Міфи про реформаторах. Що насправді вони зробили за чотири роки

Після перемоги Революції достоїнства говорити про прихильність до різних реформ стало таким собі загальним місцем якщо не для всіх, то вже точно для дуже багатьох як в українському політикумі, так і нашому соціумі. Втім, на тлі цього усталеного загального тренду є цілий ряд політиків і чиновників, чия діяльність спочатку позиціонувалася як реформаторська. При цьому дехто з них продовжує вибудовувати собі реноме в подібному дусі досі, навіть якщо його повсякденна практика не підтверджує цього.

У даному огляді "ВД" відібрала 20 найбільш відомих реформаторів, описавши, ніж насправді вони відзначилися за останні чотири роки. Також ми спробували з'ясувати головне - наскільки реальною або уявної виявилася їх ефективність.

Для уникнення спекуляцій оцінки результативності запропонованих реформаторам не виставлялися: прізвища в даному топ-20 подані в алфавітному порядку, тобто огляд не претендує на те, щоб називатися рейтингом.

Айварас Абромавічус, міністр економічного розвитку і торгівлі (2014-2016 рр..)

З першого дня роботи у другому уряді Арсенія Яценюка від цього громадянина Литви, який вже багато років проживає в Україні і очолював у Києві офіс шведської інвестиційної компанії East Capital, очікували серйозних досягнень. Абромавичуса навіть авансом назвали "представником спецназу реформ", сам він за гучними словами в кишеню також не ліз. Наприклад, пообіцявши вивести країну в топ-50 у рейтингу Doing Business, а потім і в топ-20, хоча насправді при міністрі економіки Абромавичусе Україна займала в цьому індексі 96-е місце (2015 р.), а після його відходу - 83-е (2016 р.) і 80-е (2017 р.). Анонс проведення масштабної приватизації також закінчився пшиком - за весь 2015-й до держбюджету від приватизації надійшло 150 млн грн, близько 1% від річного плану, встановленого самим Абромавичусом.

Паралельно ж де-факто було ліквідовано довгострокове економічне прогнозування, в лютому 2016 р. міністр подав у відставку, за-явив, що не хоче бути "ширмою для відвертої корупції", але досидів у кріслі до квітня того ж року, коли парламент звільнив весь склад Кабміну Яценюка. Після цього Абромавічус намагався працевлаштуватися в уряді Литви то міністром економіки, то главою Фонду держмайна, але Вільнюс йому відмовив. У результаті екс-чиновник перейшов на роботу в громадську організацію "Українська академія корпоративного управління", а в 2017-му очолив її наглядова рада.

Зураб Аласанія, голова правління Національної громадської телерадіокомпанії (з 2017 р.)

Відомий харківський медіаменеджер входив в головний кабінет "Олівця" (так кияни називають 24-поверхова будівля столичного телецентру) двічі. З березня 2014 р. по листопад 2016 р. Аласанія був гендиректором Національної телекомпанії, пішовши у відставку "в зв'язку з катастрофічною ситуацією з фінансуванням телерадіомовлення". Що не завадило йому подати свою кандидатуру на посаду голови правління Національної громадської телерадіокомпанії України (НГТУ) і виграти відкритий конкурс вже менш ніж через півроку. Основою реформи суспільного мовлення Аласанія вважає скорочення персоналу НОТУ (кількість працівників за чотири роки зменшилася вдвічі) і модернізацію техніки (що знову ж таки впирається в фінансову питання). А ось комерційні телеканали він своїми конкурентами не вважає, оскільки НОТУ, за його словами, "нема чого брехати". Щоправда, за останні роки спостерігається стрімкий обвал рейтингу UA: Перший - якщо до 2014-го він обіймав міцне восьме місце серед українських телеканалів, то тепер іноді взагалі розташовується в кінці третьої десятки.

Войцех Бальчун, голова правління "Укрзалізниці" (2016-2017 рр..)

