Від ухилянтів до економічного бронювання. Чи наважиться влада встановити термін служби в ЗСУ

Невиконана обіцянка

Суперечки про мобілізацію та демобілізацію пов'язані нерозривно. Почнемо з демобілізації, адже без урахування цієї проблеми не можна адекватно оцінити масштаби проблеми мобілізації.

Демобілізація — це питання справедливості. Так вважають сім'ї тих, хто на війні вже понад два роки. І на їхній бік публічно став Володимир Зеленський.

"Питання мобілізації — насамперед, це питання справедливості. Тому що є люди, які з першого дня на війні, — зазначив він в інтерв'ю, яке вийшло на британському телеканалі Channel 4 News 21 січня. — Вони заслуговують на справедливість, що їх замінять інші " .

Норму про демобілізацію після "безперервної служби під час дії воєнного стану протягом 36 місяців" було записано в законопроекті про посилення мобілізації, але перед другим читанням викреслено на прохання головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Він запропонував "питання підстав звільнення з військової служби, а також запровадження на законодавчому рівні ротації військовослужбовців унормувати окремо шляхом розгляду в іншому законопроекті ".

Закон про посилення мобілізації прийнято 11 квітня. І там, як і запропонував генерал Сирський, записано, що Кабмін зобов'язаний "розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо удосконалення механізмів ротації військовослужбовців в умовах дії воєнного стану, їх звільнення з військової служби та медико-соціальної реабілітації".

11 жовтня цій обіцянці виповниться півроку. 18 вересня оборонний комітет парламенту провів закрите засідання за участю представників Міноборони та Генштабу. "Відштовхувалися від того, які будуть темпи мобілізації, чи дозволять вони уряду (за мобілізацію у нас відповідають уряд та президент) написати цей законопроект. Я думаю, законопроект буде написаний", — розповів в інтерв'ю Radio NV секретар комітету Роман Костенко (фракція партії Голос").

Але навіть якщо проект і з'явиться, то в ньому, швидше за все, будуть лише встановлені механізми демобілізації без зазначення конкретних термінів. "Я думаю, там будуть написані [умови] демобілізації, прив’язані до указу президента. Не думаю, що там будуть написані якісь конкретні сроки, бо, дивлячись на темпи мобілізації, на те, що одні — захищають, а інші намагаються не піти в армію, навряд чи зараз є можливість встановити якісь конкретні найближчі терміни", — сказав Костенко.

Два непублічні рішення

Член оборонного комітету Ірина Фріз (фракція "Європейської солідарності") за підсумками засідання розповіла Бі-Бі-Сі, що терміни підготовки законопроекту про демобілізацію зсуваються ближче до кінця року. Міноборони та Генштаб, швидше за все, пропонуватимуть продовжити спостереження за динамікою мобілізації у жовтні та листопаді, сказала Фріз і відзначила відсутність політичної волі у влади для розв'язання цієї проблеми.

30 вересня в ефірі Українського Радіо Ірина Фріз заявила, що відсутність політичної волі для встановлення чітких термінів служби впливає на ефективність проведення в Україні мобілізації. "На найближчому засіданні нашого комітету буде звернення до Міноборони та Генштабу, щоб вони дали чітку відповідь, чи збираються вносити законопроект про встановлення термінів служби", — анонсувала вона.

Але навряд чи це допоможе появі політичної волі. Член того ж комітету Соломія Бобровська (фракція партії "Голос") заявила Бі-Бі-Сі, що цього року закону про демобілізацію не буде: "Я на 99% впевнена, що його не внесуть". За її словами, виявилося, що дефіцит людського ресурсу в армії більший, ніж раніше публічно озвучувало військове командування. Відповідно, навіть зростання темпів мобілізації влітку не дозволило його покрити. "Справа в тому, що були озвучені одні цифри, а потреба Сил оборони насправді вища", — пояснила Бобровська.

Сайт lb.ua процитував одного з депутатів, які брали участь у засіданні 18 вересня: "Восени ситуація з мобілізацією погіршилася. Додатковою проблемою стали понад 80 тисяч випадків СЗЧ [самовільне залишення частини]. Тому про демобілізацію взагалі не йдеться. Зрозуміло, що й окремого закону про звільнення зі служби теж не буде. Міноборони та Генштаб не будуть публічно комунікувати цю тему через її чутливість для військових і їхніх родин і непопулярність для суспільства, по суті електорату. Оскільки для демобілізації насправді треба посилити мобілізацію, щоб замінити тих, хто майже три роки в окопах".

Також lb.ua процитував Соломію Бобровську. Вона визнала, що стан підготовки законопроекту на нульовому рівні. "Якщо прямо говорити, то обіцянки підготувати його були просто ширмою, щоб заспокоїти суспільство", — сказала вона.

