На радість Медведчуку. Коли в "Голосі" Вакарчука з'являться нотки федералізації
По суті, "Голос" Вакарчука являє собою гібрид "Самопомочі" Андрія Садового та "Слуги народу" президента Володимира Зеленського, і це притому, що на момент з'їзду "Голоси" оформленої та поданої громадськості партії коміка ще не існувало. Тим не менш вплив нових трендів, пов'язаних з оглушливим політичним успіхом популярного кавээнщика, відчувається в "Голосі" особливо виразно.
Це насамперед "нові обличчя", без діючих нардепів і з мінімумом людей, відомих широкій громадськості. До широко відомим з представлених Вакарчуком кандидатів можна віднести хіба що антикорупціонера-громадського активіста Ярослава Юрчишина, журналіста Сергія Рахманіна та колегу Зеленського (до того, як останній став президентом) гумориста Сергія Притулу. Правда, шоумен опинився в списку аж на 30-му місці, яке, зважаючи на нинішні рейтинги "Голоси", на прохідне ніяк не тягне. Мабуть, Сергій не дуже-то хоче працювати в парламенті, але готовий допомогти Вакарчуку на стадії виборчої кампанії. При цьому його місце в хвості третього десятка має стати своєрідною політичною рекламою. Саме такий відомий і популярний людина так далеко від початку списку, значить, як мінімум 30 депутатів Вакарчук в Раду проведе.
Всі інші кандидати - люди дуже позитивні, сучасні, молоді, просунуті і проєвропейські, але від вищої політичної ліги дуже далекі. Можна сказати, що команда Вакарчука косплеит команду Зе, тільки з певним інтелектуальним галицьким лоском, що ріднить новий проект вже з "Самопоміччю" Садового. У Вакарчука, який узяв від Зеленського новизну, молодість, запал і модність, а від Садового інтелігентність, патріотизм, схильність до рефлексиям і довгим міркувань про долі Батьківщини, вийшла така собі команда Зе для розумних.
У інтелектуальності та інтелігентності "Голоси" нічого поганого, зрозуміло, немає. Але за всім цим зовнішнім лоском постійно губилася суть. Під час з'їзду Вакарчук приділяв так багато уваги спеки, духоти і того, як він сильно спітнів (на середині заходи навіть сорочку поміняв), що мимоволі складалося відчуття другорядності політичних питань.
Як би там не було, з'їзд успішно відбувся, список одноголосно схвалений (як і 70 кандидатів у мажоритарних округах). Амбіції зробити партію на століття, яка будуватиме Україну і після фізичної смерті нинішніх членів партії, а на найближчих виборах взяти відразу сотню мандатів, озвучені.
При цьому "Голос" не відмовив собі в задоволенні запропонувати себе виборцям в якості якогось об'єднувача демократичних і проєвропейських сил. У першу двадцятку списку голоси увійшов лідер Української галицької партії Роман Лозинський, а зі сцени було оголошено, що УДП вирішила розділити ідеї "Голоси" і влитися в партію Вакарчука. Щоправда, на офіційному сайті партії про злиття з Вакарчуком нічого не кажуть, обмежившись лише політичним партнерством. Тим не менше більше десятка членів УДП підуть на вибори від "Голосу" в мажоритарних округах.
Саме по собі об'єднання - річ для Вакарчука, звичайно, корисна, але от партнер для такого об'єднання обрано, м'яко кажучи, не самий вдалий. Галицька партія, як неважко здогадатися з назви, політпроект регіональний, представлений на нинішньому етапі у місцевих представницьких органах. Зокрема, чотири її представника пройшли до Львівської міськради, а саму партію пов'язують з мером Львова Андрієм Садовим. Але насторожує в першу чергу не це. Справа в тому, що за УГП закріпилася стійка слава людей, які симпатизують "галицького сепаратизму".
В лоб, зрозуміло, ідеї відокремлення Галичини нові партнери Вакарчука не озвучують, а ось децентралізація займає в риториці партії ключове місце. Та й взагалі, поміркувати про унікальність галичан і їх відмінності від інших українців в УДП дуже люблять. Щоб не бути голослівними, наведемо кілька цитат з висловлювань "списочника" Лозінського. Стаття "Хто такі галичани і чому вони стають сепаратистами" була написана в далекому 2001 р. і вже видалена з сайту, але її без зусиль можна відшукати в кеші "Гугла". "Найбільш реальним для Галичини є все-таки не шлях сепаратизму, а шлях федералізації України. На цьому шляху Галичина може розраховувати на підтримку інших регіонів України. Крім того, в Україні існують економічні і суспільні проблеми, які без надання широких повноважень регіонам взагалі досить важко вирішити", - стверджував Лозинський багато років тому.
Але і сьогодні на сайті УДП можна знайти досить висловлювань, не настільки радикальних, але з натяками на особливу роль Галичини: "Галичини політично не існує. Ми, галичани, не маємо ні своєї партії, ні еліти, піклуючись про нашому регіоні і представляючи його інтерес... Галичина зараз не має ані певних власних інтересів, ні виразників цих інтересів. Наш край відсунули на маргінес, він стає резервацією - економічної, політичної і передусім духовної".
Так що далеко не факт, що союз з сумнівною партією піде на користь политпроекту Вакарчука.
Та й в цілому ні з'їзд, ні список партії "Голос" нічим не здивували в першу чергу не здивували новими смислами. На популярності рок-зірки і хороших вкладеннях у рекламу потрапити в парламент, звичайно, можна, але поки Вакарчук нічого нового, крім латентного галицького сепаратизму, не запропонував. А деолігархізацію, боротьбу з корупцією, нові обличчя і рішучі зміни пропонують всі без винятку конкуренти "Голоси".
