Проскочити між крапельками. Чому у Зеленського вирішили відправити Маркарову в Вашингтон

В умовах повної відсутності у Банкової виразної політики на американському напрямку, особливо після перемоги на виборах демократа Джо Байдена, останнє, що потрібно робити, — це консервувати відносини з США на рівні фінансів.

Однак саме цим, відповідно до джерел "Дзеркала тижня" в Офісі президента і МЗС, і вирішили зайнятися у Володимира Зеленського, коли стало відомо про плани призначити колишню міністра фінансів Оксану Маркарову послом України в США замість Володимира Єльченка, який займає цей пост менше року.

Першою про це, посилаючись на джерела в Офісі президента і МЗС, повідомила газета "Дзеркало тижня". Пізніше інформацію видання підтвердив на своїй сторінці в Facebook і міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

"Необхідно вирішувати питання з МВФ. Грошей немає. А Маркарова там на гарному рахунку", — сказав співрозмовник "Дзеркала" на Банковій.

Ідея спірна. І такий її, за словами співрозмовників "Дзеркала тижня" в МЗС, вважають і в зовнішньополітичному відомстві України, аргументуючи це тим, що "Маркарова — не класичний дипломат", а "в Вашингтон після перемоги Байдена повертається" класика ".

Це, по всій видимості, дійсно так: його адміністрації доведеться, наскільки це можливо, дистанціюватися від спонтанності і екзотичних практик Трампа — як в незначних, так і в стилістиці роботи. Звідси випливає, що призначення Маркарової послом пов'язане зі звичним для роботи української державної машини ризиком прихованого конфлікту між Михайлівською та Банковою. Не будучи кадровим дипломатом і не маючи відповідних компетенцій, екс-міністр буде змушена спиратися на сторонніх радників — і швидше просувати, ніж ініціювати порядок денний. Що явно створює передумови для непорозумінь між "класичним дипломатом" Дмитром Кулебою і "кулуарним авангардистом" Андрієм Єрмаком, нехай Кулеба в своєму пості і стверджує, що "кандидатуру нового посла на розгляд президента вносить міністр закордонних справ".

До сих пір шорсткості між їх відомствами успішно ховалися під сукно, що може проілюструвати хоча б тактовна фігура умовчання, якою МЗС обійшов виступ президента щодо Карабаху. Але на американському напрямку видимість єдності буде зберегти куди складніше.

Втім, і крім цього у питання з призначенням нового посла є дві сторони медалі.

З одного боку, заміна посла і справді вже давно назріла.

Так, Володимир Єльченко — помітна фігура в медійному полі, але, як з жалем зазначив екс-президент Світового конгресу українців Аскольд Лозинський, постпред України в Організації Об'єднаних Націй Єльченко був "дивно пасивним" в Радбезі.

"На приблизно 500 засідань Ради Безпеки за два роки лише два засідання, 28 квітня 2016 р. і 2 лютого 2017 р. були скликані за пропозицією України для розгляду російської агресії, — писав Лозинський в 2018 р. — У своїх виступах на цих нарадах В. Єльченко жодного разу не підняв "запущену" справу Криму... До обох нарад Україна також не підготувала або не внесла жодного проекту резолюції, на яку хоча Росія і наклала б вето, але хоча б сталося б голосування, яке показало б прихильне ставлення інших членів Ради безпеки до України ".

Чому Єльченко перевели з ООН на М-Стріт в північно-західному Вашингтоні, в принципі, зрозуміло. Відносини між Банковою при Володимиру Зеленському і адміністрацією Дональда Трампа можна назвати як завгодно, тільки не безхмарними. Існував і до цих пір існує дипломатична криза, адже Вашингтон хоч і затвердив Кіта Дейтона в якості наступника "скинутої" Марі Йованович, він все ще не призначений послом США в Україні.

Призначення Єльченко було кроком в напрямку розв'язання кризи в умовах, коли кадрова, дипломатична лава у президентської команди "нових облич" була неймовірно короткою.

І все ж Банкової сьогодні насправді слід було б влити свіжої крові в дипломатичні відносини України та США, а також активізувати діалог з протидії агресії РФ.

Тому хід із заміною посла, в принципі, вірний. І хоча це порушення дипломатичних звичаїв, але, по суті, прийнятне: каденція посла в середньому триває 3-4 роки. Бувають форс-мажори, правда, і дострокове припинення повноважень цілком допустимо.

Тут важливо те, що таким нехитрим чином Офіс президента намагається донести Вашингтону, зокрема обраному президенту Джо Байдену, простий до наївності меседж: у Зеленського розуміють, що кон'юнктура змінилася (Трамп — більше не вчитель, слово "соросята" вже не образливо, а хто про "Бурісму" пом'яне...), і готові реагувати, змінювати підходи і політику.

Однак демонструвати це розуміння заміною посла — все ж не найкраща ідея. Тим більше що якщо вже і міняти главу дипмісії, то на досвідченоу і різнобічно підготовлену людину.

Безумовно, Оксана Маркарова — топовий фінансист. Вона працювала в інвестфонді Western NIS Enterprise Fund (США), а також проходила практику у Світовому банку. Плюс до того, вона входить в "обойму" проамериканських політиків і чиновників, зважаючи також креатурою Наталії Яресько.

До публікації Кулеби стояло питання, а чи захоче сама Маркарова допомогти Банковій після того, як 4 березня 2020 року вона як член уряду Олексія Гончарука стала цапом-відбувайлом для всієї команди Зеленського? Як бачимо, захотіла. Хіба що Оксана Маркарова не брала участі в прийнятті рішень.

Тому ми тепер опиняємося перед більш гострою проблемою: чи раціонально свідомо звужувати простір для дипломатичних маневрів виключно до вузькоспеціального питання фінансів і кредитів? А як щодо міжнародних комунікацій, військово-політичного та військово-технічного співробітництва, культурної дипломатії і багато чого іншого, чим зазвичай доводиться займатися послам?

Можлива ідея Єрмака відрядити Маркарову в Штати, тому що її там цінують і "люблять", свідчить чи не про панічних настрої, що панують на Банковій.

Чекати траншей МВФ до кінця року не доводиться. У бюджеті дірка, в лікарнях немає кисню, на вулицях тисячі хворих коронавірусом, а гроші спущені на дороги.

Офісу Зеленського кров з носу потрібні гроші, і тільки цією думкою він живе. Ну і ще абсолютним нерозумінням того, як вести себе в діалозі з Байденом, враховуючи влаштовану в Україні обструкцію "соросятам", непряме сприяння Трампу в цькуванні опонента і посягання на незалежність антикорупційних органів.

Потрібно з цієї ями якось вибиратися. І єдине рішення, яке на цей момент змогла згенерувати Банкова, — це рефлексія, плід обмеженого стратегічного мислення і містечкової ушлості.

Яким би суперфахівцем не була Оксана Маркарова, як би до неї не ставилися в Сполучених Штатах, вона — не найкраща кандидатура на цю посаду. Вона зможе обговорювати фінансові питання, в тому числі співпраця з МВФ, але для інших питань їй просто не вистачить кваліфікації.

Таким чином, офіційний Київ замкнеться виключно в фінансовому полі, консервуючи взаємини з США і знову погоджуючись на пасивну роль у виробленні майбутнього порядку денного.

А треба б перейти до активних дій, оскільки сьогодні потрібно нарощувати підтримку з боку Вашингтона, для чого після перемоги Байдена є всі умови.

Замість цього Офіс президента за фактом прагне самоусунутися від вирішення проблем. Ймовірно там вважають, що, як і з Трампом, вдасться якщо не проскочити між краплями, то хоча б не сильно промокнути, спираючись на авторитет окремих осіб і уявну непорушну двопартійну підтримку з боку Капітолію.