Зрозуміло, що такі рішення ухвалюються не на рівні Міноборони та Генштабу, а на рівні верховного головнокомандувача. І турбота про електорат — це, знову ж таки, спосіб думок президента, а не військових.

Як бачимо, влада на найвищому рівні вже фактично ухвалила два рішення. Перше — відмовитися від справедливості та не виконувати свою обіцянку. Друге — нічого не пояснювати суспільству.

Чи виправдане перше рішення — це спірне питання. Але ось рішення "не комунікувати цю тему" — точно поганий вибір. Маємо об'єктивний факт: у суспільстві посилюється поляризація з питань мобілізації та демобілізації. Щоб послабити її та посилити згуртованість суспільства, потрібна ефективна та адекватна інформаційна політика влади, причому на найвищому рівні.

Дилема мільйонів українців

Коли немає адекватної інформаційної політики, це відкриває простір для розпалювання пристрастей та маніпуляцій громадською думкою. Прикладом можуть бути виступи спікера парламенту Руслана Стефанчука. "Я не знаю такої країни, яка б під час війни проводила демобілізацію", — заявив він на телемарафоні 25 липня. В інтерв'ю телеканалу "Ми — Україна" 17 серпня він повторив: "Я не знаю жодної країни, яка під час війни оголошувала демобілізацію".

Якщо Стефанчук так глибоко вивчив світовий досвід, він міг би розповісти й інше: скільки країн під час повномасштабного вторгнення ворога вивільняли від мобілізації чоловіків до 27 чи 25 років, як в Україні. Але він не торкається цієї теми, бо особисто зацікавлений у тому, щоб мобілізаційний вік не знижувався: його синові Олесю 19 років.

Перед Стефанчуком стояла дилема: виступати за справедливість, тобто щоби воювали всі, або за торжество несправедливості, тобто щоб одні воювали безстроково, а інші спокійно насолоджувалися життям. І він зробив свій вибір: нехай воюють інші, а не його Олесь.

Стефанчук — це просто приклад людини на високій посаді. Насправді ж такої самої позиції дотримуються мільйони українців. Вони, звісно, хочуть, щоб Україна перемогла, але ще більше вони хочуть, щоб обов'язок захищати свою країну не торкнувся їх самих та їхніх родин.

Заочна суперечка Костенка та Залужного

Якщо темпи мобілізації є недостатніми, влада має дуже великий резерв: опустити нижню межу мобілізаційного віку з нинішніх 25 років до 18 років. Саме це й дозволило б вирішити три завдання, які зараз вирішуються погано чи взагалі не вирішуються: по-перше, забезпечити всім мобілізованим достатній час для підготовки перед відправкою на фронт; по-друге, забезпечити регулярну ротацію підрозділів; по-третє, забезпечити можливість демобілізації (або хоча б тривалої відпустки щонайменше на рік) після безперервної служби протягом 36 місяців.

Два місяці тому член оборонного комітету парламенту Федір Веніславський (фракція "слуг народу") повідомив на брифінгу, що західні партнери України порушують питання щодо зниження віку мобілізації до 18 років. 4 жовтня те саме повідомив Роман Костенко в ефірі "Говорить великий Львів". За його словами, американські конгресмени дивуються, що в Україні чоловіки до 25 років не підлягають призову.

"У всьому світі немає такого, що люди з 20, з 18 років не призиваються. Мені пишуть мої колеги, конгресмени, які кажуть: "Ми вам даємо озброєння, ви кажете, що у вас немає людей, а як це у вас до 25 років не призивають?" Мені важко пояснити, бо я не знаю", — зазначив він.

Сам він неодноразово виступав за зниження цієї планки. І зараз він знову підтвердив свою позицію: "У нас не вистачає людей, у нас не вистачає людей саме таких молодих. Мені кажуть, що ми отримаємо втрачене покоління, бо вони підуть на війну. А я кажу, що якщо вони не хочуть зараз іти захищати нашу країну, значить, вони вже втрачене покоління. Ми виховали тих, хто не хоче захищати свою Батьківщину. Зараз не про всіх кажу. Тому моя позиція така: хай не з 18, хай з 20 років ми маємо призивати, комплектувати та всі разом битися за нашу країну".

Тут Костенко вступив у заочну суперечку з послом України у Великій Британії Валерієм Залужним, який 3 жовтня у Лондоні заявив протилежне. "Категорію 18-25 років потрібно максимально берегти. Я чому завжди протестував, щоб мобілізація не заходила на людей нижче 25 років, коли був на посаді Головнокомандувача, тому що нам потрібна Україна і через 20 років, і через 30 років. А вона ось – їй зараз 18 років. Це зовсім інші люди, які врятують цю країну", — сказав Залужний, звертаючись до українських студентів у Лондоні.

