Саміт Україна – ЄС. На нас чекає "швидкий старт" без "прискореного шляху"

Два дні у Києві зустрічали високих гостей із Євросоюзу. 2 лютого відбулося спільне засідання Кабінету міністрів України та Європейської комісії (для цього до Києва приїхала більшість членів Єврокомісії — 16 із 27). А наступного дня пройшов саміт Україна — ЄС, тобто зустріч президента України Володимира Зеленського, президента Європейської ради Шарля Мішеля та президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн.

Ці події породили цілу зливу позитивних новин, за якими втрачається відповідь на головне питання: чи готовий Євросоюз прискорити процедуру прийому України до свого складу.

Удар по надіях оптимістів

Оптимісти розраховували почути на саміті позитивну відповідь. Однак у спільній заяві за підсумками саміту 3 лютого Євросоюз не захотів квапити події та давати українській владі якісь аванси. Наголосимо, що підсумковий документ саміту відображає консолідовану позицію 27 держав-членів Євросоюзу, а не просто особисту думку Шарля Мішеля та Урсули фон дер Ляєн. "ЄС ухвалить рішення щодо подальших кроків, коли всі умови, зазначені у висновку Комісії, будуть повністю виконані. Україна підкреслила свою рішучість виконати необхідні вимоги для якнайшвидшого початку переговорів про вступ", — йдеться у документі.

Про це формулювання стало відомо ще 1 лютого із повідомлення Politico. "Зі слів кількох дипломатів та офіційних осіб ЄС, це формулювання послідувало за серйозною протидією з боку деяких країн ЄС з приводу надмірних обіцянок Україні щодо її перспектив членства в ЄС, які Київ хотів почути на саміті", — пояснило видання.

За день до цього, 31 січня, про проект комюніке саміту розповіла медіамережа Euractiv. І в тому, більш ранньому варіанті документа формулювання були більш позитивними для України: "ЄС визнав значний прогрес, який Україна продемонструвала останніми місяцями у досягненні цілей, що лежать в основі її статусу кандидата на членство в ЄС…" Проте в остаточному варіанті, оприлюдненому за підсумками саміту, вже немає слів про "значний прогрес у досягненні цілей". Згадано лише "прогрес у забезпеченні незалежної та ефективної роботи антикорупційних інституцій та узгодженні медіазаконодавства України із законодавством ЄС щодо аудіовізуальних медіапослуг". Причому "прогрес" у цьому контексті означає лише просування до виконання рекомендацій Єврокомісії, а не виконання на 100%.

"Швидкий старт" без "прискореного шляху"

Прикладом завищених очікувань від приїзду до Києва високих гостей із ЄС може бути радісна реакція українських медіа на резолюцію, ухвалену Європарламентом напередодні саміту. "Європарламент закликав ЄС готувати початок переговорів щодо вступу України" — хіба це не чудова новина?

Що ж, процитуємо, як у резолюції обґрунтовується цей заклик: "Оскільки для членства в ЄС немає "прискореного шляху", а вступ залишається складним, заснованим на заслугах та структурованим процесом і вимагає ефективного проведення реформ та перенесення acquis [правової системи ЄС]; беручи до уваги, що прогрес кожної країни на шляху до приєднання оцінюється за її власними достоїнствами та за результатами її процесу реформ; проте це не виключає швидкого старту процесу як прояву прихильності ЄС до України в новому геополітичному контексті, що створюється під впливом російської агресії…"

Отже, жодного "прискореного шляху" нам не обіцяють, а допускають лише "швидкий старт". Причому для цього потрібно спочатку повністю виконати сім кроків, рекомендованих Єврокомісією. Європарламент "закликає політичних лідерів та владу України використовувати імпульс та енергійно проводити програму реформ, пов'язаних з ЄС, зважаючи на пріоритети, зазначені Комісією у її висновку про заявку України на вступ до ЄС", — йдеться у резолюції.

А після старту чекає довгий шлях, і швидкість просування ним залежатиме від нас самих. "Приєднання до ЄС має відбуватися відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз, на основі дотримання відповідних процедур та за умови виконання встановлених критеріїв, зокрема, так званих Копенгагенських критеріїв членства в ЄС, і залишається процесом, що ґрунтується на заслугах і вимагає прийняття та здійснення відповідних реформ, зокрема, у галузі демократії, верховенства закону, прав людини, основних свобод, ринкової економіки та впровадження законодавства ЄС", — зазначив Європарламент.

