Між оптимізмом і песимізмом. Коли Україна святкуватиме першу річницю незалежності
Дуже великі оптимісти впевнені, що 24 серпня здійснилася 26-а річниця незалежності України. Помірні оптимісти кажуть, що ми здобули незалежність на Майдані в 2014 р. Песимісти пророкують, що Україна зможе стати по-справжньому незалежною тільки через багато-багато років. Вороги каркають, що цього не станеться ніколи.
Насправді революція дійсно наблизила Україну до реальної незалежності. Ще більше наблизило до неї наше опір російському вторгненню на Донбасі. Захід вперше усвідомив, що Україна - це таки не Росія, а українці здатні давати відсіч путінським військам.
Щоб наша незалежність стала доконаним фактом, необхідно вирішити рівно три проблеми. На це зовсім не обов'язково має піти багато-багато років. Світ змінюється, коли ми докладаємо до цього зусиль. І він буде змінюватися ще швидше, якщо тільки ми не опустимо руки.
Перша проблема - це наша економічна залежність від Росії. Так, у нас є величезне досягнення - ми вже не купуємо у Росії газ. Але ми як і раніше змушені закуповувати в Росії твели для АЕС, вугілля, добрива і т. п.
При Януковичі на догоду Росії було нібито "доведено", що ядерне паливо, вироблене Westinghouse Electric Company в Швеції, не годиться для українських АЕС. Але вже в 2016 р. частка російських твелів в загальному обсязі українського імпорту ядерного палива впала до 55%, а за підсумками 2017-го вона повинна знизитися до 45%. Поступово паливо Westinghouse повністю витіснить російську. Ситуація з вугіллям теж почала виправлятися, і можна сподіватися, що вже через кілька років ні по одній товарній позиції ми не будемо критично залежати від російських поставок. Тоді - але тільки тоді можна буде говорити, що ми домоглися економічної незалежності від Росії.
І тільки тоді, а не зараз, можна буде карати Росію за війну повною відмовою від експорту з РФ. Інакше ми покараємо в першу чергу самих себе.
Друга проблема - наша фінансова та політична залежність від МВФ та інших західних кредиторів. Якщо судити за обсягом нашого зовнішнього боргу і за списком пред'явлених нам політичних вимог щодо реформ у різних сферах, то можна прийти до висновку, що ця залежність - навічно.
Насправді МВФ - зовсім не злісний монстр, просто у нього, як і у будь-якої іншої фінансової організації в світі, немає адекватної економічної теорії, а є якась модель, яку вони опробивать на різних країнах. Якщо країна має потребу в кредитах, їй тут же підсовують рецепти - на тій простій підставі, що раз у вас є фінансові проблеми, значить, вам треба щось виправляти в своїй економіці. В результаті країна втрачає ознаки суб'єкта світової політики і перетворюється в об'єкт під зовнішнім управлінням.
Щоб уникнути цього, потрібно насамперед самим проводити реформи, не чекаючи нав'язування чужих рецептів. І ми вже бачимо, що найкраще нам вдаються як раз ті реформи, які ми робимо без підказок. Приклад - підвищення мінімальної зарплати до 3200 грн., яке, всупереч недоброзичливим прогнозами, дало оживляючий ефект для економіки і наповнює - для бюджету. Також і створення об'єднаних територіальних громад з одночасним бюджетною децентралізацією не вимагало нічиїх порад, крім здорового глузду.
Нам у будь-якому випадку доведеться проводити і земельну, і пенсійну реформи. Зараз є шанс провести їх за власним, а не чужим рецептами - так, щоб вони дійсно стали стимулами економічного зростання. Після цього наша залежність від МФВ швидко почне спадати: вимагати від нас вже практично нічого, оскільки "найстрашніші" реформи залишаться позаду, а потім і потреба в нових кредитах відпаде. На це не потрібно багато років, але потрібно просто зробити ті реформи, яких багато років боялися.
Третя проблема - газова залежність Євросоюзу від Росії. Ми заробляємо чималі гроші на транзиті, але нам і не потрібно, щоб країни ЄС повністю відмовилися від російського газу. Важливо, щоб експорт з РФ не був для них критичним і щоб при необхідності його можна було швидко замінити експортом з інших джерел.
Поки ЄС буде критично залежати від російських газових поставок, Україна буде залишатися для ЄС, як там люблять висловлюватися, "мостом між Європою і Росією", а кажучи точніше і чесніше - місцем пролягання газової труби. І нам диктуватимуть збереження дипвідносин з Росією, Мінські угоди, нормандський формат і що завгодно, лише б труба залишалася в безпеці і продовжувала постачати російський газ споживачам в ЄС.
Але і ця проблема поступово вирішується. У 2002-2014 рр. частка російського газу в структурі газового імпорту ЄС скоротилася з 47 до 30%. Правда, у 2016 р. вона піднялася до 33,5% із-за того, що ЄС тепер купує в Росії газ для реекспорту в Україну. Зараз є багато охочих потіснити "Газпром", але не менш важливо, щоб країни ЄС побудували необхідну інфраструктуру - СПГ-термінали, газопроводи тощо, як це вже роблять Литва і Польща.
Це займе, звичайно, не один рік, але і не багато-багато років. Незалежність від Росії Україна буде святкувати разом і нарівні з Євросоюзом.