На думку Залужного, мобілізувати молодь до армії можна лише у крайньому випадку. "Якщо країна дійде до такого бар'єра, коли буде загроза існуванню держави як такої, її можуть врятувати тільки молоді люди у віці 18-25 років, бо це абсолютно інші люди", — сказав він.

Отже, на думку Залужного, молодих чоловіків треба зберегти на крайній випадок. А на думку Костенка, цей крайній випадок уже настав.

Якщо подивитися, куди і з якою швидкістю рухається лінія фронту на Донеччині, то можна сказати, що має рацію Костенко. Хоча, якщо подивитися на відстань від фронту до Києва, то можна сказати, що має рацію Залужний: це ще не крайній випадок, загроза падіння столиці та капітуляції ще не настала.

Однак, якщо прийняти цю логіку, тоді й тих воїнів, які вже воюють два з половиною роки, теж треба зберегти на крайній випадок — як найбільш досвічених, котрі спасатимуть країну, що "дійшла до бар'єра".

Легалізація ухилянтів

Крім чоловіків, молодших 25 років, у влади є ще один великий резерв: це скорочення підстав для звільнення від мобілізації. Практично кожна така підстава використовується у злочинних схемах ухилення від мобілізації. І якщо ми хочемо ліквідувати злочинні схеми, треба усувати підстави.

Візьмемо останній кричущий приклад – керівницю Хмельницького обласного центру медико-соціальної експертизи, депутата Хмельницької облради від партії "Слуга народу" Тетяну Крупу. Під час обшуків у неї та її родичів ДБР знайшло майже $6млн. Також виявлено нерухоме майно у Хмельницькому, Львові, Києві, Австрії, Іспанії, Туреччині, яке вона не задекларувала. Печерський райсуд Києва обрав їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внести заставу 500 млн грн.

Наразі ДБР вивчає списки з прізвищами та фейковими діагнозами, знайдені в кабінеті Крупи. Але потрібні системні заходи. Бажано взагалі визнати недійсними всі медичні висновки, які дозволяють уникнути мобілізації, якщо їх підписано після 24.02.2022. Єдиним винятком мають бути військові, хто поранений на фронті, і ті цивільні, хто отримав каліцтво через ворожі обстріли.

Ще однією великою схемою для ухилянтів була друга вища освіта. Цю підставу ліквідував закон про посилення мобілізації. Але залишилася недоторканою схема у вигляді аспірантури. Після 24.02.2022 кількість охочих зробити наукову кар'єру різко зросла. Цікаво, які ціни на цю послугу. Напрошується радикальне рішення — усі аспіранти спершу рятують Україну, а потім вдячна Україна допоможе їм рятувати науку.

Також популярна схема ховатися за родичами, які потребують догляду. Гарне рішення давно сформулювали французи: шерше ля фам, кому потрібний догляд — хай шукає серед родичів жінку.

Але влада зайнята не цим. Замість ліквідації старих схем, вона створює нові. У червні економічний комітет парламенту вніс три законопроекти із різними моделями "економічного бронювання": сплата підприємством спеціального збору за бронювання працівників; бронювання працівників на підставі їхньої високої зарплати; змішана модель. 4 жовтня перший заступник голови фінансового комітету парламенту Ярослав Желязняк повідомив новину: заступник міністра економіки Віталій Кіндратів сказав, що точно впроваджуватимуть модель економічного бронювання, рішення ухвалено, бронюватимуть на рік, але з щомісячним підтвердженням зарплати.

Фактично створюється новий спосіб відкосити від мобілізації: треба заплатити директору підприємства за фіктивне працевлаштування. Тисячі чоловіків, які півроку тому горіли бажанням здобути другу вищу освіту, зараз загоряться бажанням попрацювати, наприклад, слюсарями, які ремонтуватимуть обладнання, постраждале від обстрілів.

"Якщо вам здається, що у військовому середовищі все це сприймається як легалізація відкупу, то ви не помиляєтесь, — прокоментував цю ідею журналіст Павло Казарін, який зараз служить у ВСУ молодшим сержантом. — Війна за незалежність ризикує перетворитися на війну бідних, на яку багаті вирішили не приходити. Економічне бронювання запровадить для цивільних прейскурант за право не вдягати піксель. Можна сказати, що "прейскурант відкупу" існував і раніше — і це правда. Але введення його в законодавство означатиме, що держава на рівні правил гри закріплює за військовими роль "знедолених", Служать ті, хто бідний, та служать безстроково".

Зрозуміло, що не можна зробити добре одночасно і військовим, і ухилянтам. Але найгірше, що зараз може зробити влада, це сховатися від дискусії та вдати, що всіх все влаштовує.