На нормандської паузі. Навіщо Путін зірвав розведення військ в Золотом і Петровському
В огляді "ДС" - головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу
Зрив розведення сил
З самого початку минулого тижня на донбаському фронті повинно було стартувати розведення сил і засобів на кілометр від лінії розмежування на двох пілотних ділянках - в районі Золотого Луганської області та Петровського Донецької області. До речі, саме це, крім узгодження горезвісної "формули Штайнмайера", було головною умовою Кремля для нової зустрічі лідерів країн "нормандської четвірки", викликаючи бурю емоцій в Україні у патріотичної громадськості. Втім, з української сторони для відводу підрозділів ООС Золотого і Петровського все в принципі було готове, навіть незважаючи на організовані Нацкорпусом і ветеранами АТО протести безпосередньо поблизу передовій. А от "за поребриком" чомусь забули, що перед розведенням військ де-яких спочатку було домовлено про режим повної тиші там хоча б протягом семи днів.
Так що 7 жовтня главі українського Мзс Вадим Пристайко довелося публічно констатувати: "Сьогодні повинно було початися розведення. Дійсно, про це домовилися в Мінську наші переговорні команди. На превеликий жаль, ви знаєте самі, були обстріляні кілька днів тому Петровське і Золоте". Тепер же, за словами міністра, потрібно чекати наступних семи днів, під час яких бойовики повинні довести, що вони, мовляв, "налаштовані серйозно і готові до подальших кроків, таким, як розведення". Паралельно в той же день путінський рупор Пісків на питання, чи зможе Кремль гарантувати розведення сил зі свого боку, традиційно відрізав: "Кремль не є стороною конфлікту. Кремль, безумовно, має певний вплив на "республіки" Донбасу. Але ви знаєте, що "республіки" Донбасу - самостійні суб'єкти у врегулюванні цього конфлікту".
Після чого російські "ихтамнеты", мабуть, сприйняли песковские слова більш ніж буквально, обстрілявши того ж 7 жовтня українські позиції в Золотому зі стрілецької зброї і гранатометів, а 9 жовтня - взагалі з мінометів. І одночасно стали салютувати в небо білими сигнальними ракетами, що, на думку російського Мзс, було "умовними сигналами до розведення, на які українська сторона не реагувала". Втім, Київ в особі президента Володимира Зеленського таки прореагував, коли 10 жовтня під час епохального прес-марафону заявив, що здійснити розведення сил в Золотому поки неможливо. Нарешті, через добу голос подав уже сам Путін: "Домовилися про розлучення сил, але ніяк чинний президент (Зеленський. - "ДС") не може забезпечити розлучення бойових підрозділів і техніки, ну, не може. Тут потрібно прояв політичної волі".
Само собою, була б на те путінська "політична воля", то ніхто б не посмів в бік Золотого або Петровського навіть з рогатки стрельнути, не те, що з великокаліберних мінометів. А так виходить, що Кремль пішов на зрив перемир'я навіть на двох ділянках цілком свідомо, результатом чого, по всій видимості, стане відкладення саміту "нормандської четвірки" в довгий ящик. Іншими словами, планований Путіним кавалерійський наскок на Зеленського в нормандському форматі визнаний в Москві справою, м'яко кажучи, занадто ризикованим.
Розмноження чекістів
Ознакою того, що суто стратегічно Росія зовсім не поспішає покінчити з окупацією частини Донбасу, стала на минулому тижні з'явилася інформація про актуальний розширення штатів як "МГБ ДНР", так і "МГБ ЛНР". Причому розмножуватися чекісти в окупованих Донецьку і Луганську вже навіть особливо не соромляться, пояснюючи це пересічним мешканцям "посиленням боротьби з організованою злочинністю і недопущенням погіршення суспільно-політичної обстановки в разі досягнення критичного рівня резонансних кримінальних злочинів".
Є, звичайно, ще одна річ, чим дуже пишаються донецький і луганський філії ФСБ, - це успіхи в лові "шпигунів і диверсантів". Наприклад, в "МГБ ЛНР" нещодавно відрапортували, що за останні роки "виявили численні факти вербування жителів іноземними спецслужбами з метою використання їх для ведення шпигунської та іншої діяльності на шкоду безпеки "республіки".
Ну а далі перейшли до чисто конкретним цифрам: "протягом п'яти років роботи доведена і припинена розвідувальна діяльність 470 агентів іноземних спецслужб, впроваджених у ряди народної міліції, органи державної влади, правоохоронну та судову системи, стратегічні об'єкти промисловості ЛНР". Тобто тамтешня гебна публічно визнала, що навіть з колаборантської кіл "шпигунської" і "диверсійної" статтями пішли "підвал" майже півтисячі людей. І це при тому, що загальновідомі численні приклади в окупації полювання "МГБ" і немічних стареньких, і на худющих підлітків, не кажучи вже про міцних чоловіків.
Воркутинское перевтілення екс-міністра ДНР"
Зате кому чекістські катівні Донбасу вже не загрожують, так це колишньої громадянки України Полякової, яка з травня 2015 р. по лютий 2018-го була так званим "міністром освіти і науки ДНР", перебуваючи в кінці "міністерської" кар'єри під підозрою в махрової корупції у самого "суворого фюрера" Захарченко. Але колишній ватажок російської окупаційної адміністрації в ОРДО вже більше року як окочурился, а Полякова - жива-жівехонькі і буквально днями виринула в зовсім іншому шахтарському краї за тисячі кілометрів - в російській Воркуті.
Тут вона очолила Воркутинський філія Ухтинського державного технічного університету і одночасно стала там же завідуючий кафедрою будівництва та економіки. Між іншим, багато для Полякової повернулося на круги своя, адже до війни ця коллаборантка, будучи доктором наук і професором, очолювала кафедру інформаційних технологій Донецького державного університету управління.
А у її синка, деякий час подрядившегося "ополченцем" в ряди російської окупаційної армії під прізвиськом Соломон, тепер взагалі все в ажурі. Зараз цей екс-"міністерський" нащадок живе не в Заполяр'ї, як маманя, а безпосередньо в Москві, де навчається у російської Академії народного господарства і державної служби при президенті РФ. Таким чином, вся сімейка Полякової особисто підтверджує давно відоме правило: головне в ОРДЛО - вчасно звідти звалити.