На даного польського експата покладаються серйозні надії в справі системних змін на вітчизняній залізниці і очищення її від корупції. До того ж Бальчун виграв конкурс у червні 2016-го на високо оплачувану посаду голови правління "Укрзалізниці" (його зарплата, згідно з контрактом, становила 461,6 тис. грн на місяць) не просто так, адже до 2013 р. він п'ять років керував найбільшим у Польщі оператором залізничних вантажоперевезень PKP Cargo. Спочатку на словах все виглядало глобально: була затверджена програма залучення в УЗ небаченого масштабу інвестицій і заплановано якісне поліпшення пасажирського сполучення, повернення в експлуатацію поромів для нового Шовкового шляху, "стрімкий" збільшення прибутковості держкомпанії і багато іншого. Але на ділі нічого подібного не відбулося, тим більше сам Бальчун чим далі, тим більше відволікався від роботи на рок-концерти своєї групи Chemia, а ключові кабінети в УЗ стали займати одіозні персонажі, пов'язані з колишнім топ-менеджером "сім'ї" Януковича Андрієм Альошею. Після закінчення річного контракту польський фахівець оголосив своїм головним досягненням, що "Укрзалізниця", мовляв, продовжує працювати, ще пару місяців посперечався з профільним міністром Володимиром Омеляном, хто кого більше саботує і, нарешті, виїхав з країни геть.

Олександр Боровик, перший заступник голови Мінекономіки (2015 р.)

У Мінекономіки цей успішний німецький юрист, який працював роками на Microsoft і отримав після повернення на історичну батьківщину український паспорт, пропрацював всього якихось три місяці, а скандал після його гучного звільнення продовжував гриміти ще без малого рік. Звинувачення Боровика стосувалися і безпосереднього шефа Абромавичуса, і прем'єра Яценюка - всі вони, мовляв, були некомпетентними і противниками швидких і глибоких реформ, хоча ніякої конкретики ніхто від Боровика так і не почув, тільки загальні фрази.

Такого "цінного реформаторського кадру" швидко забрав до себе в команду тодішній одеський губернатор Міхеїл Саакашвілі, зробивши своїм заступником і радником з питань інвестицій, бум яких привабливою для іноземних бізнесменів Одесі чомусь так і не розпочався. Піком української кар'єри Боровика стала його участь при підтримці Саакашвілі в одеських мерських виборах-2015, де він зайняв почесне друге місце, програвши більше 25% Геннадія Труханова. А в 2017-му Боровик був позбавлений українського громадянства за наявності у нього німецького паспорта.

Денис Бродський, голова Нацагентства з питань держслужби (2014 р.)

Професійний HR-фахівець, який раніше працював директором з персоналу у VAB Банку, "Інтерпайпі" (EastOne) та Platinum Bank, поставив своєрідний рекорд - він пропрацював держчиновником всього місяць з невеликим. Свій прихід у крісло керівника Національного агентства з питань державної служби Бродський супроводив гучним піаром, роздаючи інтерв'ю про власні плани радикально реформувати систему держапарату, а також про те, як для нього мотивація змінити країну на краще виявилася сильнішою десятикратного зниження доходів. Однак вже після першого отримання зарплати на новому місці мотивація кудись різко зникла: Бродський звільнився, пояснивши своє рішення "неготовністю до підкилимових інтриг і апаратних ігор". Ніби ні того, ні іншого немає в реальному секторі, звідки Бродський прийшов на держслужбу.

Володимир В'ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті (з 2014 р.)

До висловлювань цього професійного історика і колишнього директора архіву СБУ можна ставитися по-різному, особливо в контраверсійних тем. Однак факт залишається фактом - з покладеним на В'ятровича і його Інститут національної пам'яті завданням з декомунізації він за останні чотири роки вже, по суті, впорався. Так, було перейменовано понад 1 тис. населених пунктів, включаючи обласні центри Дніпро (колишній Дніпропетровськ) і Кропивницький (екс-Кіровоград), і в Україні залишилося всього десять неочевидних більшовицьких назв, наприклад Первомайськ. Також демонтовано по країні близько 2,5 тис. пам'ятників Леніну та іншим комуністичним діячам, а число зміненої топоніміки в містах, селищах і селах давно перевищила 50 тис. І це незважаючи на опір і безліч випадків відвертого саботажу декомунізації з боку окремих органів місцевого самоврядування.