"Швидкий старт" можливий у найкращому разі наприкінці 2023 р. Урсула фон дер Ляєн на спільному брифінгу з прем'єр-міністром України Денисом Шмигалем 2 лютого підтвердила, що навесні Єврокомісія дасть проміжну оцінку прогресу України. "А повна, детальна оцінка, де йтиметься, що з семи кроків виконано, де потрібно щось додаткове зробити, її ми побачимо восени", — пояснила вона.

Шмигаль, у свою чергу, анонсував: "Наше завдання — до кінця 2023 року бути готовими до передвступних переговорів, а до кінця 2024 року бути готовими до членства в ЄС". Ця його заява є симптоматичною. Вони свідчать про те, що Банкова не наважується говорити народу про те, що переговори про вступ будуть довгими. Якщо зізнатися, що вони займуть років сім чи десять, це буде важко продати виборцям на найближчих виборах. Звідси і анонс "готовності до членства" до кінця 2024 року.

Плата за піар

Нагадаємо, що Україна отримала статус кандидата у члени ЄС 23 червня 2022 р. Разом із цим статусом Україна отримала "сім кроків", які вона має виконати. А Євросоюз, у свою чергу, отримав можливість домагатися від Володимира Зеленського виконання цих "семи кроків", погрожуючи зруйнувати плани української влади щодо піару на євроінтеграційних успіхах. Тобто ЄС не проти, щоб Банкова піарилася і навіть готова їй у цьому підігравати, але вимагає за це плати у вигляді реформ.

Звісно, "реформи" — слово нудне та затаскане. Але якщо уважно проаналізувати сенс "сіми кроків", то неважко побачити, заради чого Євросоюз затіяв усе це. Термінове надання Україні статусу кандидата та готовність вже навесні 2023 р. дати оцінку виконання "семи кроків" знадобилося для того, щоб зберегти та посилити незалежність структур, таких як Конституційний суд, НАБУ, САП, НАЗК, здатних обмежити всевладдя Банкової. Західним партнерам це потрібно прямо зараз.

Вони вже витратили на допомогу Україні десятки мільярдів євро та доларів і розуміють, що доведеться витратити ще більше. Але поки йде велика війна, вони не можуть сказати: якщо Зеленський не виконає наших умов, ми припинимо військову та фінансову допомогу Україні. Інша справа – членство в ЄС. Це той гачок, на який Банкова вже попалася, і тепер західні партнери мають важіль впливу на Київ.

І ми вже бачимо, як вони користуються цим важелем. Ключова їхня вимога — це незалежний Конституційний суд. Для цього першим із "семи кроків" записано: "Прийняти та впровадити законодавство про порядок відбору суддів Конституційного суду України, включаючи процес попереднього відбору на основі оцінки їхньої доброчесності та професійних якостей, відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії". Попри цю вимогу, Верховна Рада 13 грудня ухвалила закон, у якому рекомендації Венеціанки не враховано, а Зеленський 20 грудня його підписав. Віце-прем'єр із євроінтеграції Ольга Стефанішина розповідала, що все добре, проте Єврокомісія чітко дала зрозуміти, що цей крок не буде зарахований, доки закон не буде виправлений. І 30 січня Шмигаль в інтерв'ю Politico повідомив, що незабаром до цього закону внесуть зміни, щоб задовольнити вимоги як Європейської, так і Венеціанської комісії.

У спільній заяві за підсумками саміту наголошено на принциповості цієї вимоги. "Ми підтвердили, що комплексне та послідовне впровадження судової реформи відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії, зокрема реформи Конституційного суду та процедури відбору політично незалежних і кваліфікованих суддів Конституційного суду, залишається життєво важливим для посилення стійкості України та для забезпечення прогресу у процесі розширення", — йдеться у документі.

Цю вимогу підтвердив на спільному засіданні КМУ та Єврокомісії 2 лютого у Києві єврокомісар з розширення та сусідства Олівер Варгеї. До речі, він наголосив на необхідності виправлення також і законів про боротьбу з відмиванням грошей, про деолігархізацію, про медіа та про національні меншини. Без цього не будуть зараховані ще чотири із "семи кроків" (четвертий, п'ятий, шостий та сьомий).

