УПЦ МП в положенні. Коли донецький митрополит Іларіон прийде вимагати світу в Захарченко

У Маріуполі в ці великодні свята не відбувся оголошений заздалегідь хресний хід. Спочатку планувалося, що його проведе митрополит Донецький і Маріупольський УПЦ Московського патріархату Іларіон, який приїхав спеціально для цього з окупованого Донецька.

А що вас дивує? Так, саме так. Єпископ живе на окупованих територіях, а боротися за мир приїжджає на території вільні. Як повідомив клірик Свято-Михайлівського собору протоієрей Іоанн Попов: "Він (Іларіон) вирішив провести хресний хід, тому що ситуація в країні складна і напружена. Щоб народ зібрався, помолився і пройшов по місту з молитвою Христа воскреслого".

Пройшовши по проспекту Металургів і проспекту Миру, хресний хід повинен був завершитися Великої Пасхальної вечірньою у верхньому храмі Свято-Покровського собору Маріуполя. Але в силу високої ймовірності провокацій таку добру ініціативу довелося скасувати. Вірніше, хресний хід все ж відбувся. Навколо храму. А ось за прифронтовому місту з нагоди "складної та напруженої ситуації в країні" пройти не вдалося.

Рік тому координатор руху "Інформаційне опір" Дмитро Тимчук писав, що священики УПЦ МП Донецької області незадоволені тим, що резиденція митрополита Донецького і Маріупольського знаходиться на окупованій території. Іларіон, якого злі язики відносять до найбільш завзятим любителям "русского мира" в УПЦ МП, примушував священнослужителів, які служили на неокупованій території, відвідувати щомісячні збори, їздити на які їм доводилося через лінію розмежування. Це, як нескладно здогадатися, їх зовсім не радувало. Звідси, до речі, і небажання багатьох священиків УПЦ МП з близьких до лінії розмежування парафій здійснювати обряди над українськими військовослужбовцями. Хто знає, що тобі пред'являть заблукали "захисники православ'я", коли ти наступного разу опинишся в їх влади?

Як би те ні було, митрополиту Іларіону неодноразово надходили прохання перенести свою резиденцію на неоккупированную територію. Але той щоразу відмовлявся. Схоже, причиною відмов була далеко не любов митрополита до терористів. Просто ряд парафій УПЦ МП, підпорядкованих де-юре Іларіону, де-факто їм не контролювалася. Велика кількість донецьких священиків відразу після окупації частини Донецької області поспішили налагодити зв'язки з прикордонними єпархій Руської православної церкви. "Ця ситуація ставить Іларіона в цікаве положення, - писав у свій час Тимчук. - З одного боку, він має статус одного з головних поборників "руского міра" в УПЦ МП, а з іншого - та ж Російська православна церква так і норовить відібрати частину його єпархії".

Ставити своїх прихильників в "цікаве положення" - улюблена забава ідеологів "русского мира". Здавалося б, що може бути простіше, ніж ходити хрещеними хороводами "за мир" з окупованого Донецьку або Луганську? Адже тоді у примирителей в рясах було би що відповісти скептикам на питання: "А чому ви закликає до миру офіційний Київ, а не терористів?". Або ось ще одне цілком логічне рішення - припинити відбирати у ідеологічно близької митрополита парафії і дозволити йому виїхати в "лігво хунти", для того щоб не бути запідозреним в роботі на окупантів. Але ж ні. "Русский мир" не шукає легких шляхів.

Так чому маріонеткові виступи "за мир" не влаштовуються в окупованих районах Донецькій і Луганській областях? Чому ініціатори хресних ходок не дорожать своєю репутацією і не прагнуть мати можливість впливу на проукраїнських віруючих?

Та тому що сенсом усього цього примирливого ходіння завжди були пропагандистські акції для впливу суто на свою цільову аудиторію. Вони повинні показати базового споживачеві ідеології "русского мира" небажання "київської хунти" до примирення. Тобто суть не в світі, а як раз в його відсутності.

У Радянському Союзі регулярно влаштовували марші за мир у всьому світі. Як раз після того, як СРСР створював черговий людожерський режим на карті світу, радянські люди масово вітали інтервенцію і одночасно називали її "визвольною війною за праве діло". Вони виходили на планові мітинги тисячами, вимагаючи від "американської вояччини" не втручатися у внутрішні справи держави, став метою Кремля. Заклики завжди були направлені у поза. І ніколи на своїх правителів. Трудові колективи збирали зборів, а піонери писали листи президенту США. По Червоній площі проходили військові паради. І все це "за справу миру і торжество гуманізму".

Подібні "примирливі народні істерії" повинні були зміцнити стрімко деградуючий радянський режим, надати сенс його існування. Але головне - продемонструвати маразматикам, які керують країною, підтримку мас. Хоча "масам", виведеним на ходу примусово, було рішуче все одно, чому режим заліз в чергову бананову республіку. Так само, як це відбувається і зараз. Заклики, які лунають на адресу жертви агресії про припинення опору, - це, звичайно ж, блюзнірство. Але це ще й свідчення про те, якій державі служать "відокремлені від держави" священнослужителі.

Коли СРСР упав, все бутафорські соціальні інститути, що підтримують ілюзію його стабільності й могутності впали разом з ним. Пішли в небуття піонерські організації, комсомол, трудові колективи та їх зібрання з приводу і без. У радянських Кгбістів був жарт про те, що якщо б в церквах служили не агенти, а резиденти, радянські люди дійсно повірили в перемогу комунізму. Сьогодні, коли бачиш, як у храмах ведеться антиукраїнська пропаганда, як монастирі використовуються для натуралізації російської агентури, як під виглядом супроводу святих мощей в країну проникають російські диверсанти, як священнослужителі, не здатні відрізнити жертву від агресора, закликають мирян на ходи, мимоволі згадується цей анекдот.

Церква, яка не бере участі у встановленні миру і сприяє використанню примирної риторики для продовження війни - це ще одне "цікаве положення", в який "русский мир" поставив своїх прибічників. Після безславного кінця путінського режиму буде вкрай складно зберегти Російську православну церкву в її нинішньому вигляді і вплив. Чи розуміють ті священики, що їх служіння інтересам держави-агресора руйнує їх власний релігійний інститут? Можливо. Ось тільки для того, щоб творити, а не руйнувати - треба і правда вірити.