На шляху до демократуре. Як Зе-команда підімне третій сектор і четверту владу
"ДС" продовжує цикл статей, що аналізують можливості руху України до демократуре. Першу статтю читайте тут:
Новина про те, що головою Нацагентства з питань запобігання корупції (НАПК) може бути призначений Віталій Шабунін, взагалі-то зовсім не дивна. Сам Шабунін та очолювана ним громадська організація "Центр протидії корупції" (ЦПК) демонструють максимально теплі почуття до Володимиру Зеленському. Хоча до попереднього президента Петру Порошенку вони виявляли відверто негативне ставлення.
Зокрема, у своєму аналізі законопроектів від Зеленського ЦПК називає їх "прогресивними" і навіть "революційними". І ні слова не говорить про те, що ці новації викликали заклопотаність і критику західних партнерів (про що свідчить, наприклад, спільний лист, направлений керівникам України представництвом Євросоюзу та посольством Канади). А особисто Шабунін, порівнюючи успіхи двох президентів у боротьбі з корупцією, заявив: "Ну, Порошенко за п'ять років не впорався, цей за два тижні впорався".
Така любов ЦПК і Шабуніна Зеленського цілком зрозуміла, якщо врахувати, що ЦПК вже де-факто долучився до партії Зеленського "Слуга народу". Член правління ЦПК і керівник його адвокаційних програм Анастасія Красносільська отримала дуже почесне восьме місце в списку "Слуги народу" на виборах у Верховну Раду. Більш того, після виборів партійне керівництво довірило Красносільської посаду голови парламентського комітету з питань антикорупційної політики.
Так що можливе призначення Шабуніна головою НАПК забезпечить підконтрольність агентства Зе-команді і разом з тим може стати абсолютно логічним завершенням процесу перетворення ЦПК в кишенькову структуру Банковій. В такому випадку ця структура продовжить зображати антикорупційну активність перед західними посольствами, але не буде представляти собою ні найменшої загрози Зеленському і його оточенню.
Подібна доля, судячи з усього, уготована і ряду інших відомих громадських організацій антикорупційної та правозахисної спрямованості. Справа в тому, що нинішній владі не потрібні ті, хто здатний перечити. Про це прямо заявив Давид Арахамія, очолив фракцію "Слуги народу" у Верховній Раді. Він визнав свою схильність до автократії і назвав свій улюблений метод управління "демократурой". "Що це значить? У нас повна демократія, коли ми просто спілкуємося про те, як ми можемо вирішити проблему, але коли ми вже вирішили, як ми будемо її вирішувати, починається диктатура", - пояснив він.
Про цьому методі управління ще 27 років тому розповів швейцарський політолог-африканіст Макс Линижер-Гумані у своїй книзі "Демократура: замаскована диктатура, подмененная демократія", що вийшла в Парижі. Підкреслимо, мається на увазі не суміш демократії і диктатури, не проміжна стадія між ними, а чистий диктатура, але - в демократичній обгортці.
Класичним прикладом демократуры є путінський режим в Росії. Ще 13 років тому це показав німецький журналіст Борис Райтшустер у своїй книзі "Демократура Путіна: як Кремль вчить Захід боятися". Втім, у Путіна на встановлення демократуры пішло чимало років. А в Україні, схоже, демократура може бути вирощена набагато швидше.
Зараз ми бачимо спроби приборкати і підім'яти не тільки третій сектор (тобто неурядові некомерційні організації), але і четверту владу (тобто мас-медіа після законодавчої, виконавчої та судової влади). Саме з цією метою створено Раду з питань свободи слова та захисту журналістів при президентові України, перше засідання якого було проведено в президентському Офісі 16 вересня.
До складу ради включені 14 представників мас-медіа, громадських організацій та журналістських профспілок, а також представник президентського Офісу Максим Кречетов. Засідання пройшло зі скандалами: два члена ради відмовилися брати участь у цьому органі, а Кречетов прямо заявив, що завдання ради - зайнятися питанням регулювання діяльності журналістів. Зокрема, він хоче ввести "національну прес-карту": хто нею не володіє, той не буде вважатися журналістом. Також Кречетов анонсував намір затвердити "єдині стандарти журналістики" і карати мас-медіа і журналістів за порушення цих стандартів. Природно, ці плани відразу ж були розкритиковані журналістами.
У цьому плані цікаві висловлювання голови ОПУ Андрія Богдана, який ще в серпні заявив, що "класичні журналісти звикли саме себе усвідомлювати як суспільство. Але, як довела наша виборча кампанія, ми спілкуємося з суспільством без посередників, без журналістів". А не так давно Богдан порадував ще одним висловом: "частина корупції в цій державі - це корупція четвертої влади. Журналісти - це четверта влада, і вона глибоко корумпована, як і вся держава. І неможливо очищення перших трьох гілок влади без очищення четвертої. Я знаю, як це все працює".
Путін теж починав з того, що намагався приручити існували некомерційні організації, а потім узяв курс на формування прокремлівських структур, таких як Громадська палата, створена в 2005 р. Таким кроком став прийнятий у 2006 р. горезвісний закон про некомерційні організації (НКО), що дозволив Кремлю позбавити реєстрації і фактично виштовхнути на нелегальне становище чи не всі громадські організації (а також офіси іноземних НКО, таких як Британська рада), які йому заважали. Неугодні телеканали були знищені, як НТВ у 2001-му, а небезпечних для влади журналістів, які займалися антикорупційними розслідуваннями і правозахисною діяльністю, стали просто вбивати (найбільш відомі випадки: Юрія Щекочихіна - у 2003-му, Анну Політковську - у 2006-му).
Чекають Україну свій закон про НКО, свій аналог "справи НТВ" і гучні вбивства журналістів, антикорупціонерів, правозахисників? Потрібно віддавати собі звіт в тому, що все це - невід'ємні атрибути демократуры. Так що відповіді на це питання чекати, мабуть, залишилося недовго.