Міражі саудитів. Як дорого продати Україну Саудівської Аравії
Після поїздки президента Петра Порошенка в Саудовскою Аравії, були підписані протоколи про взаємне співробітництво. Зокрема, Україна планує залучати саудівські інвестиції. Те, що кеша у саудитів багато, знають всі експерти, включаючи київських таксистів. Але чому саудити повинні давати нам свої гроші, навіть якщо у них "золотих монет", як зірок на східному небі? Тим більше що на даний момент Україні не вдається залучати більше $2-3 млрд прямих іноземних інвестицій на рік. Так, для близькосхідної країни це смішна сума, з такого портфеля інвестицій, як "на кішечках", вчать вкладатися малолітніх внучатых племінників короля. Але гроші в арабському світі рахувати вміють і за один вкрадений ріял можуть перетворити кривдника в "однорукого бандита"... Тим не менше вікно можливостей на Близькому Сході України распахнуто як ніколи.
Якщо проаналізувати структуру нашого торгового обороту з Саудівською Аравією, Україна має значний торговий профіцит у розмірі $193 млн: за підсумками січня–серпня 2017-го наш експорт склав $319 млн, а імпорт — $126 млн. водночас насторожує динаміка: український експорт цього року порівняно з аналогічним періодом минулого впав на 8%, а імпорт, навпаки, виріс на 37,5%. Серед основних товарних груп, які ми експортуємо в Саудівську Аравію, виділяються постачання зернових у розмірі $159,6 млн, олії — $24,5 млн, чорних металів і виробів з них — $92,6 млн. У структурі імпорту прогнозовано виділяються поставки нафти і хімічної продукції — $43 млн, полімерних матеріалів — $77,5 млн.
З одного боку, це торговий мізер, а з іншого — майже такий же торговий оборот зафіксований між Саудівською Аравією і РФ, яка не перший рік "полірує" сходинки престолу в Ер-Ріяді... Тим не менш торговий оборот з саудити, на відміну від тієї ж Індії, ніколи не стане для України драйвером економічного зростання. Ключ до успіху лежить в площині інвестицій і взаємних бізнес-проектів.
Саудівська Аравія в найближчі десятиліття стане одним з ключових центрів фінансової сили та інвестиційного тяжіння. Нафтовий вік завершується і зовсім не тому, що вичерпуються запаси нафти. Цей суворий іспит для країн-експортерів з усією неупередженістю продемонструє, хто з них створив дійсно життєздатні економічні моделі, вміло розпорядившись нафтовим подарунком небес, а хто просто жив на нафтовій голці, без якої клінічна смерть настати момент виснаження крапельниці.
Свій шлях успіху без опори на нафту починають і саудити. Саудівська Аравія — найбільший експортер нафти в світі. Довгий час саудити суперничали з РФ за перше місце в рейтингу країн-експортерів: у 2016 р. королівство з об'ємом в 585,7 млн т вийшло на перше місце. Нафтовидобуток формує 95% експорту і 75% загальних доходів країни. В той же час досить висока чисельність населення (до 30 млн чоловік, з яких близько 30% — трудові мігранти) й велика територія (в порівнянні з іншими країнами Перської затоки) змушують саудитів бути трохи більшим, ніж простий набір еміратів.
Адже Саудівська Аравія претендує на роль лідера арабсько-мусульманського світу, і норвезький варіант із створенням універсального резервного фонду, який вирішить всі проблеми, тут не спрацює.
Саудівський мегапроект по перетворенню нафтовидобувної країни в самодостатню, поновлювану економічну модель можна назвати "диверсифікацією майбутнього".
Створення суверенного фонду інвестицій Саудівської Аравії в розмірі $2 трлн — це лише перший рівень, і він практично завершено. Розвиток ефективного вторинного сектора економіки (промислового виробництва), якого зі зрозумілих причин в королівстві не було, — це другий рівень, і він перебуває в активній фазі реалізації. Так, в рамках даного етапу саудити вже купили в Україні проектно-конструкторську документацію, включаючи право на використання інтелектуальної власності і планують найближчим часом запустити в себе новий завод з виробництва літаків Ан-132. В планах покупка у Росії ліцензії на випуск автоматів Калашникова і будівництво відповідного виробництва.
Наступний етап — створення ефективного і конкурентоспроможного третинного рівня економіки у вигляді сфери послуг, корпоративного управління, медицини, освіти, науки, інформаційних технологій, біотехнологій. Сюди необхідно включити також розвиток альтернативних джерел енергії: сонячної та ядерної, реалізацію і космічних ракетних програм. Саудити вже зараз приступили до співпраці з американською компанією Apple в сфері інформаційних технологій і планують створити спільні проекти в інших країнах. В якості прикладу можна взяти спільний пайовий венчурний фонд, який має намір створити РФ і Саудівська Аравія в розмірі $10 млрд. У найближчі роки цей ПІФ планує почати реалізацію в Росії десяти проектів, кожен капіталізацією в $1 млрд.
У підсумку в Саудівській Аравії повинна з'явитися транснаціональна модель керування інвестиційними проектами, ефективним вторинним і третинним сектором економіки інноваційним сектором послуг, з якими будуть інтегровані сучасні сегменти медицини, освіти і науки.
У зв'язку з цим питання, чи нам дадуть саудити грошей чи ні, в корені невірний. Правильна позиція: що ми може запропонувати їм, враховуючи перелічені вище етапи "диверсифікації майбутнього".
Для отримання грошей суверенного фонду ми вже запізнилися: у нас немає ні елітної нерухомості, ні світових кінокомпаній, куди принци королівської крові можуть вкладати свої мільярди і потім хвалитися придбаннями на світських раутах.