Олександр Данилюк, міністр фінансів (2016-2018 рр..)

Свої реформаторські таланти даний екс-директор британської інвестиційної компанії Rurik Real Estate Investment Limited застосовував ще при режимі Януковича, пробувши з 2010 по 2014 рр. радником колишнього президента і очолюючи при тодішній АП координаційний центр з упровадження економічних реформ. Що не завадило Данилюку стати спочатку постійним представником в Кабміні вже президента Петра Порошенка, потім - заступник голови АП, а в 2016 р. увійти в уряд Володимира Гройсмана у главі Мінфіну. Міністерських планів реформ у нього було достатньо, зокрема, декларувалися зусилля щодо поліпшення інвестиційної привабливості України, запровадження прозорих правил ведення бізнесу та системної реформи державних фінансів. Однак ніяких особливих успіхів за цими напрямками досягнуто не було, зате неврегульованим залишилося управління державним боргом. Сам Данилюк вважав своїм досягненням націоналізацію Приватбанку.

Між тим підозри Данилюка у приховуванні їм власних британських доходів (до речі, і його дружина, і діти мають громадянство Великобританії) і постійні листи послам G7 про те, що йому, мовляв, заважають працювати, призвели до того, що його звільнення парламентом з посади міністра фінансів в червні 2018 р. виглядало цілком закономірним.

Катерина Згуладзе, перший заступник голови МВС (2014-2016 рр..)
Хатія Деканоїдзе, начальник Національної поліції (2015-2016 рр..)

Нетривала робота в нашій країні цього дуету експатів виявилася, мабуть, найуспішнішим прикладом залучення на українську держслужбу не тільки грузинських, але і будь-яких інших іноземних фахівців. Головною спільною метою колишній заступник глави МВС Грузії Згуладзе і екс-ректора грузинської Поліцейської академії Деканоїдзе був запуск з чистого аркуша патрульної поліції в Україні, співробітники якої набиралися на відкритому конкурсі. Обидві грузинки спочатку розробили, а потім запустили і забезпечили подальше просування найбільш іміджевої реформи правоохоронної системи. Але коли вони зробили свою справу, то відразу ж стали зайвими для свого безпосереднього шефа Арсена Авакова, який загальний успіх записав на свій рахунок. Причому глава МВС в цілому досить вдало переклав виникло до нових патрульним довіру українців на всі неабияк нереформовані структури свого МВС, де стара совкова міліція була перейменована в поліцію без особливих якісних змін.

Андрій Коболєв, голова правління НАК "Нафтогаз України" (з 2014 р.)

Будучи своєрідним старожилом у сучасних владних коридорах (Коболєв очолив "Нафтогаз" ще у березні 2014-го), для підтвердження свого реформаторського статусу цей віп-чиновник всі останні роки дотримується однієї, досить ефективної тактики. Коли будь-який успіх в енергетичній політиці, навіть якщо сам Коболєв мав до нього досить віддалене відношення, однозначно ставиться в особисту заслугу, а провали пояснюються результатом протидії його, Коболєва, недоброзичливців. Наприклад, незалежність від прямих поставок в Україну російського газу і заміна його реверсом з ЄС є скоріше зовнішньополітичним досягненням усієї нинішньої української влади, але глава "Нафтогазу" намагається перетягнути це ковдру лише на себе. Аналогічно у перемозі над "Газпромом" в Стокгольмському арбітражі, яку забезпечила насамперед команда найнятих Україною юристів, всі лаври переможця намагався забрати Коболєв зі своїми підлеглими в НАК. Втім, там, де необхідно безпосередню участь керівника "Нафтогазу" в реформах, як у тієї ж багатостраждальної історії з анбандлингом (роз'єднанням активів НАК у сферах транспортування і зберігання газу, що є вимогою ЄС у рамках Третього енергопакету), у Коболєва завжди знаходяться причини, щоб відкласти цю справу на потім.

До речі, фінансові показники НАК в останні роки були покращені аж ніяк не завдяки талантам її керівника, а з-за глобального підвищення цін на газ для споживачів, за що поплатився своїм рейтингом Яценюк.

