Міномети ЕМ-120 із Болгарії. Чи є зрада у діях Міноборони
Епопея зі 120-мм мінометами — це приклад того, що поки що наша військова промисловість, на жаль, далеко не завжди здатна забезпечити армію якісною зброєю.
Тема насичення армійських частин 120-мм мінометами піднімалася сотні разів за час війни. Новим приводом звернутися до неї стала новина про те, що Україна закупила у 2021 р. (поставлені у липні) 140 болгарських мінометів ЕМ-120. Вона була подана під тим соусом, що ціна $32 722 виявилася на 30% більшою, ніж у наших мінометів, тобто є ознаки чергового корупційного скандалу в Міноборони. Спробуємо розібратися, чому військові купили саме ці міномети саме зараз і за такою ціною.
Почнемо з останнього — ціна всього військового спорядження та боєприпасів, які ми купуємо з 2014 р. у Болгарії, завжди буде більшою, ніж на світовому ринку, а тим більше якщо порівнювати із внутрішніми цінами. Справа в тому, що законодавство Болгарії забороняє постачання озброєнь та військової техніки до зон військових конфліктів, тому наше Міністерство оборони використовує різні польські та чеські фірми-прокладки. В даному випадку міномети нам продала чеська компанія Excalibur Army Spol.SRO — природно, що ці послуги не є безкоштовними.
Другий момент — по суті, ми купили старий добрий радянський 2Б11, який вироблявся в Болгарії за ліцензією. Власне, цей міномет не перебуває на озброєнні місцевих збройних сил і пропонується лише на експорт, при цьому має номенклатурний номер за класифікатором НАТО. Тут із документами все чисто.
Чому ж, маючи одразу кілька зразків 120-мм мінометів від українських виробників, військові змушені купувати їх за кордоном? А річ у тому, що в країні війна та міномети потрібні вже сьогодні. Мало того, всі спроби прийняти на озброєння власні зразки поки що закінчилися провалом. Навряд чи варто довго говорити про недобру пам'ять М120-15 "Молот" від заводу "Маяк". Допущений до дослідної експлуатації у ЗСУ по суті клон того ж таки 2Б11 став символом неякісної зброї. У 2016-2018 рр.. відбулися 13 інцидентів зі 120-мм мінометами, зокрема дев'ять із "Молотом". У результаті загинули 13 військовослужбовців та отримали поранення ще 30, тому у грудні 2018 р. дослідну експлуатацію "Молотів" було припинено, а всі 280 мінометів вилучили з армійських частин.
Щоправда, наприкінці 2020 р. з'явилися повідомлення, що "Маяк" модернізував свій зразок і навіть передав його на державні випробування. Але загалом виведення з експлуатації "Молотів" призвело до різкого падіння боєздатності частин на лінії зіткнення на Донбасі, адже саме 120-мм найчастіше були єдиним засобом адекватної відповіді на дії супротивника.
Тоді військові звернулися до інших виробників, а, окрім "Молота", є "Бучард" від Старокраматорського машинобудівного заводу та МП-120 від "Української бронетехніки". Проте цього разу навчене гірким досвідом Міністерство оборони пішло шляхом проведення повноцінних державних випробувань, а це час. У результаті лише 25 січня 2022 р. на озброєння був прийнят МП-120. Але для цього знадобилося більше двох років і понад 5000 пострілів, щоб зробити повний настріл ресурсу ствола та уникнути можливих звинувачень, як із "Молотом".
Виробник стверджує, що новий міномет повністю відповідає стандартам 2Б11, зокрема, максимальна дальність стрілянини становить 7100 м, а живучість ствола значно збільшилася за рахунок нової технології виготовлення.
Але це сталося тільки зараз, коли державне оборонне замовлення зверстане, і тепер, якщо слідувати по бюрократичній дорозі, цей міномет може бути замовлений військовими тільки в 2023 р. Чому на восьмий рік війни ми постачаємо армію за такою дикою системою, питання відкрите.
При цьому, ймовірно, "Українська бронетехніка", не знаючи обсягів закупівлі, не сформувала свій остаточний прайс, і абсолютно незрозуміло, чи зможе вона забезпечити виробництво необхідної кількості необхідних для армії мінометів.
Підбиваючи деякі проміжні підсумки, варто сказати, що епопея зі 120-мм мінометами — це приклад того, що поки що наша військова промисловість, на жаль, далеко не завжди здатна забезпечити армію якісною зброєю. Хоча міномет — це досить простий у виробництві пристрій, що не вимагає високих технологій, а лише якісного металу та дотримання технологічних процесів. Але навіть його виробництво упирається у величезну кількість проблем.