На вильоті. Чому розбиваються українські бойові літаки

І маркером є досить регулярні катастрофи - буквально два місяці тому був втрачений двомісний Су-27УБ - причому, крім нашого льотчика, що загинув і американець - і ось знову трагедія.

В ході виконання планового вильоту при заході на посадку на аеродром "Озерне" приблизно о 15:00 15 грудня розбився винищувач-перехоплювач Су-27 (бортовий номер "синій 55"). Льотчик - начальник повітряно-вогневої і тактичної підготовки 39-ї бригади тактичної авіації майор Олександр Фоменко (1975 року народження) загинув.

За офіційними даними, катастрофа сталася в півтора кілометрах від злітно-посадкової смуги на висоті 70 м. Хоча катапультне крісло, встановлене на літаку, дозволяє врятуватися льотчику на такій висоті, але поки незрозумілої причини цього зроблено не було.

Ця катастрофа багато про що говорить і насамперед про крайню необхідність модернізації парку літаків. Так, втрачений Су-27 був випущений 21 вересня 1987 р., тобто 31 рік тому! При цьому варто відзначити, що фактично ресурс літака цього типу становить 35-40 років. Але...за умови технічної підтримки від виробника.

Однак після 2014 р. росіяни (а саме там залишилися практично всі ресурси авіабудівної промисловості СРСР) не обслуговували (принаймні, в тому розмірі якому необхідно). У 2015 р. літак пройшов капітальний ремонт на державному авіаційному ремонтному заводі "Мігремонт" (р. Запоріжжя). Не сумніваюся, що там працюють класні фахівці. Однак залишається відкритим питання про постачання запчастин. Ясна річ, що офіційно ми не можемо отримувати їх з РФ, а значить, для заміни ставили запчастини ще радянського виробництва, що явно не додає надійності авіаційної техніки.

Тут ми плавно переходимо до самої головної проблеми нашої авіації - зношеності всього авіаційного парку. Починаючи з 1991 р. жодного поповнення парку не було - ми літаємо досі на техніку радянського виробництва. В деяких параметрах модернізованої, але все одно дуже віковий. А є таке поняття, як втому металу, зрештою, не дарма авіаційні інженери говорять про обмеженість ресурсу як двигуна, так і планера. Причому якщо двигун ще можна замінити, то планер - на жаль.

Другий момент. Судячи з офіційним повідомленням Міністерства оборони України, загиблий льотчик служив з 1992 року, за цей час став військовим льотчиком першого класу, налітавши 482 годин, з яких 45 - в 2018 р. тобто навіть якщо просто прикинути (досить грубо), то його середній річний наліт за 1992-2017 рр. (за 25 років служби) був 17,5 (!) годин.

Це прямий результат розвалу наших збройних сил за роки незалежності і надолужити за останні роки згаяне не вдалося. Те, що зараз подається як велике досягнення (яка для Повітряних сил, ймовірно, таким і є) - за офіційними даними, середній наліт на льотчика склав більше 100 годин, на молодого льотчика - випускника 2017 р. понад 120 годин", але насправді не зовсім коректно відображає загальну картину справ.

Так, навіть начальник повітряно-вогневої і тактичної підготовки бригади налітав 45 годин, означає, що середні цифри складаються з цифр нальоту всієї авіації, включаючи, наприклад, транспортну, де наліт явно вище середнього. Є, звичайно, варіант, що більший наголос робиться на молодих льотчиків, але все одно цього нальоту вкрай недостатньо.

В американській авіації річний наліт винищувача ВПС становить 160 годин, в РФ - 100 годин. При цьому за всіма підручниками оптимальним вважається наліт стройового льотчика в 120 годин.

І тут, як бачиться, наше командування Повітряних сил потрапляє в "вилку": з одного боку, літати треба і багато, з іншого боку - це означає зменшувати і так невеликий ресурс 30-40 льотних літаків. А спочатку армію цілком резонно налаштовують на повномасштабну війну, де авіація є однією з важливих складової. Навіть у такій обмеженою антипартизанської операції, яку ми бачили на Донбасі влітку 2014 р., без участі бойової авіації не обходилася жодна більш чи менш велика військова операція.

Для підтримання льотних навичок зараз використовують навчально-бойові літаки Л-39 "Альбатрос" ще чехословацького виробництва, але вони не повною мірою відповідають саме бойової підготовки. Льотчик повинен літати на бойовій машині і літати досить регулярно.

Таким чином, в черговий раз на порядок денний постало питання про те, чи є стратегія подальшого розвитку? Є повідомлення, що навіть щось написано і написано і на короткострокову, так і на середньострокову перспективу.

І судячи за повідомленнями тих людей, які бачили ці документи (або знають людей, які бачили ці документи), основним моментом є закупівля літаків американського виробництва. Але коли? Скільки? Ці питання є зовсім не порожніми. Досить згадати скільки триває епопея з передачею лише двох, знятих з озброєння і, м'яко кажучи, не найбільш сучасних патрульних катерів. Я нагадаю - два роки і ще поки немає впевненості, що завершиться влітку 2019 р.

А для того щоб реально поставити на озброєння техніку західного зразка, крім того, що потрібно знайти гроші на купівлю самих літаків та авіаційного озброєння (радянського зразка до неї явно не підходить), потрібно ще час навчити. Причому навчити не тільки льотчиків, але і техніків.

Треба час (і гроші), щоб закупити аеродромне обладнання - все радянське можна сміливо списувати, провести роботи по дообладнанню аеродромів апаратурою західного зразка (або зкомутувати якимось чином). І багато ще чого...

Якщо реально є плани закупівлі тих же F-16 в році так 2020-2021, то деякі підготовчі моменти вже повинні бути розпочаті зараз. Добре, якщо процес уже запущений, і просто він не потрапляє у відкритий доступ. Але щось мені здається, що реальних кроків поки що немає.

А значить, нашим льотчикам поки доведеться літати на старезних літаках, які будуть регулярно падати, наші підприємства так і будуть освоювати гроші на фактично марні програми модернізації (в глобальному сенсі якщо "сиплеться" планер ніяка установка нової радіолокаційної станції не допоможе).

Хоча, звичайно, надія на глобальні зміни жевріє і дуже хотілося б, щоб катастрофи українських літаків відбувалися не так часто. У той же час зрозуміло, що повністю їх не уникнути - у льотчиків є таке залізне правило: "чим більше літаєш, тим більше падаєш". В той же час їх можна і потрібно мінімізувати.