Мюнхенська конференція: Чому світові еліти бояться "великої війни"
Але в цьому році настрої в Мюнхені здаються екстремально песимістичними, навіть з поправкою на профдеформацию. Досить подивитися на заголовок звіту з безпеки: "До межі - і назад?".
Конфліктів, які можуть призвести до "великої війни", насправді у звіті згадується кілька. Серед них - протистояння між Північною Кореєю і США, наростання агресії між Саудівською Аравією та Іраном, і між США і Іраном, конфлікт між НАТО і Росією, а також війна в Україні. Яка начебто теж не дуже мала - але до неї, здається, вже всі звикли. Нові конфлікти також можуть стимулюватися змінами клімату, які, через виведення з обробки значних площ сільськогосподарських земель, приводять у рух величезні міграційні потоки в усьому світі, хоча в першу чергу - в Африці і Південній Азії. До нових конфліктів може призвести зростання націоналізму в багатьох країнах третього світу. Як бачимо, у цьому списку немає нічого радикально нового.
З нового присутній тільки російська практика кібервійни і кібертероризму, але, за великим рахунком, це продовження курсу на "світове лідерство" за допомогою відносно недорогих засобів. Які, щоправда, здатні поки що впливати на саму суть західних демократій - виборчий процес.
Так в чому ж тоді причина песимізму фахівців з безпеки і світових еліт? Цю причину можна охарактеризувати одним словом. Непередбачуваність.
Є США, які традиційно були гарантом військової безпеки всієї західної цивілізації. І які за минулий рік довели, що вони вже нікому і нічого не гарантують. Принаймні, про це періодично говорить президент США Дональд Трамп. Паралельно з тим законодавча гілка влади США продовжує вести себе так, ніби нічого не змінилося, і всі зобов'язання Вашингтона перед членами НАТО та іншими союзниками залишаються в силі. А частина виконавчої влади - зокрема, Пентагон, веде себе так, ніби все змінилося - але не в ту сторону, і розгортає в Європі нові ресурси, намагаючись забезпечити собі можливості для проектування сили, порівнянні з тими, що були у Вашингтона у часи холодної війни. Хто саме - президент, Конгрес або Пентагон - будуть визначати зовнішньополітична поведінка США у разі конфлікту в Європі, не знає ніхто.
Аналогічна політика США і на тихоокеанському напрямку. Заяви Трампа про те, що говорити з Кім Чен Ином - це марна трата часу. І заяви держсекретаря США Рекса Тіллерсона про те, що він готовий почати переговори з північнокорейським диктатором, як тільки той погодиться. Є заяви про готовність США протистояти Китаю, які супроводжуються дефіле авіаносних угруповань неподалік від китайських берегів - і є заяви про необхідність скорочувати витрати на "захист чужих країн".
Єдиний, мабуть, момент, де політика кабінету Трампа відрізняється послідовністю - це категоричне заперечення глобального потепління і неможливість повернення США до виконання кліматичних угод. Хоча, незважаючи на самий гарячий рік і рекордні збитки США від природних катаклізмів, ця "послідовність" теж, здається, нікого не радує.
І невизначеність, насправді, панує не тільки в зовнішній політиці США. Невизначеним є майбутнє Євросоюзу, який коливається між створенням власної армії й активною участю в світовій політиці - і поверненням "під крило" США, якщо раптом наступний господар Білого дому буде вести себе не так, як Дональд Трамп. Є невизначеність у політиці східноєвропейських членів ЄС, які хочуть жити під прикриттям США, отримувати фінансову допомогу від ЄС, а всередині будувати химерний гібрид націоналістичних держав початку ХХ століття та путінської "керованої демократії".
Є, нарешті, невизначеність і в політиці Путіна, для якого Донбас зараз - це класичний зразок "валізи без ручки", з яким незрозуміло, що робити далі. Як, до речі, не зрозуміло, що робити Кремлю далі з Сирією і Асадом, які обходяться все дорожче. Не кажучи про повної невизначеності планів України щодо того, як повертати Донбас.
А будь-яка невизначеність - це спокуса для агресивних держав "переграти" ситуацію під себе. Будь-яка невизначеність - це і є потенційний "великий конфлікт". Принаймні, так вважають фахівці з безпеки. Тому, здається, й бояться.
