МВФ, блокада і Парасюк. Що нового розповів Порошенко

20 березня відбулося п'яте засідання Ради регіонального розвитку. Цей консультативно-дорадчий орган був створений Петром Порошенком у квітні 2015 р. У його склад входять представники вищого керівництва держави, у тому числі сам президент, прем'єр, спікер парламенту, голова президентської адміністрації, секретар РНБО, а також голови Київської міської та обласних держадміністрацій, голови обласних рад, мери обласних центрів, ряд інших осіб.
Президент у своєму виступі торкнувся безліч тем, які стосуються як поточної ситуації, так і перспектив на майбутнє. Але при цьому, констатуючи виникли проблеми, Петро Олексійович уникав відповідей на запитання, чому все це стало можливим. Цю недоробку президентських спічрайтерів "ДС" вирішила заповнити власними коментарями хоча б у деяких, найбільш важливих місцях.

Оцінка блокади

Як і очікувалося, найбільшу увагу у своєму виступі президент приділив темі блокади. Його оцінка була дуже жорсткою.

"Все чіткіше кристалізується загроза анархії і атаманщины. Яскравим доказом тому є реальні і потенційні наслідки так званої блокади Донбасу. Її організатори показали себе як неперевершені майстри політичного піару. Вони грамотно вирахували больову точку, піймали хвилю суспільних очікувань, виявили оголений нерв. Але вони дурили суспільство, тому що насправді то була не блокада ОРДЛО. Ну яка блокада, коли там дірка на кордоні з Росією в сотні кілометрів? Насправді все це виявилося спецоперацією, спрямованою на те, щоб виштовхнути окуповані райони українського Донбасу в Російську Федерацію. Нам довелося рішенням РНБО тимчасово припинити транспортне сполучення з окупованою територією, і це мало вимушений характер. Воно припинило той хаос, в який "блокадники" намагалися занурити всю країну", — заявив Петро Порошенко.

Але чим жорсткіше даються президентом оцінки блокади, тим більше питань до нього самого. Про плани блокади було оголошено ще в середині грудня минулого року. Невже три місяці знадобилося, щоб розгледіти ворожу спецоперацію, помітити хаос в країні?

До чого все йде, було чітко видно вже в кінці грудня, коли почалося блокування залізничного сполучення на окремих дільницях у Донецькій області. Чому з самого початку не була на корені припинена загроза анархії і атаманщины, про яку зараз говорить президент? І як взагалі цивільним особам вдалося ставити блок-пости і редути в зоні АТО, де все має бути під контролем ВСУ, Нацгвардії, Нацполиции, Держприкордонслужби та СБУ?

Наслідки блокади

Кілька разів президент торкнувся наслідків блокади. Одне з них — зрив очікуваного траншу МВФ. Але є і прямі наслідки для економіки. За словами глави держави, вони в першу чергу позначаться в промисловості. "Удар був нанесений по вітчизняній енергетиці, металургії, по бюджету, створені додаткові ризики для національної валюти, — підкреслив Порошенко. — Ми, звичайно ж, знайдемо вихід, але для цього знадобиться витратити і час, і гроші. Не хочу і не буду виглядати недостатньо оптимістичним, але Мінфін прогнозує не тільки про бюджетні втрати, а й уповільнення зростання ВВП в результаті розриву технологічних ланцюжків в промисловості внаслідок блокади. Хто за це буде відповідати?"

Це питання можна переадресувати і самому президенту. Окупація Донбасу регулярними частинами ЗС РФ де-факто відбулася у 20-х числах серпня 2014 р. З тих пір доля активів українських компаній (приватних і державних) у ОРДЛО була під питанням. Маріонеткові влади фейкових ДНР і ЛНР неодноразово обіцяли провести "націоналізацію" підприємств під гаслом "деолігархізації економіки" і побудови "істинно народних республік". Однак ця загроза не отримала належної відповіді на засіданнях РНБО.

Особливо дивує, що за два з половиною роки ТЕС і ТЕЦ на всій підконтрольній території Україні не були переобладнані під марки енергетичного вугілля, якими можна замінити поставки з ОРДЛО. Зайнялися цим тільки зараз, коли перестали надходити антрацит та інша продукція з ОРДЛО.

Якби в Кремлі знали, що Україна в будь-який момент може відмовитися від вугілля з ОРДЛО без якого-небудь збитку для своєї енергетики, тоді, напевно, і бажання шантажувати Київ було б поменше. Як у фейкових ДНР і ЛНР, так і у "блокадників" з цієї сторони лінії фронту.

