Москва під прицілом. Які подарунки Путіну готують українські ракетники

На третій рік неоголошеної війни цілком очевидно, що непорушність кордонів будь-якого позаблокової держави гарантується тільки сильною армією, яка якщо не зможе повною мірою відобразити можливий наступ, то принаймні завдати реальні втрати супротивника. А одним з елементів боєздатності є наявність на озброєнні ракет різного призначення.

Відразу після розпаду СРСР США і Росія зробили все, щоб позбавити Україну не тільки ядерної зброї, але і засобів його доставки. В результаті станом на весну 2014 року ВСУ могли мати тільки оперативно-тактичними ракетами "Точка" і "Точка-У" з вельми скромними можливостями ураження цілей на відстані до 120 км.

Хоча в ході бойових дій на Донбасі в 2014-2015 рр. ці ракети не стали вирішальним фактором, однак їх розрахунки завдали досить відчутні втрати, як бойовиків, так і російського контингенту.

Але вже в 2014 році військовим стало зрозуміло, що далі розраховувати на "Точки" не можна. По-перше, зі зрозумілих причин росіяни відмовилися продовжувати терміни зберігання і експлуатації цієї зброї (останні сертифіковані випробування були проведені на полігоні Капустін Яр ще в 2012 р.). По-друге, армії було потрібно набагато більше далекобійні зброю, тим більше, що Україна мала і має можливості для його розробки та виробництва, а також не пов'язана в цьому плані ніякими міжнародними угодами.

Взагалі, важливість ракетної зброї як такого керівництво України розуміло ще з моменту отримання незалежності - недарма початок першої ракетної програми країни датується далеким вже 1992 роком. При цьому основний упор був зроблений на Конструкторське Бюро "Південне" імені Янгеля в Дніпропетровську, де в радянський час було розроблено 12 з 20 міжконтинентальних балістичних ракет Радянської Армії.

Комплекс "Грім-2"

У підсумку до 2013 року українськими конструкторами був втілений ракетний оперативно-тактичний комплекс "Сапсан", прийняття на озброєння якого планувалося в 2015-м. Однак у червні 2013-го міністр оборони Павло Лебедєв (член Партії регіонів, після Революції Гідності втік у Крим, зараз офіційно розшукується військовою прокуратурою) своїм рішенням зупинив фінансування робіт за проектом.

Анексія Криму і гібридна війна з Росією стимулювали розвиток ракетної промисловості країни. Вже восени 2014 року був відновлений проект "Сапсан", приблизно в цей же час "Південмаш" знайшов арабських спонсорів для паралельної розробки нового проекту - "Грім". Причому концепція обох ракет однакова - це одноступінчата ракета з твердопаливним двигуном з головкою самонаведення і точністю 3-5 м з мінометним стартом з транспортно-пускового контейнера. Різниця тільки в дальності ураження цілей - згідно з підписаними в 1998 році домовленостями з РКРТ (Режим контролю за нерозповсюдженням ракетних технологій) експортувати ракети з дальністю польоту понад 300 км не можна.

Саудівський контракт дозволив дніпровським ракетостроителям швидко "викотити" та проект комплексу для ЗСУ, який отримав назву "Гром-2".

А на тлі випробувань ракетного комплексу на базі важкої РСЗВ "Смерч" - "Вільха" вимальовується цілісна картина ракетного озброєння ЗСУ: "Град" - "Ураган" - "Вільха" - "Сапсан" - "Грім-2". Судячи за деякими непрямими даними і вкладеним бюджетними коштами такий лінійкою ракет ВСУ буде розташовувати до 2020 року.

Проект "Сапсан"

Станом на осінь 2017-го вже закінчуються польові випробування "Вільхи", при цьому вдалося досягти феноменальних для ракет цього типу результатів по точності, "Сапсан" і "Грім-2" вже увійшли в стадію випробувань як окремих компонентів, так і комплексу в цілому. Так, в травні 2017 року очевидці опублікували в Інтернеті фото самохідної пускової установки комплексу "Грім-2" по дорозі з Харкова у Дніпро.

Вже сьогодні можна говорити про те, що "Сапсан" призначений для ураження одиночних і групових стаціонарних цілей на дальностях до 500 км, а "Грім-2" - до 850 км. тобто в зону ураження з території України потрапляє навіть Москва, не кажучи вже про Саратові, Смоленську, Ростові, Бєлгороді, Курську та Липицке.

Хоча загальні характеристики є засекреченими, але можна говорити, наприклад, про те, що бойова частина як "Сапсана", так і "Грім-2" буде становити 480 кг. і створена як з моноблочної так і касетної схемою. Бортова система управління ракет - інерціальна, комплектуемая системами навігації та наведення різного типу (радіолокаційними, оптико-електронними).

Однак оперативно-тактичні ракетні комплекси не єдине напрям нашої ракетної програми. Є ще, наприклад, крилата ракета "Коршун" з двигуном МС-400 виробництва запорізького ВАТ "Мотор Січ". Причому простежується певна ступінь уніфікації - так, "Коршун" несе бойову частину аналогічну тактичних ракет, однак може базуватися не тільки на наземних пускових установках, але і на кораблях і навіть винищувачах типу Су-27.

Ракета "Шуліка"

У зв'язку з тим, що "Коршун" - це крилата ракета, її завданням бути проходження ППО противника на надмалої висотою до 50 метрів, нижче "рівня радарів", огинаючи рельєф місцевості. Серйозною відмінністю є дальність застосування - всього 280 км. По всій видимості, "Коршун" оснащений комбінованою системою управління, яка об'єднає інерційну і GPS/ГЛОНАСС-навігацію. Протикорабельна версія ракети буде мати головку самонаведення для наведення на кінцевому етапі.

Є велика частка ймовірності, що ці ракети підуть на озброєння ЗСУ вже в найближчі 2-3 роки, адже "до війни" (в 2009 році) на базі цього ж двигуна ці ж конструктори розробили китайську ракету CJ-10, а трохи пізніше взяли участь і в білоруському проекті "Лелека".

А є ще противокорабельный ракетний комплекс "Нептун", ракети для якого проектують у Київському конструкторському бюро "Луч". За деякими даними, роботи вкрай ударними темпами ведуться на базі конструкції російської протикорабельної ракети Х-35. Вважається, що ракети комплексу будуть використовуватися для ураження бойових кораблів і транспортних суден зі складу ударних груп (конвоїв) або наступних поодиноко водотоннажністю до 5 тис. тонн. При цьому вона буде мати вже "стандартний" для українських ракет контейнерний старт з мобільного або стаціонарного носія.

Ракета "Нептун"

Є серйозні надії на озброєння цими ракетами суден і кораблів флоту. Так, саме під них спроектовані ракетний катер проекту "Лань" (за планами, до 2020 р. - три у складі ВМСУ), а також ними буде озброєний ракетний катер "Прилуки", який був переданий росіянами після анексії Криму без протикорабельних ракет "Терміт".

Підводячи підсумок, можна говорити, що анексія Криму і війна на Донбасі і сформована в зв'язку з цим нова геополітична реальність тільки підстьобнули розвиток української ракетної програми. Результати вкладення колосальних коштів при збереженні нинішніх темпів фінансування будуть видні вже в 2018 - 2020 роках, коли наші збройні сили отримають потужні неядерні інструменти стримування намірів будь-якого зовнішнього противника.