Початок прем'єріади. Чому партія Зеленського не може зібрати голоси за бджільництво

"День єднання", організований Володимиром Зеленським 16 лютого, за всієї його пафосності переслідує утилітарні цілі. Потрібно підготувати народ до зміни парадигми. Час монобільшості "слуг народу" минув. Настав час парламентської коаліції — отже, і коаліційного уряду на чолі з новим прем'єром. Це продаватиметься людям саме під соусом єднання.

Бджолине фіаско

Реальні ж причини того, що в Офісі президента заговорили про зміну прем'єра та Кабміну, полягають у банальній парламентській кризі. Збирати голоси під економічні законопроєкти, у яких зацікавлена Банкова, стає дедалі важче. Іноді це призводить до повного фіаско.

Промовистим прикладом став законопроєкт №5274-1 "Про бджільництво та захист бджіл". За ним стоять великі та різні інтереси, оскільки Україна є одним із провідних світових виробників та експортерів меду. Лобісти законопроєкту підійшли до справи ґрунтовно. До його авторського колективу було включено 53 нардепи, у тому числі голова комітету з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський, голова комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Андрій Клочко, заступники голови фракції партії "Слуга народу" Євгенія Кравчук та Павло Халімон.

Цей проєкт було винесено на голосування на одному із останніх засідань Верховної Ради. Усі зацікавлені особи були впевнені, що він має спокійно пройти. Але він набрав лише 221 голос за мінімально необхідних 226. Спікер Руслан Стефанчук спробував врятувати проєкт, відправивши його на повторне перше читання. Але й ця пропозиція провалилася — лише 223 голоси "за". Не вистачило трьох голосів.

Тепер авторам цієї ініціативи потрібно проходити із самого початку всю процедуру: проводити проєкт (у допрацьованому вигляді) через комітети, добиватися включення його до порядку денного тощо. А це означає втрачений час і гроші.

Десять бід Зеленського

Для Зеленського це той випадок, коли біда сама не ходить, а десять за собою водить. Почалося все з ерозії фракції "слуг народу". Якийсь час нестачу голосів заповнювали депутатські групи "За майбутнє" та "Довіра". Але останніми місяцями парламентська криза поглибилася.

Зараз ерозія монобільшості досягла тієї стадії, коли Банкова має лише 180 надійних голосів "слуг народу", притому що у фракції числиться 241 нардеп. Інші або відсутні з різних причин, або орієнтуються на інші центри впливу, що конкурують із Банковою.

Група "За майбутнє" налічує 21 члена, "Довіра" — 20. Тобто навіть якщо вони дають свої голоси у повному обсязі, Банкова вже не має гарантій проходження потрібних проєктів. Більше того, ці дві групи, побачивши, що ОП від них залежить, відчули себе у ролі власників золотої акції та почали грати на підвищення ціни своїх послуг. Виявляється це не лише у саботажі деяких економічних законопроєктів, у яких зацікавлена Банкова. Є ще кадрові питання.

Наприклад, ще три місяці тому, 18 листопада, публічно оголосив про свою відставку голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко. Але він досі працює на цій посаді. Справа в тому, що за Конституцією голову ФДМУ звільняє Верховна Рада. І вона ж призначає цього чиновника за поданням президента. Питання про відставку Сенниченка було винесене на голосування лише 27 січня. І парламент провалив цю постанову. Лише 223 нардепи натиснули кнопки "за" (зокрема, лише 175 "слуг народу").

Злі язики стверджують, що проблема, звичайно, не в бажанні решти нардепів зберегти Сенниченка на чолі ФДМУ. Просто депутатам цікаво, кого Зеленський запропонує на це місце. Дехто сподівається підняти ціну голосування. А дехто хоче вплинути на підбір кандидатури. І це якраз одне з тих питань, коли на перше місце виходить тема парламентської коаліції.

Неминуча коаліціада

Говорячи про коаліцію, слід розрізняти юридичний та фактичний стан справ. Юридично нинішня фракція "слуг народу" зберігає права коаліції, оскільки налічує понад 226 нардепів. Але це, звичайно, не заважає Банковій досягти неформальних домовленостей із якимись іншими центрами впливу, щоб їхні представники отримали портфелі в уряді.