Що зараз Україні наполегливо намагаються запропонувати в королівстві, так це розпродати залишки інтелектуальної власності, які залишилися у нас після розвалу СРСР. Мова йде насамперед про літако - і ракетобудуванні, військових технологіях. Співпраця на даному етапі може принести державі (а ще більше — в приватні гаманці співпричетних) в кращому випадку $1-2 млрд протягом одного-двох років, але на цьому всі перспективи співробітництва будуть вичерпані. Саудити почнуть випускати літаки Ан, робити свої танки і ракети, а ми залишимося з вічно перспективним аграрним потенціалом.
Основний інтерес для нас представляє залучення саудівських інвестицій в українські проекти. Перше, що спадає на думку експертів, — це співпраця в аграрному секторі. Здавалося б, тут інтереси України як експортера та Саудівської Аравії як імпортера повинні повністю збігатися. З метою економії водних ресурсів королівство вирішило повністю відмовитися від вирощування власних зернових. Для задоволення внутрішніх потреб в продовольстві саудити планують здійснювати інвестиції в аграрні проекти інших країн з метою реекспорту сировини на внутрішній ринок.
Маркетингові оцінки їх ємності ринку (оцінки продовольчої і сільськогосподарської організації ООН — ФАО) фіксують потребу в імпорті 14-15 млн т зерна, у тому числі пшениці — до 3 млн т, кукурудзи — до 2,5 млн т, ячменю — 7-8 млн т. Остання зернова культура вже в значній мірі закривається поставками з РФ. Що може принести Україні створення спільних проектів з вирощування пшениці і кукурудзи? До $500 млн за реекспорт першої і близько $450 млн — за постачання другий. І це лише в тому випадку, якщо ми закриємо 100% потреб Саудівської Аравії (що апріорі неможливо) і ціни на зерно не будуть падати (не факт). Реально спільний проект в аграрному секторі може генерувати фінансовий потік у розмірі $100-200 млн на рік, і то якщо підключити до нього інші види продовольчих товарів. Такі проекти можуть бути реалізовані за умови створення прозорого ринку землі та захисту прав власності на неї, у тому числі іноземних інвесторів (а тут очікується дуже спекотна дискусія).
Що стосується інших напрямів співробітництва, то найбільший інтерес у саудитів можуть викликати проекти пов'язані з інфраструктурою, інноваційними можливостями України, третинним сектором економіки, можливістю інтеграції з ринком ЄС.
Щодо інфраструктурних проектів, то тут мова йде про довгострокові, масштабних інвестиційних об'єктах, які можуть гарантовано приносити фіксовану ренту. До таких можна віднести часткову приватизацію залізниць. А також створення компанії з експлуатації та будівництва частини магістрального транспортного коридору "Шовковий шлях" (в частині його проходження по території України) і аналогічний проект балто-чорноморського транспортного коридору, який може включати в себе не тільки перевезення вантажів з допомогою залізних доріг та автомобільного транспорту, але і за допомогою річкових суден, по Дніпру.
Також можна розглядати залучення арабських інвестицій в консорціум з управління українськими морськими портами.
У сфері енергетики, саудитів може зацікавити проект створення в Україні замкнутого ядерного циклу, включаючи видобуток урану, виробництво ядерного палива і поховання ядерних відходів. Крім того, доцільно обговорити участь інвесторів у модернізації нашої атомної енергетики, включаючи будівництво энергомостов для експорту профіцит електроенергії на ринок ЄС.
Що стосується інноваційних можливостей, то тут широкі перспективи відкриваються у створенні технологічних парків та полігонів на базі українських навчальних і наукових закладів, в першу чергу в сфері інформаційних технологій і біотехнологій. Експорт українського цифрового "сировини" — це та наживка, за допомогою якої вдасться зловити арабська інтерес, адже виробництво кінцевого продукту вони хочуть залишити собі. Але для нас це прекрасна можливість. Тим більше що можливості виходу Саудівської Аравії на готовий продукт поки викликають певний скепсис, і Україна повинна бути готова в потрібний момент надати свої послуги і в цьому напрямку.
Істотний інтерес у саудитів викликають інвестиції в медицину і залучення приватного капіталу в компанію, яка буде надавати страхові послуги на цьому ринку в масштабах всієї країни. Для запуску страхової медицини в Україні потрібен фінансовий донор, який би володів, з одного боку, резервним капіталом у розмірі не менше $1 млрд, з іншого — інвестиційними можливостями перекривати касові розриви, які будуть виникати в страховій медицині протягом як мінімум п'яти років, а для цього буде потрібно ще приблизно $5 млрд. З іншого боку, ці інвестиції можуть забезпечити інвестору вічну ренту в розмірі до 10% в рік. Такі довгі ресурси і в такій кількості для нас є тільки на Близькому Сході.
Але найбільший інтерес для саудитів, враховуючи, що свої проекти вони довіряють або собі, або першокласним лондонським банкам, є інтеграція банків в український фінансовий сектор. Ісламський банкінг має ряд особливостей, наприклад, там немає такого поняття, як відсоток (неважливо, по кредиту або депозиту). Відсоток у них замінює частка в прибутку від реалізації спільного проекту. Вже багато років інвестори з країн Перської затоки зондують ґрунт щодо можливості відкриття в Україні мусульманського банку (можливо, без права обслуговування населення, а лише корпоративного сектору). Для цього в Україні необхідно створити якийсь прототип екстериторіальної вільної фінансової зони, де ці банки могли б функціонувати. Законодавство ЄС і Великобританії обмежує можливість участі арабського капіталу в ділових фінансових сіті. З допомогою України арабські інвестори змогли б зайти в Європу, так би мовити, з " чорного ходу, причому без всяких обмежень і зі зрозумілих їм правилами.