Максим Нефьодов, заступник голови Мінекономіки (з 2015 р.)

Колишній працівник інвесткомпанії Dragon Capital та фонду прямих інвестицій Icon Private Equity, перейшовши в лютому 2015-го на держслужбу в Міністерство економіки, зумів сконцентруватися виключно на одному напрямку - держзакупівлі - і в цьому, безумовно, досяг успіху. Більш того, курована їм реформа з впровадженням електронних тендерів в рамках проекту ProZorro стала справжньою візитною карткою позитивних змін і в Україні, і за її межами. За два роки свого функціонування нова система дозволила заощадити для держбюджету понад 55 млрд грн і нанести серйозної шкоди непотоплюваної до цього тендерної мафії. Причому Нефьодов не став шукати політичних вигод від своєї чиновницької діяльності, на відміну від свого колишнього шефа Абромавичуса, який свого часу намагався створити видимість, що також причетний до реформи ProZorro. Нефьодов продовжив свою планомірну роботу і при першому віце-прем'єра - міністра економіки Степана Кубиве, повысившем його до посади першого заступника міністра.

Володимир Омелян, міністр інфраструктури (з 2016 р.)

До грудня 2014 р., коли цей виходець з Мзс і колишній працівник патронатної служби міністра фінансів часів Януковича Юрія Колобова був призначений заступником міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, він не мав ніякого відношення до транспортної галузі. Однак Омелян, дуже любить влаштовувати прес-конференції з приводу і без, став спочатку позиціонувати себе як компетентного реформатора, а опинившись у 2016 р. в кріслі вже повноцінного голови Мінінфраструктури, взагалі зробив власний піар неодмінним атрибутом. Особливо відзначився він своїми планами побудувати в Україні транспортну систему Hyperloop і бажанням переконати Ілона Маска запустити у нас завод Tesla Motors. Хоча, крім яскравих прожектів, транспортного міністру похвалитися фактично нічим - анонсований масовий прихід в українське небо лоукостерів поки йде з великим скрипом, необхідні зміни в структурі "Укравтодору" гальмуються, а від реформування "Укрзалізниці" Омеляна повністю відлучили з-за його скандального контрпродуктивного протистояння з екс-главою УЗ Бальчуном.

Олексій Павленко, міністр аграрної політики і продовольства (2014-2016 рр..)

Увійшов у другий уряд за квотою Яценюка "Самопомочі" колишній топ-менеджер таких фірм, як агрохолдинг "Райз" та група компаній "Фокстрот", спочатку заявив, що розуміє, чим живуть і прості селяни, і найбільші корпорації. При Павленко український агросектор дійсно демонстрував хороші показники. Галузь зайняла провідне місце в нашому експорті (38% у загальному обсязі), продажі українського зерна за кордон побили рекорди (за 2015/2016 маркетинговий рік Україна експортувала майже 40 млн т), а рівень прибутковості сільського господарства склав рекордні 46%. Втім, Павленко став заручником своїх амбіцій, а партії Андрія Садового. До пори До часу в "Самопомочі" співали дифірамби як "самому ефективному аграрному міністру в українській історії", але потім в інтересах власної політичної боротьби з Яценюком зажадали від Павленко піти у відставку. Коли ж він відмовився грюкати дверима, раптом обізвали його "зараженим корупцією". Павленко був відправлений у відставку разом з усім Кабміном у квітні 2016 р.

Павло Петренко, міністр юстиції (з 2014 р.)

При всій неоднозначності цього давнього знайомого Яценюка ще по Чернівцям за чотири з половиною роки керівництва Мін'юстом Петренко реально є що записати собі в актив. Мова йде і про представленні правових інтересів України проти Росії в Європейському суді з прав людини і в Міжнародному суді ООН, і про заборону діяльності антиукраїнських партій "Руська єдність", "Руський блок" і КПУ. Проте головним досягненням міністра Петренко стало реформування державної реєстраційної служби та надання відкритого доступу до інформації всіх реєстрів, якщо це не заборонено чинним законодавством. Тепер будь-який бажаючий може ознайомитися, наприклад, з власниками української нерухомості або з різними судовими рішеннями, у сфері адміністративних послуг запроваджено принцип екстериторіальності, а також створені по всій країні єдині центри надання адмінпослуг, що особливо актуально при реєстрації бізнесу та нерухомості.

