Інтрига-2018. Кого опозиція обере єдиним кандидатом проти Порошенка
Домовлятися або не домовлятися. Цей майже гамлетівське питання вже встав перед окремими політиками. В основному представляють сили, які не можуть самостійно претендувати на місця в парламенті. Зокрема, львівський мажоритарник Дмитро Добродомов, обличчя партії "Народний контроль", запропонував опозиції висунути єдиного кандидата в президенти. А визначити його за допомогою праймеріз. Але при цьому єдиний кандидат повинен поставити підпис під низкою загальних вимог: наприклад, після перемоги ініціювати створення механізму імпічменту президента. Це, вважає Добродомов, дасть можливість партіям контролювати спільного висуванця.
Пропозиція нардепа виглядає фантастикою. Технологія праймеріз у нас не прижилася. Її використовували кілька разів, в основному у внутріпартійному кастингу, проте на виході завжди виходила профанація, коли вгорі списку виявлялися обранці партійних бонз. У даному ж випадку праймеріз виглядає технологією проти кандидатів на кшталт Юлії Тимошенко. Їй немає потреби конкурувати з кимось за лідерство серед опозиційних кандидатів, в теж час відмовою від праймеріз її будуть докоряти ті, кому в "Батьківщині" дадуть від воріт поворот. Або ті, хто зробив ставку на іншого героя. Також не слід забувати, що у нас була "Канівська четвірка", яка зіграла проти соціаліста Олександра Мороза, який вважався чи не ключовим опонентом Леоніда Кучми на виборах 1999-го року. Тимошенко добре відома ця історія, бо вона буде йти від будь-яких праймеріз або союзів, які передбачають контроль над собою.
Але з іншого боку дрібні партії обов'язково будуть бомбити лідерів перегонів в розрахунку на те, що простіше пригріти у себе союзничков, ніж відмахуватися від їх настирливих інформаційних атак. Набиватися в друзі - це досить прибутковий бізнес у вітчизняній політиці. Тому протягом 2018-го українці ризикують побачити різні конфігурації за столом переговорів, на вуличних ходах, у телеефірах. Не виключено повторення технології "четвірки", "трійки" або іншого формату з участю гравців з меншою, ніж у Тимошенко, рейтингом. Анатолій Гриценко, Валентин Наливайченко, Андрій Садовий або Оксана Сироїд, хтось із єврооптимістів кшталт Сергія Лещенка - у всіх цих політиків свої види на президентські вибори. І їм доведеться або делегувати одного кандидата і дружно підтримати його, чи балотуватися порізно, відбираючи один у дружки електоральні крихти. Переговори в такому форматі обіцяють стати виставою з багатьма актами і антрактами. І далеко не факт, що єдиним назвуть Гриценко або Садового. Чому б єдиним висуванцем від цієї групи політиків не стати Святославу Вакарчуку, чиє ім'я постійно фігурує в різних соцопитувань? У всякому разі, навряд чи будуть проти єврооптимісти.
Інтригою залишається і бажання правих домовитися щодо єдиного кандидата в президенти. Сьогодні "Нацкорпус", "Свобода" і дрібні праві політсили на публіці демонструють свою єдність. Хоча всі чудово розуміють, що це партії лідерського типу з пасіонарними вождями, а при таких умовах вести переговори ще складніше. І наступний рік покаже, чи буде висунутий Андрій Білецький або в бюлетені ми побачимо Олега Тягнибока, Дмитра Яроша і ще пару-трійку представників цього табору.
У свою гру обов'язково зіграє Олег Ляшко. Він - прямий конкурент Тимошенко, однак вище названі Гриценко, Наливайченко та інші йому теж незручні, оскільки грають на протестному електоральному полі. І Ляшко точно не зацікавлений, щоб вони об'єдналися і висунули загального ходка за президентською булавою. Навряд чи помилимося, якщо припустимо, що Олег Валерійович бачить себе у другому турі замість Юлії Володимирівни. А поява ще одного конкурента сплутає всі карти.
Цікаві процеси настають і в політичному таборі, який патріотично налаштований виборець вважає "п'ятою колоною". Підуть Юрій Бойко, Вадим Рабинович або, приміром, Олександр Вілкул порізно чи також сядуть за стіл переговорів. Поки угоди між ними здаються мало ймовірними, але все може статися. Дадуть відмашку з Москви, наприклад.
При цьому слід враховувати кілька факторів, які будуть впливати на усі сторони переговорів. Перший - ніхто нікому не довіряє, тому можна очікувати гучних звинувачень у небажанні домовлятися. Другий - тиск за допомогою старого шулерского з прийому формує соціологією, коли парламентери сідають за стіл зі своїми результатами опитувань. Це діє краще за будь-праймеріз. Та й дешевше. Третій чинник - конкуренція за незначна кількість смислів, здатних приносити результат. Сьогодні добре видно, як різні політичні сили чіпляються за теми продажу землі, великої приватизації, корупції, тобто, за довгограючі речі, які можна буде підняти на свої прапори в 2019-м. Нічого креативного політичні сили поки що не запропонували, тому ситуативні союзи очікуються навколо того, що є. І правила гри у них будуть диктувати ті, хто вже вклався в піар. Четвертий фактор - добір якісних спікерів. І тут в пріоритеті виявляться ті, з ким серйозні політичні гравці давно співпрацюють, а не звичайні прилипали, які вчора були з владою, сьогодні з Саакашвілі, а завтра присягнуть хоч чорту лисому, лише б вижити.
Чи зможуть різні опозиціонери - Тимошенко, Гриценко, Наливайченко, єврооптимісти - в результаті домовитися про єдиного кандидата в президенти? Немає. І не тільки тому, що на два українці три гетьмани. Всім вигідно імітувати процес, оскільки більшість учасників торгів тримають в розумі не президентські вибори, а парламентські восени 2019-го. Тому скоріше мова буде йти про підвищення особистого статусу і партійного бренду, ніж про висунення когось одного проти чинного президента.