Монополія на застосування сили

У зв'язку з темою блокади президент поставив і більш широку проблему. "У сьогоднішній Україні багато демократію плутають з махновщиною. Скажіть, будь ласка, Французька Республіка є демократичною країною? Про інцидент в аеропорту Орлі всі чули? Зловмисник схопив військового за автомат і негайно, в той самий мить був застрелений. У країні є висока терористична загроза, а ми — у воюючій країні. Ось французька ілюстрація того, що демократія — це не анархія і вседозволеність. Монополію на застосування сили повинно мати тільки держава, навіть якщо вона демократична. Шановні, нам і Путіна не потрібно, щоб втратити державність, якщо ми цього не засвоїмо. Якщо не зрозуміємо, що всі акції протесту повинні носити виключно мирний характер..." — ці слова президента тут же викликали з пам'яті недавні події з участю Парасюка і компанії, коли "хапали за автомати" під Слов'янському і Краматорському.

Однак якщо президент говорить про монополії держави на застосування сили, але ця монополія досі так і не встановлено де-факто навіть в зоні АТО, то виникає питання: чи силовики в Києві не отримують належних команд, то вони їх ігнорують?

Банківське оздоровлення

"Практично завершено болісний і масштабний процес оздоровлення банківської системи, очищення від хворих і небезпечних для всієї системи банків, а таких було понад 80". Ця очищення, настільки радує президента, практично не торкнулася російських "дочок", які отримали великі вливання капіталів з материнських банків і зміцнили свої позиції на українському ринку фінансових послуг.

"Хочу нагадати, облікова ставка НБУ в березні 2015 року досягала 30%, а тепер вже 14%. Це ще надто багато для нормального кредитування економіки...", — визнав президент. Тобто банки протягом трьох років не мали і досі ще не мають умов для того, щоб займатися своєю основною роботою — кредитувати економіку. Не дивно, що багато з них потрапили в біду. Огульна зачистка українських банків виявилася вигідною російським конкурентам, але ця проблема не стала предметом занепокоєння в РНБО.

За ці три роки давно можна було примусити (не силовими, а іншими наявними в розпорядженні держави важелями) російські банки піти з України. І не довелося б переживати щодо наслідків для української економіки та банківської системи поспішної втечі російського банківського капіталу з України.
Але для цього потрібно було б зовсім по-іншому будувати тактику, стратегію та ідеологію банківського оздоровлення. І робити це повинна була б не Гонтарева і її команда, неодноразово уличавшаяся в тісних зв'язках саме з російськими банками.

Авторитет губернаторів

У виступі президента є й інші спірні моменти, але хотілося б відзначити і один безперечний. "У контексті блокади маю серйозні претензії і до вас, шановні голови обласних державних адміністрацій тих областей, де місцеві ради перевищили свої повноваження і прийняли рішення, що виходять за рамки їх, обласних рад, відповідальності, і розхитують ситуацію в країні. Вони зараз будуть наповнювати золотовалютні резерви, обласні ради? Вони будуть компенсувати втрати державного бюджету, вони будуть компенсувати втрату робочих місць? Вони будуть нести відповідальність за повернення цих територій під українську юрисдикцію? Ні! Вони зараз сховалися. Так само, як і сховалися тоді деякі з вас, замість того щоб займати атакуючу публічну позицію. У вас безліч аргументів для того, щоб переконати депутатів і суспільство. Ще раз підкреслюю, це означає, що ви або не вели роз'яснювальної роботи та десь відсиділися — або в окопі, або взагалі за піччю. Або пояснювали так, що вас ніхто не зрозумів. Або вам не вистачає політичного авторитету в своїх областях".

Безперечно, багатьом головам ОДА не вистачає політичного авторитету в своїх областях. Безперечно і те, що багато глави ОДА неспроможні займати атакуючу публічну позицію. Але цих кадрів призначав саме президент. І хто, як не люди в АП, повинні були з'ясувати, чи мають потенційні призначенці політичний авторитет, чи здатні вони його завоювати — не адміністративними важелями, а своєю публічною активністю. В тому-то і проблема, що таке завдання перед головами ОДА не була поставлена. Інакше на цих посадах (не на всіх, звичайно, але на багатьох) ми б бачили зовсім інших людей.