Андрій Пивоварський, міністр інфраструктури (2014-2016 рр..)

Коли цей топ-менеджер групи компаній "Континіум" був призначений транспортним міністром в грудні 2014-го, його характеризували як досвідченого управлінця багато, з прем'єром Яценюком включно. Втім, ніяких проривів в управлінні Міністерством інфраструктури під керівництвом Пивоварського не сталося, зате мало не всі відкриті конкурси на начальників портів, Укрзалізниці та інших підвідомчих міністерству держпідприємств закінчувалися гучними скандалами. І після них зазвичай призначалися в. о., які часто і, мабуть, зовсім випадково укладали контракти, вигідні колишнім роботодавцям Пивоварського. Сам же міністр довго працював над концепцією реформ свого відомства, презентувавши її через рік, але практично відразу ж оголосив в грудні 2015 р.) про свою відставку з причини "низької зарплати і відсутність грошей на утримання сім'ї". Правда, трохи пізніше Пивоварський свою заяву про звільнення відкликав, і був відставлений з усім Кабміном у квітні 2016 р. А трохи пізніше стало відомо про заснування екс-міністром разом з колишнім главою АП Борисом Ложкіним спільної інвестиційної компанії "Самаан Капітал".

Міхеїл Саакашвілі, голова Одеської ОДА (2015-2016 рр..)

Епатажна, але абсолютно безрезультативна діяльність екс-президента Грузії на посаді одеського губернатора значно розвінчала міф про його всепереможну реформаторстве і де-факто багато в чому дискредитувала саму ідею залучати іноземців на українську держслужбу. Півтора року роботи Саакашвілі головою ОДА запам'яталися хіба що його особистою участю в знесення парканів на одеських пляжах, губернаторської наметом на реконструюється трасі Одеса-Рені та урочистим відкриттям універсального центру надання адмінпослуг, де можна швидко провести процедуру одруження. А також роздачею дітям велосипедів, нібито конфіскованих на митниці як контрабандних (проте відразу ж у ЗМІ виникли підозри, що ці велосипеди були просто подаровані губернатору для його красивим піар-акції однієї одеською фірмою). При цьому "останній і рішучий бій з корупцією" вівся Саакашвілі переважно на словах, хоча в його розпорядженні були і прокурор області Давид Сакварелідзе, і начальник облуправління Нацполиции Георгій Лорткіпанідзе, а також голова місцевої митниці Юлія Марушевська. До речі, після звільнення останньої надходження до держбюджету від Одеської митниці зросли на 30-40%.

Уляна Супрун, в. о. міністра охорони здоров'я (з 2016 р.)

Щодо приходу в липні 2016-го до керівництва Моз даної представниці української діаспори в США, отримала українське громадянство роком раніше, в суспільстві не було завищених очікувань - до того часу крива популярності ангажування експатів в українське держуправління вже різко пішла вниз. До того ж ситуацію ускладнювала надмірна конфліктність Су-прун, що, до речі, не дозволило їй позбутися приставки в. о., так як для її обрання повноцінним міністром у парламенті так і не набралося необхідних 226 голосів. Втім, незважаючи на жорсткий опір цілого ряду видатних медиків і нардепів, включаючи голову профільного парламентського комітету Ольгу Богомолець, а також широко розгорнулася інформкампанію з дискредитації чинного керівництва Моз, Супрун таки вдалося домогтися прийняття необхідних законів, які запускають ключову для країни медичну реформу за принципом "гроші ходять за пацієнтом".

Олексій Філатов, заступник глави Адміністрації президента (з 2014 р.)

Будучи координатором Ради з питань судової реформи, цей у недалекому минулому успішний адвокат, що спеціалізується на комерційних, корпоративних та інвестиційних спорах, фактично взяв на себе роль громовідводу для Банкової в проблемній реалізації системних змін у нашому судоустрій. І конкретно з таким завданням Філатов цілком впорався, чого не скажеш про знаходження точок дотику з парламентом - заступник глави АП прагне скоротити до мінімуму спілкування з представниками депутатського корпусу.