Проте зараз ситуація дозріла до того, що Зеленський може бути змушений створити коаліцію не лише де-факто, а й де-юре. Конституція каже, що у Верховній Раді "формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої належить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради". Тобто однозначно це має бути коаліція саме фракцій (а не груп). Але не заборонено, щоб до її складу входили і депутати, які не належать до цих фракцій.

На роль молодшого партнера по коаліції Зеленський однозначно відмовляється розглядати "Європейську солідарність" та ОПЗЖ. Тому залишаються дві можливості: "Батьківщина" та "Голос".

Партія Юлії Тимошенко має 26 нардепів: 25 членів фракції "Батьківщини" плюс віцеспікер Олена Кондратюк. В останні місяці дуже помітно, що Тимошенко намагається займати особливу позицію з усіх ключових питань. Причому це проявляється не лише у парламенті, а й у поведінці фракцій "Батьківщини" у Київській міськраді, Київській облраді та інших місцевих радах, де ця партія представлена.

Тимошенко спеціально дистанціюється і від Петра Порошенка, і від Зеленського. Але при цьому вона воює з Порошенком як із заклятим конкурентом. А Зеленського вона критикує в іншому ключі як недосвідченого дилетанта, якому катастрофічно не вистачає її величезного професійного досвіду. І якщо Зеленський візьме її до коаліції, ця критика, безперечно, одразу припиниться.

Для Зеленського цей варіант поганий насамперед через дуже великі амбіції "Батьківщини". Тимошенко хоче отримати вплив на всю вертикаль виконавчої влади та багато можливостей для піару. Тобто всім зрозуміло, що Тимошенко та "Батьківщина" будуть використовувати свою участь у коаліції, аби успішніше переманювати електорат Зеленського та "слуг народу".

У цьому плані набагато зручніша для Зеленського фракція партії "Голос". Вона розколота на дві частини: меншість із 9 депутатів на чолі з лідером партії Кірою Рудик та більшість із 11 депутатів на чолі з новим лідером фракції Олександрою Устіновою. Меншість тяжіє до "Європейської солідарності", проте більшість із радістю погодиться на коаліцію зі "слугами" — і при цьому задовольниться дуже скромною часткою при розподілі портфелів в уряді. Недолік цієї комбінації — реальних голосів додасться лише 11, тоді як Тимошенко обіцяє 26.

У будь-якому разі свою частку вимагатимуть групи "За майбутнє" та "Довіра". Нагадаємо, що група "Довіра" — це просто спільнота мажоритарників, тоді як на базі групи "За майбутнє" створено однойменну партію на чолі з нардепом Ігорем Палицею.

Палиця завжди вважався тісно пов'язаним з Ігорем Коломойським. І тут цікаве недавнє інтерв'ю Коломойського "Українській правді", в якому він наголосив, що він розійшовся з Палицею у бізнесі — зокрема через політичні питання. За великим рахунком це взагалі головна фраза в даному інтерв'ю. Вона означає, що Зеленському необхідно зважати на Палицю як на незалежного гравця і домовлятися з партією "За майбутнє" як з самостійною політичною силою.

Хто замість Шмигаля

Зеленському найкомфортніше було б зберегти на посаді прем'єра Дениса Шмигаля. Але це бажання може завести всю коаліціаду в безвихідь. І тоді парламентська криза виллється у прем'єріаду.

В інформпросторі вже почали з'являтися прізвища можливих змінників Шмигаля. Зокрема, називаються кандидатури Ростислава Шурми (він три місяці тому став заступником керівника ОП Андрія Єрмака та вважається його людиною), а також міністра інфраструктури Олександра Кубракова (вважається людиною заступника керівника ОП Кирила Тимошенка).

Проте не варто ставитися до цих чуток надто серйозно. Цілком можливо, що конкуренти Шурми та Кубракова спеціально засвічують їхні прізвища, щоб викликати на них вогонь критики та поховати їхні шанси.

Прем'єріада лише розпочинається. І вона може перетворитися на справжню політичну сутичку. А політтехнологи Банкової щосили намагатимуться зобразити це як апофеоз єднання навколо Зеленського.