коштів.
Все це мало б сенс тільки в тому випадку, якщо б ідея "нульового декларування" отримала реальне втілення. Тобто після того як еліти домовилися задекларувати все що є, сплативши розумний податок, але не цікавлячись походженням всіх цих мільйонів, і прийняти ситуацію як даність, можна починати звіряти доходи з витратами, і карати тих, хто спливуть підозрілі кошти вже після "нульової" позначки. Проте в країні з тотальними зарплатами в конверті реалізацію ідеї "нульової декларації" не дуже віриться, а значить, виведення капіталів з тіні якщо і буде, то довгим і поступовим, а НАБУ було б правильніше сконцентруватися на нехай і більш складних, але мають якісь перспективи напрямках.