Крім того, у числі претензій до роботи Філатова називають ту обставину, що ключовий закон судової реформи - про судоустрій і статус суддів - не пройшов аналіз і узгодження з Венеціанською комісією. Ще піддаються критиці механізми формування нових складів Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради правосуддя, а також кадровий склад нового Верховного суду.

Ігор Шевченко, міністр екології та природних ресурсів (2014-2015 рр..)

Перед своїм призначенням на посаду глави Мінприроди у другій Кабмін за квотою Яценюка вхідної тоді в парламентську коаліцію "Батьківщини" Шевченко був відомий двома досягненнями. По-перше, як засновник у середині 1990-х юридичної фірми "Шевченко, Дідковський і Партнери", яка нині під назвою "Астерс" є однією з найбільших юрфірм в Україні. А по‑друге, створенням у 2010 р. Мерітократичної партії, яка ставила своєю метою приведення до влади професіоналів своєї справи (термін "мерітократія" перекладається як "влада достойних"). На міністерському терені у Шевченка також було безліч реформаторських планів, але в пам'яті народній він залишився завдяки своєму авіаперельоту в Ніццу на літаку одіозного нардепа Олександра Онищенка, тоді як раз який вирішував актуальні бізнес-питання надрокористування, що перебувають у сфері Мінекології. За що, власне, Шевченко і поплатився міністерським кріслом у липні 2015-го, ставши настільки "токсичним", що не зміг потрапити в команду Саакашвілі, як не старався.

Дмитро Шимків, заступник глави Адміністрації президента (2014-2018 рр..)

Протягом більше чотирьох років екс-гендиректор українського представництва корпорації Microsoft був заступник глави АП Порошенко з питань координації реформ, інновацій та управління змінами, але що саме за цей час зробив Шимків, широкої громадськості до цих пір відомо мало. Втім, якщо підходити з формальної точки зору, все в принципі зрозуміло - він з 2014-го є секретарем Національної ради реформ (консультативно-дорадчого органу при президентові) і співголовою Виконавчого комітету реформ, основним завданням якого прописано готувати пропозиції щодо стратегічного планування реформ, погоджувати їх впровадження і моніторити реалізацію. Тобто функція Шимківа була - придумувати всілякі реформаторські плани і бути таким собі "літописцем" українських реформ, чия хроніка викладається на спеціальному сайті reforms.in.ua. Ну і паралельно опікуватися сервісом електронних петицій, адресованих главі держави. А в лютому 2018 р. Шимківу доручили також виконувати обов'язки секретаря Національного інвестиційного ради замість колись свого шефа Ложкіна.

31 серпня Петро Порошенко підписав указ про звільнення Шимківа з посади заступника глави АП.

Наталія Яресько, міністр фінансів (2014-2016 рр..)

До отримання українського паспорта і свого призначення в грудні 2014-го главою Мінфіну громадянка США Яресько вже багато років прожила в Україні. Спочатку 1990-х вона працювала в американському посольстві в Києві, потім в американському фонді WNISEF, а з 2006 р. стала одним із засновників і керівником-партнером компанії Horizon Capital інвестує гроші західних приватних інвесторів та уряду США не тільки в Україну, але і в Білорусь і Молдову. Спочатку в кріслі міністра позиціонувалася як реформатор-технократ, здатний повернути українську економіку до фінансової стабільності та відновлення зростання. Однак у 2015-му ВВП України впав майже на 10%, а в 2016-му (Яресько залишалася главою Мінфіну лише в першому кварталі року) зріс більш ніж на 2%. Сама екс-міністр з далекого Пуерто-Ріко вважає, що такі макроекономічні зміни були досягнуті завдяки здійсненню нею переговорів з клубом кредиторів щодо реструктуризації боргу України. Хоча насправді це "угода імені Яресько" підписано на дуже невигідних для країни умовах. Так, у разі зростання ВВП України більш ніж на 3% в рік зовнішні кредитори мають право отримати додаткові виплати, причому чималі, а від 4% зростання - взагалі 40% вартості від кожного відсотка зростання ВВП.