Помста Розенблата. Навіщо ГПУ відкрила справу "Ситник проти Трампа"
Директор НАБУ Артем Ситник слідом за "Бигусгейтом" став фігурантом ще одного скандалу, який вилився навіть в кримінальне провадження ГПУ. Мова йде про звинувачення у втручанні у вибори в США в 2016 році, озвученому народним депутатом Бориславом Розенблатом на засіданні ТСК по "Бигусгейту".
Заява Розенблата про те, що Ситник передав штабу кандидата в президенти США від Демократичної партії Хіларі Клінтон дані з "Амбарной книги" Партії регіонів, де фігурує колишній політтехнолог Віктора Януковича і колишній голова штабу Дональда Трампа Пол Манафорт, виявилося не зовсім голослівним. Словесне звинувачення нардеп посилив якоїсь флешкою, де, як стверджується записані переговори людини з голосом, схожим на голос Ситника, який стверджує, що хоче допомогти Клінтон.
Це доказ разом з рішенням українського суду, який визнав дії Ситника неправомірними Розенблат передав в Генпрокуратуру і тій нічого не залишалося як зареєструвати кримінальне провадження.
Цей факт ЗМІ повідомив особисто генеральний прокурор Юрій Луценко на наступний день після того, як на засіданні ТСК щодо розслідування корупції в оборонному відомстві, де на Ситника обрушили свої звинувачення практично всі присутні, у кожного з яких був свій мотив зробити Ситника громовідводом. Однак одним з найбільш яскравих обвинувачів був Розенблат, що став свого часу жертвою гучної антикорупційної спецоперації НАБУ з участю знаменитого "агента Катерини", яка втерлась в довіру до нардепа і зафіксувала на відео момент нібито отримання ним хабара. І хоча Розенблату вдалося вийти сухим з води, образа на Ситника у того явно залишилася. І тепер у того з'явилося відмінний час для помсти.
Примітно, що в судові перспективи справи проти Ситника про втручанні в американські вибори не вірить навіть сам Луценко, про що генпрокурор повідомив майже прямим текстом. Мовляв, плівки Розенбалата, які останній незрозуміло де дістав, явно не можуть стати доказом у суді, оскільки вони отримані без належної санкції і, отже, незаконні. Так що на цьому напрямку Ситнику нічого не загрожує, однак той факт, що плівки Розенбалта широко обговорюються у ЗМІ, в тому числі і особисто генпрокурором, дають підстави припускати, що головна цінність у справі проти Ситника лежить не в юридичній площині, а в політичній, і головним слухачем всієї цієї інформації повинні стати навіть не українці, а люди у Вашингтоні.
У США, до речі, днями американська Феміда винесла Манафорту два вироку, засудивши політтехнолога Януковича на 7,5 років позбавлення волі. Серед багатьох звинувачень Манафорту є незаконне лобіювання інтересів колишнього президента України Віктора Януковича, до чого саме пряме відношення має знаменита "Амбарна книга ПР", дані з якої Ситник нібито міг передавати штабу Клінтон.
Таким чином, незважаючи на те, що юридично Ситнику нічого не загрожує, в очах адміністрації Трампа чоловік, який допомагав під час виборів в США Клінтон, виглядає не дуже добре. Тим більше, що існують нехай і незаконні, але все ж матеріальні докази факту підтримки Клінтон (наскільки вони переконливі - це вже окреме питання). Таким чином юридично безперспективна "американське справа Ситника" може бути певним посланням Вашингтону від українських политэлит. Мовляв, подивіться наскільки ненадійного людини для Трампа активно підтримує в Україні Держдеп. Ну, а те, що Ситник завжди користувався величезною довірою американського посольства в Україні, ні для кого не секрет. Як не секрет і те, що дуже велика група українських політиків не дуже в захваті від директора НАБУ і його методів боротьби з корупцією, які хоч і не дуже ефективні як юридичний інструмент, але попсували чимало крові великої кількості нардепів, міністрів і інших держчиновників.
При цьому ніяких політичних інструментів для відставки Ситника українське законодавство не містить. Таким міг би стати аудит НАБУ, але зараз немає ані необхідної кількості аудиторів, ні механізмів проведення аудиту. Відправити Ситника у відставку в осяжному майбутньому може тільки посольство США, якщо умовить директора НАБУ добровільно піти у відставку. І з відкриттям провадження у справі про втручання директора НАБУ у адміністрації Трампа з'являється і причина, і мотив для такого рішення.
Крім того, не дуже красиво з точки зору Трампа та його оточення у всій цій історії виглядає і посол США в Україні Марі Йованович. Адже саме Йованович і її відомство виступає в ролі головного адвоката і натхненника для Ситника. Тут потрібно розуміти, що термін роботи Йованович в Україні так чи інакше наближається до кінця (вона є послом з літа 2016-го) і українські політики не надто ризикують нарватися на немилість посольства. Так і головним натхненником розкручування справи про втручання Ситника у вибори виступає Розенблат - депутат, репутація якого, завдяки все тому ж Ситнику, вже давно неабияк підмочена.
Але головна завданням всієї цієї операції з безглуздим справою проти директора НАБУ може бути демонстрація відданості українських еліт саме президенту Трампу. А Ситник у всій цій історії - якась символічна жертва, цю відданість підтверджує. Мовляв, Київ готовий працювати з Трампом, не дивлячись на всю неоднозначність ставлення до нього у світі і на українські еліти нинішній республіканський Держдеп завжди може розраховувати, особливо якщо після президентських виборів не зміниться влада.
