На шляху до демократуре. Чим системні ліберали з команди Зе схожі на своїх "братів" з Росії
"ДС" продовжує цикл статей, що аналізують можливості руху України до демократуре. Що це таке, ще 27 років тому розповів швейцарський політолог-африканіст Макс Линижер-Гумані у своїй книзі Демократура: замаскована диктатура, подмененная демократія", що вийшла в Парижі. Підкреслимо, мається на увазі не суміш демократії і диктатури, не проміжна стадія між ними, а чистий диктатура, але в демократичній обгортці.
Кабінет Міністрів на чолі з прем'єром Олексієм Гончаруком придумав собі хештег #УрядТехнократів. Під ним він оприлюднив, зокрема, свою програму діяльності. Якщо цей документ буде схвалений парламентом, уряд отримає річний імунітет від відставки. Зважаючи на це, вельми актуальним є питання, чому ж Зе-команда вирішила назвати свій Кабмін не урядом президента Володимира Зеленського і не урядом партії "Слуга народу", а саме урядом технократів, нарочито дистанціюючись і від президента, і від його партії.
Відповіді, загалом-то, два. По-перше, сам Зеленський в силу своєї біографії ніяк не годиться на роль технократа. Так і в керівництві партії заправляє хто завгодно, тільки не професіонали з науково-технологічної сфери. Тому президенту і його партії знадобилося продемонструвати населенню та бізнесу, а особливо західним інвесторам і кредиторам: самі ми, можливо, не дуже розбираємося в економіці і всяких просунутих речі, зате уряд у нас розумне.
По-друге, завдання уряду - бути обгорткою, то є прикриттям для реальних суб'єктів влади - головних акціонерів Зе-команди. У той час як у парламенті монобольшінство "Слуги народу" без особливих дискусій голосує закони, написані в президентському офісі, уряд аналогічним чином штампує постанови і розпорядження, узгоджені на Банковій різними центрами впливу.
У свій час в Росії подібну роль у встановленні та зміцненні автократичного режиму Путіна грали так звані "системні ліберали", до яких зараховувалися і технократи. Дозволимо собі процитувати російського політолога Лілію Шевцову (вона неодноразово виступала на підтримку України, у вересні 2014 р. разом з рядом західних і українських експертів підписала лист із закликом посилити західні санкції проти Росії за вторгнення в Україну).
Ще в 2010 р., говорячи про основні чинники, які блокують російську трансформацію, вона констатувала: "Перший блокіратор існував в 1990-е і продовжує діяти і сьогодні. Правда, його вплив змінювалося протягом двадцятиріччя. Але саме цей блокувальник створює середовище для гниття. Я його називаю "системний лібералізм". Мова йде про ліберальної риторики, фразеології, слоганах і так далі, які використовуються владою для маскування антилиберальной, антидемократичної політики. І сюди ж давайте включимо технократів, які були в єльцинському уряді, потім перейшли в путінське уряд і продовжують керувати економікою. Обслуговуючи єдиновладдя, вони, по суті справи, дискредитують ідеї демократії і лібералізму. Поки у нас існує явище "системного лібералізму", а також готовність інтелігенції бути кооптированной в околовластные структури і обслуговувати владу, - навряд чи ми зробимо крок до реальної трансформації".
Тепер свої системні ліберали є і у нас. У Зе-уряді найяскравіші з них - це сам прем'єр Олексій Гончарук, його давні соратники міністр юстиції Денис Малюська і міністр енергетики та захисту навколишнього середовища Олексій Оржель, а також міністр фінансів Оксана Маркарова, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов та міністр у справах цифровий трансформації Михайло Федоров. До цієї ж категорії належать гендиректор держконцерну "Укроборонпром" Айварас Абромавічус і голова Державної митної служби Максим Нефьодов.
Вони роблять вигляд, що зайняті виключно своїми професійними обов'язками. Мовляв, саме тому їм зовсім немає справи до системної автократії в діях нинішньої влади, будь то робота парламенту у режимі шаленого принтера або перетворення силових структур та антикорупційних органів інструмент придушення і запобігання опозиційних виступів.
Це радикально відрізняє наших Зе-лібералів, як і російських системних лібералів, від натуральних західних лібералів. На Заході і, зокрема, в Європі лібералізм - це, насамперед, політичні цінності, а не технології менеджменту. І вже оскільки свою назву лібералізм бере від латинського слова liberalis - вільний, то західний ліберал не зможе працювати у владній структурі, націленої на те, щоб підім'яти і поглинути вільний ринок, обрізати і знецінити права і свободи людини і громадянина.
Втім, ліберали потрібні Зе-команді не тільки в якості обгортки. Це ще й зручний козел відпущення, на якого можна буде списати будь-які невдачі. Варто сказати, що невдачі зараз множаться: провалені переговори з МВФ, іноземні інвестиції почали втікати з України, з кожним місяцем зростає недоїмка до держбюджету, а нововведення податкової політики викликали неабиякий переполох у фізосіб-підприємців. Все це підвищує ймовірність того, що уряд технократів якщо не зараз, то через рік буде замінено на яке-небудь інше.
Першим дзвіночком можна вважати відставку секретаря РНБО Олександра Данилюка, який теж вважався одним з головних лібералів в Зе-команді. Сам Данилюк пояснив свій демарш протестом проти можливих поступок Коломойському в суперечках навколо Приватбанку і заявив, що якщо влада проігнорує його застереження, "то українцям треба хвилюватися".
Навіть у разі відставки нинішнього уряду кілька Зе-лібералів напевно збережуть свої владні позиції. Наприклад, та ж Оксана Маркарова поки що практично незамінна: по суті, на ній тримається процес підготовки бюджету-2020, і вона ж необхідна для переговорів з МВФ.
Може бути спокійний за своє майбутнє в Зе-команді Михайло Федоров. При будь-якому розкладі він буде потрібен Зеленському, щоб випробувати на мільйонах українських виборців таргетовану політичну онлайн-рекламу. Ще одна можлива надзавдання цифрового міністра - створити зручні для користування владою інтернет-замінники референдумів. Так, це зовсім не те, або навіть протилежно тому, чим займаються ліберали і технократи на Заході. Але це те, що повинно допомогти Зе-команді зберігати і посилювати свій контроль над мізками українців навіть тоді, коли регулярних навіювань через телевізор буде вже недостатньо.
Читайте також: