Між амбіцією і провінцією. Чому Садовий "обледащів"
Останній раз в загальнонаціональному фокусі уваги Андрій Садовий по-справжньому був аж у вересні 2017 р., коли обнімався і пив каву у Львові з Михеилом Саакашвілі, тільки-тільки вчинила свій знаменитий "шегининский прорив" через українсько-польський кордон. Саме тоді багато спостерігачі прогнозували найближчим об'єднання під прапором екс-президента Грузії всіх тих зустрічаючих Міхеїла Николозовича українських опозиціонерів патріотичного спрямування і навіть бачили у львівському градоначальника одного з двигунів процесу. Тим більше що ще жива в пам'яті було гостре літнє протистояння навколо сміттєвої кризи у Львові, в штучному створенні якого Садовий відкрито звинувачував Банкову, а центральні парламентські особи "Самопомочі" - голова партійної фракції Олег Березюк та віце-спікер Верховної Ради Оксана Сыроид - навіть влаштовували з цього приводу голодування на ганку Адміністрації президента.
Втім, під час останнього політичного сезону жодного повноцінного наступу з боку мера Львова не сталося. Все обмежилося лише тим, що до осінньо-зимової акції Саакашвілі під ВР хоч і долучилася "Самопоміч", але виключно її радикальне крило на чолі з невтомними Семеном Семенченко та Єгором Соболєвим, в яких, схоже, вже "своя програма". А от особисто Садовий від "стояння на Грушевського" відверто самоусунувся, з головою пішовши в місцеві проблеми Львова. Наприклад, в даному випадку він оновив формат своєї давньої конкуренції зі "Свободою", тільки тепер в багатомісячних диспутах про порядок вивішування в місті червоно-чорного прапора упа, що виникли з причини нинішнього загострення українсько-польських взаємин навколо прийняття Варшавою скандального "антибандеровского" закону.
Серйозні зміни відбулися і в информвойне лідера "Самопомочі" та Петра Порошенка. Тепер вона спущена з загальнонаціонального на регіональний рівень, де головним візаві мера став не сам президент, а його представник на Львівщині, нинішній губернатор, а в минулому - перший заступник самого Садового у мерії Олег Синютка. Тобто все знову повернулося на провінційні круги своя, коли львівський градоначальник змушений зрідка коментувати всеукраїнську порядку денного і продовжувати критикувати центральну владу переважно лише тому, що його партія все ж має власну парламентську фракцію, залишаючись де-юре в політичній "вищій лізі". А де-факто "Самопоміч", якщо на старті великого передвиборного циклу не знайде нові підходи у своєму позиціонуванні в очах українських виборців, то на парламентських виборах-2019 опиниться вже в зоні ризику щодо подолання прохідного бар'єру.
Адже минулий тріумф партії Садового в 2014 р. з епохальними 11% голосів українців ґрунтувалася на трьох китах. По-перше, це присутність в команді виключно "нових осіб", раніше ніколи не перебували у ВР, тобто без якого-небудь негативного політичного шлейфу. По-друге, експлуатація у всьому і скрізь поміркованості, а не радикалізму, а також розважливості, а не максималізму. Або як це звучить в ідеології "Самопомочі" - християнська мораль і здоровий глузд. Ну а по-третє, особисте реноме Садового, дійсно зробив зі Львова привабливий центр як для внутрішньо, так і міжнародного туризму.
Але на сьогоднішній день по всіх трьох пунктах - одні проблеми. "Нові обличчя" вже надокучили і нічого справді нового не запропонували, зате сама партія відразу порвала зі своїм респектабельним лібералізмом, зробивши основну ставку на революційний радикалізм Семенченко з Соболєвим, як це було і під час минулорічної торгової блокади окупованого Донбасу, і в ході недавнього так званого "Михомайдана". Нарешті, сам лідер "Самопомочі" не зміг вирішити одну окремо взяту сміттєву проблему у Львові, з-за чого не тільки туристичний імідж міста постраждав, але і президентський рейтинг Садового, який за останні два роки впав у два з половиною рази.
Так, за даними соціологічної групи "Рейтинг", на початку 2016-го за львівського градоначальника на президентських виборах були готові проголосувати 12% тих українців, хто має намір прийти на виборчі дільниці і вже визначився з вибором (результати в такому соціологічному зрізі зазвичай найбільш близькі до остаточних в реальності). Сьогодні ж таких залишилося лише 4,6%, і за цей час мер Львова з третього місця в президентському рейтингу спустився аж на десяте. Аналогічно і по "Самопомочі": на початку 2016 р. в партії було 14% електоральної підтримки, що навіть більше, ніж на перевибори-2014, стало - 7%. Або різкий спуск з другого місця в турнірній таблиці" на сьому позицію. До того ж цей показник стабільно тримається, між іншим, з осені 2016-го, так що насправді не допомогли ні резонансне участь партійців у блокаді окупованого Донбасу, ні полум'яна боротьба з нібито блокадою львівського сміття.
Схожі поточні показники фіксують і інші соціологи. Наприклад, для порівняння: КМІС зараз дає "Самопомочі" трохи менше - 6%, а Садовому трошки більше - 4,9%. При цьому говорити серйозно про президентські амбіції мера Львова стало вже зовсім якось не з руки. Зате даний відсоток дозволяє вести мову про Садовій як про потенційного "технічного" кандидата - його участь у перегонах може у когось ці 4-5% забрати, а неучасть - додати. Найбільш хоче передвиборчого союзу з "Самопоміччю" Анатолій Гриценко, який не бажає відчути таку загрозу собі, але лідер "Громадянської позіції" за своїм звичаєм підходить до цього виключно на своїх умовах як якогось "єдиного кандидата" аморфних "третіх сил". Однак львівський градоначальник навряд чи бажає розганяти партійний рейтинг не своєї "Самопомочі", а хоч і дружній, але чужий партії Гриценка. У підсумку все поки явно "на паузі".
"Ми будуємо партію, яка найближчим часом візьме активну участь в президентській і парламентській кампанії. Перед нами дуже непростий, хитрий опонент, у якого є що втрачати. Але не він наш головний ворог. Він всередині кожного з нас. Це лінь, небажання вчитися і змінюватися, це тисячі спокус. Кожному з нас заради спільної перемоги доведеться спочатку здолати цього внутрішнього ворога", - самокритично заявив Садовий на недавньому березневому з'їзді "Самопомочі". Хоча його залишилися прихильники, напевно, чекали від лідера дещо іншого, а саме: чіткого плану виходу з тривалої кризи партійного, а не просто констатації "лінощі, небажання вчитися і змінюватися". Що, правда, також, судячи з усього, має місце бути.