Тобто насправді для виконання "семи кроків" ще багато роботи. Хоча 25 жовтня на спільному брифінгу з президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром у Києві Зеленський заявив, що "вже цього року ми виконаємо всі рекомендації Єврокомісії щодо набуття Україною членства в Європейському Союзі". Очевидно, на Банковій розраховували, що Єврокомісія заплющить очі на "дрібні недоліки". Вже можна стверджувати, що цей розрахунок був помилковим, і тепер західні контролери ще суворіше стежитимуть за виконанням Україною взятих на себе зобов'язань.

Ще один приклад із тієї ж серії — це спроба влади "прискорити" конкурс на посаду директора НАБУ під приводом "встигнути до саміту 3 лютого". Спочатку Шмигаль на засіданні уряду 17 січня заявив, що конкурсна комісія має надати список із трьох кандидатів на посаду директора НАБУ до 31 січня. Потім Зеленський 27 січня, спілкуючись онлайн із польськими студентами, анонсував, що "через тиждень ми вже матимемо керівника цього органу". Однак цьому запобігли західні партнери — у них виникла підозра, що Київ хоче прискорити процедуру співбесід, щоб залишити кандидатів без ретельного опитування членами конкурсної комісії. І 30 січня Стефанішина заявила, що уряд не вимагатиме прискорити конкурс.

Нові вимоги до Банкової

Втім, "сім кроків" — це лише початковий список вимог, складений у червні минулого року. З того часу у Євросоюзу з'явилися нові претензії до Банкової. Як приклад наведемо пункт із резолюції від 2 лютого, де Європарламент "наголошує на необхідності відповідального, прозорого та ефективного використання фінансової допомоги ЄС та іншої міжнародної фінансової допомоги та наголошує на важливості перевстановлення системи державних закупівель в Україні шляхом повного відновлення системи ProZorro".

Також Європарламент "закликає владу України недвозначно продемонструвати свою політичну рішучість діяти відповідно до європейських амбіцій свого народу" та "наголошує у цьому зв'язку необхідність захисту незалежності всіх антикорупційних інститутів, розширення свободи ЗМІ, підвищення ефективності та підзвітності судових органів, усунення недоліків у функціонуванні правоохоронних органів і забезпечення політичного та партійного плюралізму як усередині, так і за межами Верховної Ради України…"

Водночас Київ сам узяв на себе "підвищені зобов'язання". "ЄС привітав намір України підготувати Національну програму адаптації аcquis (НПАА) на основі Аналітичної доповіді про відповідність українського законодавства праву ЄС, — йдеться у підсумковому документі саміту 3 лютого. — ЄС готовий надати технічну підтримку уряду України в цьому важливому кроці на шляху узгодження українського законодавства з правом ЄС". Acquis Євросоюзу складається з 35 глав (більшість їх економічні, але є й політичні). Кожна з них потребує змін в українській нормативній базі. І якщо програму адаптації буде підготовлено під контролем ЄС, то після початку переговорів про вступ ми побачимо нові епізоди серіалу про те, як влада змушена проводити реформи та йти на політичні поступки західним партнерам задля можливості піаритися на євроінтеграції.

У цьому полягає головний результат. Можна сказати, що саміт пройшов на радість песимістам. На відміну від оптимістів, які сподіваються на швидку євроінтеграцію, песимісти припускають, що ЄС не має наміру поспішати. А те, що ЄС погодився надати Україні статус кандидата і до кінця поточного року може погодитись розпочати переговори про вступ, — це, з погляду песимістів, пояснюється зовсім іншими мотивами. Прийом України до складу ЄС залишається далекою перспективою. А на найближчі роки Євросоюз стурбований тим, щоби внутрішньополітична ситуація в Україні залишалася в рамках пристойності. Саме для цього знадобилися "сім кроків", які обмежують всевладдя Банкової, і для цього Європарламентом висунуто нові вимоги щодо розширення свободи ЗМІ та забезпечення політичного та партійного плюралізму.

Саміт у Києві був потрібен Євросоюзу для того, щоб дати Банковій нову можливість для піару — і щоб завдяки цьому українська влада ще міцніше сіла на гачок політичних зобов'язань. Все вийшло, як замислювалося.